Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра



Північ чорна, наче вугіль,
Ходить тінь по площі Юра,
В’ються обручами смуги
На блискучих сірих мурах.
Місяць – таємничий перстень,
Вправлений у ночі гебан.
Будеш в срібнім сяйві мерзти
Під холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,
Що тут привид, а що ява,
Чи це марево, чи, може,
Дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,
Це вогонь, що вже не гріє,
Це останні світу межі,
Це архітектурні мрії.
Північ чорна, наче вугіль,
Попіл сну на очі сипле,
Різьбить сріблом в довгі смуги
Небо, до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.
Хрест неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
Нерозгадане майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра