Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Аналіз повісті “Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького
Аналіз повісті “Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького
В розмові синів Кайдаша про можливе одруження Карпа, в яку втручається і старий Омелько, намічається той конфлікт між батьком і синами, що далі набере більшого розвитку і стане складовою частиною основного конфлікту твору Тут частково подається зав’язка, яка завершується в другому розділі, а саме: одруження Карпа. Розвиток дії у повісті складається з послідовного, хронологічного викладу подій життя селянської родини: одруження синів, сутички в сім’ї, розшуки Меланки, пияцтво і смерть Кайдаша, розподіл спадщини тощо. Щодо кульмінації,
Розв’язка твору – примирення двох сімей після того, як всохла груша – причина багатьох сварок. “Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла і дві сім’ї помирилися. В обох садибах настала мирнота й тиша”.
Так закінчується повість у другій редакції. В першому ж виданні була така кінцівка: ”Діло з грушею не скінчилося і досі. А груша все розростається І вшир і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться
У першому варіанті розв’язка твору була інша, більш реалістична: життя двох сімей залишається незмінним, бо і соціальні умови зостаються ті ж самі.
Сюжет повісті нескладний – загострення взаємин у сім’ї Кайдашів у міру того, як дорослі сини створюють свої родини, влаштовують побут, борсаючись на невеличкому шматку батькового поля і городу, не маючи змоги поліпшити своє економічне становище.
Не миряться молоді з старими (сини з батьками, невістки з свекрухою, невістки між собою). Сім’я повністю, навіть з дітьми втягуються у ворожнечу, сваряться постійно за повсякденні дріб’язки: мотовило, кухоль, сувій полотна Але найгостріші сутички відбуваються, звичайно, за землю, за худобу.
Коли йдеться про старше покоління, на яке ще панщина поклала свій “напечаток”, а новий соціально-економічний уклад дрібного землеволодіння тільки завершив формування типу трудівника і водночас дрібного власника, індивідуаліста. Такі Омелько і Маруся Кайдаші, характери, які вимальовуються сформованими і розкриваються в міру розвитку дій. У повісті “Кайдашева сім’я “Нечуй-Левицький досяг високої майстерності у створенні глибоко індивідуальних характерів.
Омелько – працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати “Давнє панщане горе”. Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдата і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях.
Інша індивідуальність розкривається в образі Марусі. Письменник спочатку змальовує портрет Кайдашихи, а потім докладно розкриває її внутрішній світ, поведінку, вчинки.
Письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Вона була працьовитою, вміла майстерно куховарити, любила???????????????????, егоїстичною, злою, лицемірною, заздрісною.
“Маруся Кайдашиха замолоду довго служила у дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити і ще й тепер її брали до панів за куховарку на весілля. на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од них трохи панства.. До природної звичайності української селянки у неї пристало щось дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з не! спадала та солодка луска і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита”.
Отже, вплив панів зробив її такою. Показуючи як вона наслідує панів у ставленні до невісток, автор недарма вживає таке влучне порівняння: “Вона стояла над душею у Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду”.
Перехід від лицемірства, улесливості до гніву – також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів: “Минув тиждень Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком і вже орудувала нею, наче наймичкою”
Це відбивається в її мові. Спочатку вона називає Мотрю “моя дитина”, “моє серце”, “моя доню”. Пізніше, коли між ними почалися сварки, її мова вже інша: “Постривай же ти, суко. Скручу я голову твоєму півневі “.
Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебільшуючи її провину, або просто вигадуючи щось від себе. Так на запитання куми чи роботяща її невістка Мотря, Кайдашиха відповіла: “Хліб їсти добре тямить”. Це після того, як вся хатня робота була перекладена на плечі невістки.
Заводієм всіх сварок у сім’ї, всієї колотнечі була насамперед Кайдашиха. І в час сварок вона потрапляла водночас у смішне і сумне становище. Так, під час однієї “баталії” за горшки Мотря вибила свекрусі око. А читачі не співчувають їй, бо сварка, що довела її до каліцтва була почата Кайдашихою. Селяни прозвали її видроокою. Цим письменник також надав рис чіткої окресленості персонажам. На образі цієї егоїстичної жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної власності, безпросвітної темряви і ворожнечі.
Характери синів Кайдаша формуються в інший час, тому в них немає тієї забитості й приниженості, що в їх батька. Старший Кайдашенко гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. “Він був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись. навіть рідному батькові”, – підкреслює автор. Kарпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника, який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосунках навіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власний інтерес, не рахуючись ні з ким. Не випадково односельці саме його обирають за десяцького, мотивуючи: “Карпо чоловік гордий та жорстокий, з нього буде добрий сіпака”.
На відміну від брата, Лаврін добрий, м’який, поетичний. Коли у Карпа лице неласкаве, очі сердиті, у Лавpіна – ”веселі, сині, як небо, очі світилися привітно і ласкаво”. У розмові з Карпом про дівчат він у кожній виділяє привабливі риси, виявляє доброзичливість до оточуючого світу. Йому властиве почуття гумору. Парубком він не бере участі у сімейних сварках, а своє ставлення виявляє у жартах: то зліпив коник з глевкого хліба, спеченого Мотрею, то жартівливо плюнув на купку буряків і квасолі, коли Мотря кинула миску з борщем під ноги свекрусі. Закоханий у Меланку він освідчується, думає й говорить словами пісні: “Брови чорні, очі карі – любо подивитися; личко як калина, а як гляне, засміється, в мене серце в’яне”, “Як з нею не оженюся, то в Росі утоплюся” та ін.
Але нове становище в сім’ї після одруження вносить свої корективи. Прагнення хазяйнувати самостійно призводить до конфлікту з батьком. Лаврін не може обминути і сімейних чвар. Він не поступається братові грушею, сподіваючись продавати щороку груші і брати гроші. Такі міркування й поведінка Лавpіна свідчать про ті безумовні зміни, яких він зазнав, пристосовуючись до умов дрібновласницького побуту.
Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. “Діло ніби горіло в Мотриних руках, каже автор.
Довгий час вона змовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе не господинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи свою людську гідність, щоб “не з’їла свекруха, люта змія, вік молоденький”, Мотря далі все більше втрачає почуття міри.
Вона стає сварливою і жорстокою людиною, якав сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала прізвисько “бендерська чума”.
Після трагедії з оком Кайдашихи селяни кепкували з Мотрі як з лютої жінки. Коли обирали Карпа десяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: “Не можна, вона повибиває всім бабам очі”.
Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхніть над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо: “Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття”…
Часто своїми словами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечку Кайдашиху. З такою метою вона співала пісню:
Коли б мені господь поміг
Свекрухи діждати,
Заставила 6 стару суку
Халандри скакати.
Mелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не найбільше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими, теплими барвами.
На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім’ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдашів здалася раєм. В поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність і лагідність. Письменник говорить, що “Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона в своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень”.
Контрастом до цього зображені умови, в яких виростала Мелашка. Щоб показати бідність Балашів, Нечуй-Левицький подає такі деталі, як похилена стара хата, купа дітей, біля яких треться обстрижена од голови до самого хвоста кішка, хліб “чорний як земля, глевкий та несмачний ‘”. Тяжке життя випало на долю Мелашки і в свекрухи, яка поводиться з нею, мов з наймичкою, а “словами бє гірше, ніж кулаками”. Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення збатьками, Мелашка відчувала себе в неї невільницею.
Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи від свекрухи і Мотрі: “В хаті гризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря”.
Потрапивши до Києва, Мелашка вирішу є залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Ця невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім’ю сварливої Кайдашихи і починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.
Але й тепер, в умовах родинної колотнечі, Мелашка далеко стриманіша. ніж Мотря. Поступово Мелашка переймає звички, лайливу мову, грубість, що існували в сім’ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка від повідає : “Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш. У тебе до того розуму та хисту нема”.
За стилем “Кайдашева сім’я ” належить до кращих гумористично-сатиричних творів.
Під гумором ми розуміємо такий прийом у художньому творі, чи спосіб розповіді, коли окремі явища, вчинки, поведінка людей зображується в смішному, жартівливому тоні. Засобом гумору часто викриваються окремі вади і недоліки в житті.
Сатира – це гнівне осудження в творі явищ суспільного і особистого життя. Сатиричні образи, як правило, викликають у читача почуття обурення і огиди до негативних явищ життя, зображених у творі.
В повісті “Кайдашева сім’я” Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом і визначним сатириком, викривачем негативних явищ життя селянства за капіталізму.
Розкриваючи трагедію цього життя в умовах темноти і безкультурності, в цареві нікчемної боротьби за дрібну власність, Нечуй-Левицький зумів показати оновний конфлікт повісті, використавши сміх.
Але це сміх не заради сміху. Ніде нема глузування з героїв. Навпаки, автор співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслите і щось позитивне. Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку, піднімаючи затужавілий вершок угору… “
Але не завжди “смішні” картини в повісті здаються смішними. Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатиричне викриває дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках з свекрухою.
Повість “Кайдашева сім’я “увійшла в історію української літератури, як соціально-побутовий твір, в якому автор змалював реалістичні образи селян 2 пол. XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Живучи у межах царської Росії, перебуваючи під тиском драконівських Валуєвського циркуляру (1863) і Енського акту (1867), які зводили роль української мови до “наречія” і юридичне давали підстави навіть національне – культурні змагання трактувати як злочинний політичний сепаратизм, Нечуй – Левицький вважав конче необхідним розвивати національну самосвідомість народу. Фольклор та історія України для письменника на все життя лишилися невичерпним джерелом роздумів, невипадково у його творах зустрічаємось з історичними рефлексіями героїв.
Немалий інтерес становить історична проза Нечуя-Левицького. Письменник вважав, що саме художні твори на теми з історичного минулого здатні викликати живий, непідробний інтерес ширших верств до свого минулого.
В історичному романі “Князь Єремія Вишнивецький “і “Гетьман Іван Виговський” письменник пробував осмислити на матеріалі з життя української інтелігенції проблему духовного комформізму людини, соціальної нівеляції особистості.
Нечуй-Левицький у своїй творчості неодноразово згадував про покатоличених нащадків колишніх українських родів, які вміють тільки дбать про свої достатки та розкоті життя й знають тільки культуру… розкоші та блиску великопанського світового життя, та й годі”. Письменник серцем і розумом відчував обездуховлюючу сутність існування людини, яка, не засвоївши культурних, духовних традицій власного народу, і в культурі панівної нації бачить лише ті пласти, які захоплюють її своєю позірною ефективністю і розвивають егоїстичні устремління.
У центрі роману “Князь Єремія Вишнивецький” історичні події сер. XVII ст., коли досі могутня Річ Посполита, поширюючи соціальний і національне) релігійний гніт на східних окраїнах, передусімна Україні, Викликала там рішучий спротив народних мас. Повстання Северина Наливайка, Якова Остряниці віщували наближення всенародної Визвольної війни 1648 р., яка захитала підвалини Польської держави. Численні магнати: Вишнивецькі, Потоцькі, Радзивілли, Занойські своєрідні “королята”, як їх називали родові шляхтичі, прагнули вогнем і мечем закріпити своє панування, колонізаційну політику полонізації і покатоличення українського і білоруського народу. Що рухало ними – спрага влади, бажання бути на вершечку слави чи прагнення будь-що довести свою відданість Коропі, реабілітувати свою корінну непольськість. Потреба в акціях історичного масштабу чи владний інстинкт самозбереження? Якусь однозначну відповідь дати на ці питання важко, особливо коли згадати, що Україна XVI – XVII ст. була осереддям стратегічних інтересів різних держав, своєрідним містком між Сходом і Заходом. Нечуя-Левицького вабили не стільки історіософські проблеми, скільки створення образу людини, яку він іменував “одступником”, “перевертнем”.
Звернувшись до відтворення історичних подій за королювання польської династії Вазів, Нечуй-Левицький веде читача в єзуїтську колегію у Львові і в магнатський палац над Сулою, у варшавські замки і в міщанську оселю, на политі безневинною кров’ю майдани Немярова і на поле битви над Пилявкою… Широке тло роману дає можливість уявити собі настрої різних соціальних верств Польщі і України, відчути ту прірву, яку поступово виконував Єремія Вишнивецький між собою і власним народом.
Сюжетна лінія роману досить upocra. Вона символізує поступове входження внука знаменитого Байди Вишнивецького у великосвітське коло і долі безпосередньо його війну із сіромою та козацькими повстанцями, що сприймається ним як можливість утвердити себе на важливих ролях у Польській державі. Уже на перших сторінках твору юний Єремія постає людиною, яка не терпить чужої опіки, вищих за себе і яка у зовні привітній поведінці з челядниками десь на споді приховує потайне глузування з ниі Навчання у єзуїтській колегії ще дужче розвинуто гордовитість і пиху молодого князя, переконавши його у власній месіанській місії навіть силою навертати “темну українську масу”, ”тих темних товаряк” до католицизму, до Польщі і польської мови. Пізніше перебування за кордоном, у Європі, “без міри вищої в усьому і за Польщу, і за Україну” заставило його гостро критичним поглядом придивитись до способу життя своїх уславлених і багатих предків, київський палац яких тепер видався йому чистісінькою конурою. Відтоді Єремія намагався у всіх своїх заходах, в тому числі і найжорстокіших, зужить славу на всю Україну: руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда”.
Честолюбні плани Вишнивецького найвиразніше виступають у його внутрішніх монологах, тут виявляється його цілковита згода з оцінкою Польщі як “раю для дворян, пекла для селян”.
Навіть у виборі майбутньої дружини Гризельди Замойської Вишнивецький керується думкою, наскільки та пара сприятиме його славі. А одружившись з нею, прагне зробити її своїм спільником, щоб витравити навколо “той дурний хлопський давній саморід”, правда, десь інтуїтивно Гризельда відчуває відсутність у чоловіка гарячого почуття, його любов вона порівнює з холодним залізом, можна було б гадати, що захопившись удовою Тодозею Світайлихою, князь переживатиме своєрідне випробування щасливим почуттям. Та й воно має явний відтінок егоцентрризму. “Не будеш до мене ходити та мене любити, я пошматую тебе, щоб твоя краса нікому не досталась вовіки вічні” – така настирність Єремії принципово різниться від самозреченого кохання молодої козачки, яка у цій складній ситуації, люблячи, прагне зберегти гідність вільної людини, а не перетворитись на відому всім панську коханку.
Історія нерівного і трудного кохання Вишнивецького і Тодозі є художнім здобутком автора. Вона дозволила рельєфніше змалювати головного героя, ширше ввести тему народу у художню оповідь. Внутрішня драма жінки, яка мимоволі полюбила відвертого ворога козаків і мучиться в пошуках виходу між жагучим почуттям кохання і обов’язком патріотки, змальована переконливо. Тодозя знає про реальну дату нападу козаків на місто, вона жде його і водночас на може допустити загибелі Гризельди Вишнивецької із сином, її вчинок служить підтвердженням ідеї незнищенності, гуманної сутності народу, його великодушності.
Написаний на історичну тему, роман виявляв суперечності давньоукраїнської дійсності і водночас був проекцією реальних польсько-українських взаємин 2 пол. XIX ст.
Досі все, що не робив “великодушний “Єремія, сходило йому з рук і приносило приємну для нього поголоску: загарбання маєтності сусіда, кепкування з навколишньої знаті чи дивовижна поїздка саньми улітку по дорозі, суціль усипаній сіллю. Незважаючи на всю свою заповзятливість і пиху, Вишневецький своїм гострим розумом відчуває силу козацької ненависті до панства. Чутки про нове повстання і рішучу перемогу козаків під Жовтими Водами вивело його з рівноваги і по-справжньому налякали. Кидаючись кожного разу в новий бій проти повстанців, Єремія Вишнивецький відчував, що його дорога до тріумфу перепинена не стільки королем чи вельможними магнатами-суперниками, скільки страшною народною й козацькою силою, котру він ненавидів більш за все на світі. Талановитий воєначальник, він, однак, не може вплинути на хід подій, бо правда не за ним і не за його військом, яке йшло у битву, як на банкет, а за простими українськими козаками і селянами, здатними битись з ворогом на смерть за свободу. Не випадково у сновидіннях – мареннях постають перед Єремією картини власного розбою, хворе сумління каменем лягає на його душу.
У заключному розділі роману головна роль належить не Єремії, а повсталому народові. Виразник прогресивних переконань Богдан Хмельницький надсилає до ворожого табору лист з пропозицією миру, з побажанням не проливати братньої крові. Багато хто із шляхти згоден був зробити крок на зустріч. Та така гадка, як пропозиція Б. Хмельницького, видалася Вишнивецькому підступною. Крок до згоди не було зроблено.
В стилі народних дум говорить Нечуй-Левицький про нелегку козацьку перемогу над ворогами, висловлюючи щирий жаль про безславну загибель цвіту польської шляхти. Виставляючи себе за взірець всієї України, вони були фактично “сліпі проводирі, за котрими Україна не пішла слідком і зреклася їх, як своїх ворогів”. Така доля Вишнивецького, життя і талант якого, величезна енергія були присвячені фальшивій ідеї. Прагнучи до неподільної влади над людьми, постійно доводячи право па це збагачення деспотією герой роману не здобув очікуваної слави.
Вся структура художнього зображення, логіка розвитку центрального персонажа свідчать про неприйняття автором самодостатнього насильства над народом і над собою, навіть у Визвольній війні 1654р. він бачить невиправдані втрати для обох народів.
Розуміння соціальної і психологічної природи “перекинчества”, побуту, звичаїв, моралі XVII ст. дозволило Нечую-Левицькому створити цікавий твір, який дав йому поштовх для подальшого опрацювання історичних сюжетів.
Цінність літературної спадщини Нечуя-Левицького полягає у реалістичному зображенні тієї епохи, в яку жив письменник. У творах письменника показані духовні багатства народу, висловлена любов автора до простого люду, віра в його сили, а також непримиренність до гноблення, до приниження людської гідності.
І. Нечуй-Лсвицький широко і різнобічне змалював життя різних верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звільнених селян, чимало вражень для його творчості.
Після семирічного вчителювання в м. Польщі Левицький переїжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії. Причини переїзду полягали очевидно в демократичній діяльності, в громадській сміливості учителя гімназії.
Седлецька жіноча гімназія для греко-уніатів, тобто для українців, була непоганим грунтом для посів тих зерен, що западають у юні голови вихованок, щоб урожайно зродитися новини думками. Відстоюючи інтереси народу, Левицький висловлювався за соціальні і національні права українців, читав власні твори гімназисткам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди.
Переїхавши в 1873р. до Кишинева, Левицький почав працювати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови і літератури, старослов’янської і латинської мов та логіки.
Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов’язки класного вихователя, любив дітей.
Разом з тим це був час найвищого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкращі полотна :Повісті “Микола Джеря”, “Бурлачка “, “Кайдашева сім’я”, а також “Баба Параска та баба Палажка “, “Чортяча спокуса.”
Не припиняє він і громадської діяльності, початої в Седлеці. Перша Кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 р. стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше групувалась передова інтелігенція. Серед демократично настроєної молоді виявляв свою активність І. Нечуй-Левицький. Крім читання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він впадає в око поліції і жандармерії і за ним встановлюється таємний нагляд.
Очевидно жандармський догляд порушив плани письменника і змусив йоги у 47 років залишити вчительську роботу. Другою причиною ранньої відставки Левицького був стан його здоров’я.
Відомо, що в письменника виявилася шлункова хвороба, і в лютому 1848 року він звертається з заявою до директора гімназії про дозвіл па виїзд до Австрії лікуватися мінеральними водами.
Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя Нечуй-Левицький у 1885 р. подав у відставку і перейшов цілком на літературну роботу. Постійним місцем проживання він обрав Київ. Тут були написані історичний роман “Князь Єремія Вишнивецький ” і “Гетьман Іван Виговський”, повість “Пропащі”, “Над Чорним морем”, “Навіжена” багато оповідань єдиний в усій імперії український журнал.
Перші несміливі спроби письменника припадають на студентські роки. І тому, що вони залишилися спробами, письменник не згадує про них. Лише в одному з варіантів автобіографії говориться: “Ще бувши в Київській академії, я почав писати народні повісті для “Основи”. “Основа” перестала виходити, і я покинув початок тієї повісті і загубив його”. Закінчивши в 1865 р. духовну академію із званням магістра богослов’я І. С. Л. порушив родинну традицію і служителем церкви не став. Де була його громадянська мужність – відкинути духовний чин, здобутий багаторічним навчанням, і задовольнитися скромною професією учителя-словесника. Свою педагогічну діяльність після академії він почав того ж року в Полтавській духовній семінарії, ставши викладачем російської словесності (тобто мови і літератури). З’явилися деякі можливості взятися за творче перо. Це був час, коли діяв неймовірно жорстокий циркуляр царського міністра Валуєва про заборону не лише писати, але й розмовляти українською мовою.
З цієї причини друкувати свої твори йому довелось за межами царської Росії, в Галичині. Перша повість “Дві московки” була надрукована 1868р. у Львівське ну журналі ” Правда”, де пізніше з’явилися й інші твори І. Нечуя, як назвав себе І. С. Левицький.
Полтавський період життя, де вперше Левицькому посміхнулася муза, швидко закінчився. Справа в тому, що матеріальні умови вчителів семінарії були погані, деякі викладачі навіть голодували. У Левицького заробітна плата була всього 250 крб. на рік, що ніяк не могло забезпечити нормального життя. Крім того, письменник знав, що його будуть переслідувати за писання творів українською мовою. Це навело його на думку залишити семінарію і перейти в гімназію та кудись далі, на околицю царської імперії. Такою околицею була Польща.
Перехід з духовного закладу в світську гімназію (з додатковим складанням екзаменів) свідчив про остаточний розрив Левицького з кар’єрою духівника. Одержавши 1866р. призначення в жіночу гімназію м. Каліш, Левицький переїжджає туди і стає викладачем російської мови і літератури, історії і географи Росії.
Через рік, відчувши деякий відрив від рідного середовища, Левицький попросився перевести його в м. Білу, де жило українське населення. Але за відсутністю там відповідної вакансії Левицького 1867р. було переведено вчителювати до Селдецької жіночої гімназії. Роки педагогічної діяльності в Каліш і Седлеці були для Нечуя-Левицького періодом дальшого творчого піднесення.
Тут були написані “Рибалка Панас Круть, “Хмари”, “Причепа” “Запорожці”, перший варіант повісті “Микола Джеря” та ін. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Соціально-побутова проблематика повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Соціально-побутова проблематика повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Повість “Кайдашева сім’я” вражає глибокою правдивістю, живими, виразними образами героїв, поєднаними з глибинним реалістичним відтворенням селянського життя в часи після скасування кріпацтва. Бажання мати землю якомога більше перетворює молоде покоління Кайдашів на сварливих, егоїстичних і обмежених людей, якими були і їхні батьки. Дійові особи повісті – це надзвичайно […]...
- Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Осуд бездуховності та егоїзму в повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Нечуй-Левицький посідає особливе місце серед творців української класичної прози. Він – майстер великих епічних творів, вдумливий спостерігач народного життя. В художніх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдиві картини часів панщини і характерні явища пореформеної епохи: боротьба за власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси заробітчан, […]...
- Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі. У повісті “Кайдашева сім’я” автор так майстерно створив своїх Персонажів, що вони, ніби живі, […]...
- Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Твір Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. “Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори” – так починається повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства. Автор […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” – підручник з народознавства Усе своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю й нервами” був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно “наглядав” за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви – від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були і його твори: сумні й зворушливі повісті […]...
- Підручник народознавства (повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Підручник народознавства (повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький “кров’ю і нервами” був зв’язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно “наглядав” за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви – від трагічно-чорних до яскраво-комічних. Тому такими різними були […]...
- Аналіз повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (1879) Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю “веселу” повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті, – домашнього затишку, порозуміння між ближніми, […]...
- Хто з героїв повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” мені найбільше запам’ятався? (1 варіант) Де згода в сімействі, Там мир і тишина, Щасливі там люди, Блаженна сторона. Г. Сковорода І. Нечуй-Левицький – надзвичайна постать українського письменства. За своє життя письменник створив багато цікавих творів, але, на мою думку, одним з найдивовижніших є його повість “Кайдашева сім’я”. Тут розповідається про життя сім’ї Кайдашів, про взаємини між її членами, про побут […]...
- Художня майстерність повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Більше ніж століття відділяє нас від часу написання І. Нечуєм-Левицьким повісті “Кайдашева. сім’я”, але життя героїв, їхні вчинки і поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, найперше, у художній майстерності автора. І. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як енциклопедія народознавства Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як енциклопедія народознавства Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство письменника якраз виявилося втому, […]...
- Герой повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, який мені найбільше сподобався Герой повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, Який мені найбільше сподобався Читаючи повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, я познайомилася з героями, які дуже майстерно змальовані на її сторінках: трудівник Омелько Кайдаш, прохана Маруся Кайдашиха, суворий Карпо, веселий та лагідний Лаврін, гарна й бриклива Мотря. Але більше за всіх мені сподобалася красуня Мелашка. “Дівчина була невелика на […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство […]...
- Осуд бездуховності й егоїзму в повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького Нечуй-Левицький… Чи знайдеться на Україні людина, що не чула цього імені? Мабуть, ні. його ім’я стоїть поряд з іменами І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка. А так як духовне життя людини неможливе без класики, то воно неможливе і без імен цих прославлених майстрів художнього слова. Велика творча спадщина Івана Семеновича. Велика і багатопроблемна. І це […]...
- Зображення українського побуту і звичаїв у повісті І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Повість “Кайдашева сім’я” – вершина творчості І. С Нечуя-Левицького. За визначенням І. Я. Франка, вона належить “до найкращих оздоб українського письменства”. Згадуючи про свою роботу над повістю, автор писав про те, що в Україні часто трапляються сім’ї, в котрих постійні лайки та сварки; життя в таких сім’ях стає пеклом. Тема повісті – розповідь про українське […]...
- Буденні проблеми великої української родини в повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (1 варіант) У повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” на прикладі однієї родини показане життя українського пореформеного селянства з усіма складностями і суперечностями. Письменник свідомо дотримувався вимог реалістичного зображення, тому в його творі живі, колоритні образи та жива й колоритна народна мова. Глибокий знавець тогочасного селянського життя і побуту, селянської психології, Нечуй-Левицький описав звичайні селянські будні без будь-яких […]...
- Зображення життя українців у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Зображення життя українців у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький – класик української літератури, видатний прозаїк-реаліст другої половини XIX століття. Він створив низку високохудожніх оповідань і повістей, у яких відобразив тяжке життя українського народу дореформеного і пореформеного часу. Одним із таких видатних творів письменника є його соціально-побутова повість “Кайдашева сім’я”. У ній І. Нечуй-Левицьким […]...
- Національна ідея у повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари” Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних засобів української художньої літератури. Він звертав увагу на необхідність змалювати в усій повноті народне життя, показати характерні типи, побут, звичаї, взаємовідносини різних станів тогочасної України. У межах власної накресленої творчої програми Нечуй-Левицький створив велику кількість колоритних образів, серед яких і представники […]...
- Мої роздуми під час читання повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (1 варіант) Спочатку хочу навести одну цитату з С. Єфремова: “Напрям його літературної діяльності й зміст його численних творів залежать цілком од тієї надзвичайної епохи, коли він почав літ і свідомості доходити. Як знаємо, то був час скасування кріпацького ладу, час першого серйозного звороту інтелігенції до народу, час великих надій на “увенчаніе зданія” конституційними формами державного життя. […]...
- Бездуховність та егоїзм – головні чинники родинної трагедії у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький… Чи знайдеться в Україні людина, яка не чула цього імені? Мабуть, ні! Велика творча спадщина Івана Семеновича багатопроблемна, а одне з почесніших місць посідає соціально-побутова повість “Кайдашева сім’я”. У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення через бездуховність та егоїзм селянина, для […]...
- Порівняльна характеристика Карпа і Лавріна з повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Образи представників молодшого покоління також змальовані у гумористично побутовому плані. Змальовуючи Карпа і Лавріна, автор з одного боку протиставляє їх один одному, а з іншого виділяє їх спільні риси. Обидва Кайдашенки – індивідуалісти і живуть своїми егоїстичними інтересами. Так само чинять і їхні дружини. У житті їх єднає прагнення до незалежності, мрія про грунт і […]...
- Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя – в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників. Проблему кохання і сімейного щастя у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький […]...
- Зображення народного життя, побуту, національного характеру українців у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Картини минулого яскраво оживають на сторінках соціально-побутової повісті Нечуя-Левицького. який збагатив нашу літературу творами про українську старовину, змальовуючи детально прекрасні місця над Россю, побут та звичаї селян. Поряд з чудовими картинами природи виростають і болючі проблеми пореформеного села, жорстока боротьба за приватну власність, за “твоє” і “моє”. І ця боротьба розділила сім’ю Кайдашів, штовхає сина […]...
- Своєрідність визначення і розв’язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Своєрідність визначення і розв’язання проблеми батьків та дітей у сільській родині (за повістю Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”) Глибоке знання народного життя, вміння пропустити його крізь свою художню уяву та душу, артистичне володіння народною мовою допомогло Івану Семеновичу Нечую-Левицькому створити справжній шедевр української національної культури – повість “Кайдашева сім’я”. Письменник з великою майстерністю показав життя українського […]...
- Жіночі образи повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (1 варіант) Література другої половини XIX століття – новий етап в історії українського письменства, етап формування. Представники реалістичного напряму намагалися якомога правдивіше відтворити події та характери, обставини й деталі, підкреслюючи в них, за Б. Брехтом, суттєве, “земне”, типове у глибокому розумінні. Чи не найкраще реалістична концепція жіночого характеру втілилася у творчості І. Нечуя-Левицького письменник звертається різних жіночих […]...
- Буденні проблеми великої української родини в повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (2 варіант) І. Нечуй-Левицький любив рідний народ, бажав служити його культурі” берегти й розвивати його мову. З цим були пов’язані численні життєві складності письменника: поліцейський нагляд, неприхильність начальства, злидні, самотність. У 1885 р. він вийшов у відставку і цілком присвятив життя літературній діяльності. З урахуванням того, що тоді продовжував діяти Емський указ, який обмежував права української мови […]...
- Повість І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як підручник народознавства (1838 – 1918) Народився в м. Стеблеві на Черкащині в родині священика. Отримував освіту в Богуславському духовному училищі, Київській духовній семінарії, Київській духовній академії, але священиком не став. Працював учителем у Полтавській духовній семінарії, у гімназіях польських міст Каліша, Сідлеця, Кишенева (Молдова). У1885 році виходить у відставку, переїздить до Києва, де живе до кінця життя, […]...
- Кайдашева сім’я як символ зневаженої України (за однойменною повістю Івана Нечуя-Левицького) I. Моє сприйняття повісті (раніше як комедія, розповідь про суцільну колотнечу. Зміст першого варіанта вступу змушує задуматися над символічністю назви повісті). II. Краєвиди села Семигори, що овіяне славою героїчних битв Богдана Хмельницького (опис безкрайнього поля, над яким “високо чорніють козацькії гостроверхі й круті могили”). III. Приниження України у другій половині XIX ст. (бездержавність; української мови […]...
- Семантика образу Омелька Кайдаша з повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Образ Омелька Кайдаша змальовано в побутовому реалістичному плані. Крок за кроком минає у повісті сумне життя затурканого селянина. Його недолі автор співчуває, хоча й насміхається із його нерозсудливих вчинків, з його сімейної війни. Але цей сміх гіркий, в якому бачимо сум. Кайдаш втратив авторитет голови родини, не може зрозуміти, чому це його не слухають діти, […]...
- Бездуховність та егоїзм як домінанта родинної трагедії в повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” 3 великою майстерністю показав І. С. Нечуй-Левицький життя в селі після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок у родині Омелька Кайдаша. Батько був добрим стельмахом і прожив довге і тяжке трудове життя. Своєю власною працею він стягся на господарство, збудував простору хату, яка потонула в старому садку, виростив з дружиною двох синів. Вони […]...
- Зображення народного життя, побуту і звичаїв та обрядів українців у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за істину, то життя селян, так яскраво змальоване І. Нечуєм-Левицьким у повісті “Кайдашева сім’я”, становить великий інтерес. А ще як врахувати, що у багатьох із нас коріння роду тягнеться саме з села. Життя сільських трудівників споконвіку підпорядковувалося хліборобському циклові – оранці, сіянню, жнивам, возовиці, молотьбі. І саме за […]...
- Мій улюблений герой у повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (2 варіант) Маруся Кайдашиха Із усіх героїв повісті найбільше мені сподобалась Маруся Кайдашиха, яка, на мою думку, змальована найдовершеніше. Вона якась реальна, жива, зрозуміла навіть у своїх негативних проявах. Це була “… вже немолода, але й не стара жінка, висока, рівна, із довгастим лицем”. Певна частина її життя припала на ті часи, коли була панщина, яка не могла не […]...
- Проблема батьків та дітей у творі І. С Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя – то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті “Кайдашева сім’я” порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії – кріпацтва і феодалізму. Щойно скасували кріпацтво, всі отримали […]...
- Мій улюблений герой у повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (3 варіант) Мелашка Усі головні герої повісті “Кайдашева сім’я” – яскраві й цікаві. І нехай вони далекі від ідеалів, та в пам’яті залишаються надовго. Навряд чи швидко зможемо забути енергійно-сварливу Марусю Кайдашиху, запальну Мотрю, жартівливого Ларвіна. Про кожного з них можна сказати дуже багато, та з усіх мені найбільше сподобалася Мелашка. По-перше, так само, як і Лавріна та […]...
- Зображення народного життя і побуту в повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Повість Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” – твір, у якому герої постійно потрапляють у комічні побутові ситуації. На прикладі сімейного життя Кайдашів автор показує побут, традиції та вірування українських селян того часу. Власне, саме життя родини Кайдашів є ілюстрацією буття простого народу, в якого визначальним було ставлення до майна. Повість сповнена національного колориту. Письменник детально описує повсякденну […]...
- Жіночі образи повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (2 варіант) Перед тим як перейти до аналізу жіночих образів у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, хотілося б сказати кілька слів про поняття, з одного боку, далекі від розглядуваної нами теми. Але з іншого боку, образ жінки, дружини й матері безпосередньо пов’язаний із поняттям сім’ї. Отже, сім’я – одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла значно […]...
- Мій улюблений герой у повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” (1 варіант) Омелько Кайдаш Мій найулюбленіший герой у названій повісті – Омелько Кайдаш, глава сім’ї, про яку йдеться у творі. Це людина, яка справді гідна поваги, бо прожила довге й нелегке трудове життя, передчасно зістарівшись. Сама зовнішність героя засвідчує сказане: “… здорові загорілі жилаві руки”, “лице… сухорляве й бліде, наче лице в черня, високий лоб, посічений густими дрібними зморшками”. […]...
- Майстерність сатиричного і гумористичного зображення у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Повість І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”, яка вже протягом більш як ста років від часу написання залишається цікавою та привабливою для читача, завдячує цим у першу чергу м’якому гуморові та ущипливій авторській іронії, іноді – сатирі. Ці особливості стилю твору – насамперед виразно ментальні – грунтуються на глибокому знанні української сміхової культури, її найкращих перлин. Уже […]...
- Мій улюблений герой твору І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Літературні герої… Вони стають для когось ідеалами в житті, для інших – негативними персонажами, для когось зразком тієї чи іншої епохи чи часу. Але всі створені письменниками образи несуть ту чи іншу виховну місію. І. С. Нечуй-Левицький у своїй соціально-побутовій повісті “Кайдашева сім’я” створив образи селян пореформеної доби XIX століття. Це яскраві і колоритні образи, […]...
- Мотиваційні чинники поведінки Марусі Кайдашихи з повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” Характер Кайдашихи формувався в умовах кріпосницької дійсності. Підкреслюючи деформацію особистості героїні, письменник зауважує: “Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівчиною. Вона вміла дуже добре куховарить і […]...
- “Сміх крізь сльози” у повісті І. Нечуя-Левицьного “Кайдашева сім’я” Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології Іван Семенович Левицький розумів, що про життя села треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він дотримувався, працюючи над повістю “Кайдашева сім’я”. Та поряд з кращими українськими звичаями, традиціями, пісенним розмаїттям письменник викриває за допомогою іронії, сміху, а іноді й сатири найгірші сторони народного життя, що […]...
Охарактертзуйте образ героя з новели інтернеццо.