Антонич Богдан-Ігор – Молитва за душі топільниць

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Молитва до зір Не срібло миршаве, не хміль, Не лавр сумнівний і двозначний, Не дотепів грайливих сіль, Не успіх в грі на риск небачній, Не уст золотомовних мед, Не почестей солодка манна І навіть не чеснот букет, Що світлість їх не раз оманна, Не винограду темний сік У колі дружньому за чаєм, Не муз єлей, що на ввесь […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Проповідь до риб До карасів, до коропів і до дельфінів, До всіх братів з солодких і солоних вод: – Ви не давайте нам ікри ані фішбінів, Ми прагнем ваших просторів, і волі, і пригод. Важка вода, та від води ще важче небо. Тому принаджує нас ваша глибина, Чарує й кличе нас спокусливо до себе Ваш коралевий бог з […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Молитва Заходить день за днину, Мов сонце за параван далеких гір. Вже від ждання нас болить зір, Вже сивини на головах є труш. . . . . . . . шалом наших душ Ми молимося за нову людину....
4. Антонич Богдан-Ігор – Прочитан Уздовж причілля тінь лягає вогко, А коло брам розколений колодязь, У землю встромлений, немов колода, Зеленим, молодим сміється мохом. Патлатий, кучерявий прочитан Руками обіймає червінь цегли Та головою похитує легко Над проминанням людських правд й оман. В труні віків лягли дні юні замку, Минувшини обвило листя клямку, Та й, може, сотий сніг на полі тане, […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Перша глава Біблії Коли співав ще камінь, мали крила змії І Єва одягалась в черемхове листя, Тоді буйніший і хмільніший вітер віяв І море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, У раї збунтувались буйногриві леви, Адамові сини по світі розійшлися, Здвигаючи міста і тереми для Єви. 4 квітня 1935...
6. Антонич Богдан-Ігор – Весільна ніч Палає ніч пташиним співом. Хто ж, люба, ложе нам постелить? Дивись, як сяє мерехтливо У вікна місяць – чару келих. Хрещатим мохом і коханням Нас оплете нестямне щастя. Сто місяців тремтить зарання У снах гарячих і квітчастих. 10 березня 1935...
7. Антонич Богдан-Ігор – Наука Навчися в теслів ремесла, Навчись тесати слово. Весна лірична відплила, Теслярське літо знову. Горю молитвою сокири, Ношу із срібла строфи. Летять слова в співучий вирій Під неба синім мохом. 20 січня 1935...
8. Антонич Богдан-Ігор – Клени Схилились два самітні клени, Читаючи весни буквар, І знов молюсь землі зеленій Зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений Поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, Лопоче сонячна стріла....
9. Антонич Богдан-Ігор – Весільна Для Олечки Послухай: б’є весільний бубон І клени клоняться, мов пави. В твоє волосся, моя люба, Заплівся місяць кучерявий. Чому пригасла скрипка трохи, Чому тремтить твоя долоня? Ніч срібним сяйвом, наче мохом, Обмотує підкови коням. 12 березня 1935...
10. Антонич Богдан-Ігор – до весни Весно – слов’янко синьоока, Тобі мої пісні складаю! Вода шумить у сто потоках, Що з дна сріблистим мохом сяють. Направо льон і льон наліво, Дібровою весілля їде. Скрипки окрилюються співом, І дзвонять тарілки із міді. Розкотисті музики грають, Свячене сонце в короваю. Весна весільна і п’янлива, Червоний клен, мов стяг. Це ти мене заворожила На […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Корчма Про дівчат і про купців Оповідає давня повість. Крилата чарка у руці, Жага і трунок гусне в крові. Червінці дзвонять на столі, І місяць – найхмільніший келих. Схилився вечір до землі І срібним сяйвом ріки стелить....
12. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Розмова з листком Діткнулась ставу осені рука, Паде на хвилі журавлине: кру, І поширяється далеч укруг, Друкує в хмарах зорями друкар. В руці з землі листок маленький дру. О, як є повно в нім зими примар, Та крихта літа ще життя трима. Листок маленький, мій зів’ялий друг. Розвіється життя останній хунт, Що вітер все про нього грав, брехун, […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Пісня мандрівника Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить. О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь! На берег моря туга, в край землі жене, Де океан манить піснями хвиль мене. Покину стукіт вулиць та піду, де пристань, Де линв протяжна пісня й щоглів має триста, Де кораблі, човни по хвилях бурних линуть. Не стану, аж на них […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Балада про тінь капітана Style=”text-align: center;”> Пролог Вітер оре Синє море. Корабель гуляє. Чорна галка Кличе палко, Близько вже земля є....
20. Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Ярмарок Мій брат – кравець хлоп’ячих мрій, Зішив з землею небо. Горять хустки у крамарів, Немов стобарвний гребінь. Співають теслі, бубни б’ють. Розкрию таємницю: Червоне сонце продають На ярмарку в Горлицях. 20 січня 1935...
23. Антонич Богдан-Ігор – Віщий дуб Сніг зеленіє в світлі ночі, Сніг блакитніє в світлі дня. Цей дуб – то дерево пророче, Корява ліра з його пня. Сніг попеліє в сірий вечір, Щоранку у вогнях цвіте. Із рани сонця кровотечі Б’ють в царство снігу золоте. Лиш дуб один крізь біле море, Дельфін рослинний, вдаль пливе І лірою сніг-саван поре, Віщуючи життя […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, Де небо сонцем привалило білі села, Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935...
28. Антонич Богдан-Ігор – Село Корови моляться до сонця, Що полум’яним сходить маком. Струнка тополя тонша й тонша, Мов дерево ставало б птахом, Від воза місяць відпрягають. Широке, конопляне небо. Обвіяна далінь безкрая, І в сивім димі лісу гребінь. З гір яворове листя лине. Кужіль, і півень, і колиска. Вливається день до долини, Мов свіже молоко до миски....
29. Антонич Богдан-Ігор – Світанок Сплигнула ніч з шумких дерев, Втікаючи понад дахами. Замаяв голуб і дере Крильми хмарин іржаві плями. Мов дзенькіт товчених склянок, Ясна музика підпливає. Світанку куриться вино, І небо в синяві безкрає. Аж юне серце затремтить, Незаспокоєне й несите. Устами спраглими в цю мить Всю хмільність світу хочу спити....
30. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – дахи Оте село у вільхах і ліщині, Де на дахах червона черепиця, Загорнеш, наче в плахту, в небо синє Та молодість загорнеш в таємницю. Калинову чи пам’ятаєш кручу, Де пастухи в криниці сонце поять? Напишеш повість: вечори пахучі, Задума вільх, дахів багровий пояс. 2 квітня 1935...
32. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Мій давній голос Палкий, нічим незаспокійний, Ловлю слова, мов барвні скельця. Як же ж я терня туги рвійне З корінням вирву з штольні серця? Терпке похмілля свіжих ранків П’янить, як і давніш п’янило. Дивлюсь в блакитну призму склянки, Де заламалось небо в хвилі. Рожевий чай, мов піна з сонця, Зелений морок сном колише. Заслуханий у дружній вітер, Свій […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...