Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе

Широкоплечі пні. Черва і червень.
З погаслих зір срібляве порохно
Обсипує дубове листя. дно
Підземних рік. Тремтять рослинні первні.

Хмарин хустина на обличчі неба.
Співає сонно гімн гниття черва.
Заранній лук мов сонячна брова.
Проміння кусні – світло тонкостебле.

Зелена башта – дуб стрільчастоверхий,
Підвівшися із ночі чорних нар,
Виполює черву й гниття пожар
Зливає свіжим соком – бог упертий.

Мов мідь живу, наснажує рослини
Електрика зеленої землі,
Але і ти – рослина горда, що
Співаєш це, не знаючи пощо,
Колись, мов пень, подолана від тлі,
Покотишся землі на груди сині.

1 квітня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Національні символи диктант.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.