Аналіз вірша Тараса Шевченка “до Основ’яненка”

Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому – батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей, адже “все гине, – Слава не поляже; Не поляже, а розкаже. Що діялось в світі. Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… ” Вірш починається романтичною картиною природи із згадками про колишню Україну, яка протиставляється сучасній, коли країна

Обідрана, сиротою
Понад дніпром плаче;
Тяжко-важко сиротині,
А ніхто не бачить…

Т. Шевченко називає Основ’яненка отаманом, батьком, орлом сизокрилим, сподіваючись, що до його авторитетного слова люди прислухаються.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Некрасов як співець страждань народних.
Ви зараз читаєте: Аналіз вірша Тараса Шевченка “до Основ’яненка”
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.