Антонич Богдан-Ігор – Кінчаючи

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани два Тюльпани два, мов ти зо мною, На двох краях життя пустелі Даремне кличуть, лиш водою Йдуть світла золоті тунелі. Червоне полум’я двох квітів Крізь сіру тінь, крізь сіру тишу. Так родяться мистецтво й міти Із туги за далеким, вищим… За кращим, більшим, за незнаним, Що підняло б над світу низом. Два райські птахи – два […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Тюльпани Червоне золото тюльпанів На сірім сонці – танці з лика І механічний сад мелодій, Де в чорних дисках спить музика. Металу в’язень – людський голос Засуджений в кружок порожній, І світу в’язень – людське серце Цього збагнути неспроможне. Крізь сірий шовк – безбарв’я сіре Червоне золото тюльпанів. Цвісти, горіти й проминати, Лишати все, йдучи в […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – до музи 1 Навіщо ти прийшла до мене Й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, А думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, Веселкою заблиснула в вікні? Навіщо серце ти шалене В ці безпросвітні будиш дні. 2 Тисяча питаннів падає на наші уста, Тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги, Тисяча зірок свої вказує […]...
4. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Фіялки Фіялки й телефонна трубка Заворожливим сяйвом кличе, І місяць, мов червона губка, Змиває попіл дня з обличчя. Слимак з ебену, темна мушля І вухо ночі – лійка чорна, І пахощі духмяні душать, Мов пальці на кларнеті горла. З очей фіялок смутком кришиш І пригортаєш, сестро рання! Простягнуті долоні тиші Над нашим вічним проминанням....
6. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Ярмарок Мій брат – кравець хлоп’ячих мрій, Зішив з землею небо. Горять хустки у крамарів, Немов стобарвний гребінь. Співають теслі, бубни б’ють. Розкрию таємницю: Червоне сонце продають На ярмарку в Горлицях. 20 січня 1935...
8. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – до істот з зеленої зорі Закони “біосу” однакові для всіх: Народження, страждання, смерть. Що лишиться по мені: попіл слів моїх, Що лишиться по нас: з кісток трава зросте. Лисиці, леви, ластівки і люди, Зеленої зорі черва і листя Матерії законам піддані незмінним, Як небо понад нами синє і сріблисте! Я розумію вас, звірята і рослини, Я чую, як шумлять комети […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра Зелений бог рослин і звірів Учить мене п’янкої віри, Релігії ночей весінніх, Коли прапервні у кипінні, У вічній зміні все незмінні. (Релігії ночей кипучих, Коли гримлять рослинні тучі). Зелений бог буяння й зросту Зітре на попіл мої кості, Щоб виростало, щоб кипіло П’янких рослин зелене тіло. Хто ти, що клониш чола куряв, Вогонь, чи бог, […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, Накритий небом і обмотаний піснями, Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, І стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, Годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
15. Антонич Богдан-Ігор – Молитва до зір Не срібло миршаве, не хміль, Не лавр сумнівний і двозначний, Не дотепів грайливих сіль, Не успіх в грі на риск небачній, Не уст золотомовних мед, Не почестей солодка манна І навіть не чеснот букет, Що світлість їх не раз оманна, Не винограду темний сік У колі дружньому за чаєм, Не муз єлей, що на ввесь […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – Підкови На сто возах весна приїде, Мов луки, вигнуться смички. Крізь сито дощ весінній цідить, І дяк запалює свічки. Та їхать ми ще не готові, Й баси нам нетерпляче тнуть. Хай, люба, місяць на підкови Нам ковалі перекують. 9 березня 1935...
18. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Півонії Червона молодість півоній. Яка краса! Яке п’яніння! Візьми моє чоло в долоні Й оборони, моя весіння! Бо переслідує крізь морок, – Ще крок, ще крок, мене поцілить Мій друг найкращий і мій ворог Найзавзятіший, боже милий! Натхнення темне, музо вічна! Б’є ніч у тіней чорні дзвони. На чорнім тлі, мов кров трагічна, Півоній молодість червона....
20. Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Літній вечір Від спеки місто важко дише, Й чоло його шорстке й червоне Під віялом нічної тиші Поволі стигне і холоне. Тремке натхнення віддзвеніло, Застигло в мудрій вірша брилі. Твоє чи не твоє це діло, Ти сам збагнути вже не в силі. Крізь гамір дня незмінне “завжди”. Заснеш, Заснеш без зір, поете, Життя на звуки розмінявши, Мов […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Молодий поет Над лугом буря свище, наче пуга, І вітряна кряжами кряче пря, Мов не ліси хвилюють, а моря, Та в серце туга стукає, мов пугач. Тоді виходжу в чорну ніч на ганок, Деру очима тінь, гляджу зорі. Крізь вихор чалий кінь зарже над раном, Роздзвінно гупне копитом в поріг. І сам не знаю, як скачу в […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Подвійний концерт Коробка радієва й квіття. Крізь чорну скриньку йде музика. І душі квітів світлом світять, Що з нього ясність б’є велика. Дрібненька флора звуків, човен Мелодій на морях етеру І світла з квітів вечір повен Змінив кімнату в чар – печеру. А знизу під концертом квіття, Мов кара за краси провину, Жде кіш подвір’я – царство […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів Під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм, Треба глянути дням просто в вічі, Хоч навпроти вдаряє скажений прибій, Невблаганним нас визовом кличе. Не сховатись, дарма, в […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, Аж […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто, Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто, Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне. Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук. Навкруги байдужі очі й обоятні постаті […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
33. Антонич Богдан-Ігор – Міф Неначе в книгах праарійських Підкова, човен і стріла. В діброві сяє срібне військо, Шумлять санскритськії слова. Русяві й стрункочолі йдуть племена, І їхні друзі – кінь та корабель. Горять на небі ясних зір знамена, Мов перехрест окрилених шабель. 22 грудня 1934...
34. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
36. Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
37. Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Змія Змія рослинна й кущувата, Змія покручена й слизька, Мов мокра палиця картата, Співає хлопцеві в руках. Змія, мов рожа, гребеняста Росте з-під каменя кущем. Слова рослинні і хвилясті Злітають радісним дощем. Мов папороть, перед очами Стає прапервісність твоя. Ти ще рослина, ти ще камінь, Тебе обкручує змія....
40. Антонич Богдан-Ігор – Вербель Ось бубон ранку – кругле сонце До маршу будить вояків. Лопочуть верблі по казармах, Весна тріпочеться, мов спів, Весна тріпочеться, мов птах, У клітці сірих коридорів, І день накреслює свій шлях На мапі неба. Гаснуть зорі, Мов очі втомлених коханок. Ось кленів ряд в стобарвній зливі. Весни пожежа підпалила ранок – І знову день окрилений, […]...