Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість



Запрягти до саней чотири чалі коні
І в чвал, і в чвал!
Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні,
Аж луна відіб’ється
Від скал, від скал.

Тріснути батогом на вітер буйний
І вдаль, і вдаль!
Наші очі далеччю гартуймо,
А серце куймо
На сталь, на сталь.

Ударять у срібну рунь золоті копита,
Мов грім, мов грім.
Повними грудима будемо вітер пити,
Під дахом синього неба
Наш дім, наш дім.

Снігів завмерлу тишу вигуком розпороти:
Нема турбот!
І сонцю ми поженемо навпроти,
Бадьорі, радісні,
В галоп, в галоп.

Запрягти до саней чотири чалі коні
І в чвал, і в чвал!
Навпростець переїдемо всі перепони,
Здобудемо
Життя фінал.

Розпускають коні сиві гриви,
Пара з уст, мов дим.
З рвучим вітром буйногривим!
Бути вічно юним,
Вічно молодим!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Прислів'я у творі сто тисяч.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість