Антонич Богдан-Ігор – Поворот

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Весна В загравах лун виходять ранки з нетрів ночі Плямами багрів Трояндять зломи пошарпаних нам персами землі примар Сонце в хомуті блідих брудних хмар Тягне перед собою плуги вкруг За плугом плуг Повз гори повз луг За скибами скиби І борозди і рови Труться об землю триби Сонця о чоло як в крови А як робітник […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – давній мотив Там хата білена, й осніжені каштани, І місяць, наче сторож, ходить коло хати. Це не сторінка з давнього роману, Це спомин хлопця, що не вмів кохати. Мов дві гілки ліщини, розійшлись дороги, І вечір сині тіні кидає на воду. Окремо в бурях пристрасті й знемоги П’ємо життя печальну насолоду....
3. Антонич Богдан-Ігор – Захід Над лугом хмари кучеряві, Як вівці, що пасе їх місяць. Ростуть дівчата, наче трави, На втіху хлопцям і гульвісам. Воли рогами сонце колють, Аж з нього кров тече багряна. Зачервонились трави в полю – Це захід куриться, мов рана. 23 квітня 1935...
4. Антонич Богдан-Ігор – Пісенька до сну Не думай! Спи! думки – отрута щастю. Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні. Не думай! Спи! до всіх скорбот причасний І так усього в думці не обгорнеш. Прощаючись із спомином останнім, Що тінню вихиливсь з-за яви краю, В солодкім марнотратстві почуваннів Кохання вицвіле знов прикликаеш. Це справді зле, що покохав занадто, Заміцно, зарозтратно. Захват […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Пізня година Об вікно кажан крильми вдаряє, Все принишкло, стихло, охололо. Безвість манить нездійсненним раєм, Наче ртуть, спливає в жили холод. Ходиш, ходиш, дивні тіні водиш, З болем родиться у серці пісня. Поплили над світом чорні води Ночі. Спати йди. Година пізня....
6. Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
7. Антонич Богдан-Ігор – Чому? У ванні короп золотистий Плюскоче, наче з піни панна, І в куряві рожевих іскор Кружляє веретеном ванна. Мідниця ранку повна піни Із мила сонця. Миють хмари. На сім ключів замкнулись сіни, Де ти в блакитному пожарі. У ванні короп плеще з дива, Побачивши тебе – сон ясний. Але чому ти нещаслива, Чому очей фіалки гаснуть?...
8. Антонич Богдан-Ігор – Запрошення Вже спалюється день на вугіль ночі, Росою вечір трави з попелу полоще, І ляк, мов свердел, твоє серце точіть, І місяць тіні згублені полошить. Самітний друже, мов у ночі пояс, Ти в таємничість світу оповитий. В цей вечір весняний ходи зо мною В корчмі на місяці горілку пити. 1931...
9. Антонич Богдан-Ігор – Ars poetica II, 4 Мистецтво поезії II, 4 Захоплений дітвак, Захоплений красою, Один із тих бурлак, Які живуть росою. Захоплений до краю, Мов барва в рожі згусла. Нічого більш не маю, Лишень кедрові гусла. Для Нього хочу грати, Рукою в гусла бити. Сто струн, мов срібні грати, Що ними кедр обвитий. Час задзвенить у тр`уну, Пригорне Бог мене І […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Гвоздики Зелені сутінки. Гвоздики – Посли весни. П’яній до краю! Який цей світ знов став великий! І знов твої листи читаю. Вгорі зелена яма світла, Ядро – гвоздика електрична. Ні, ми до того ще не звикли, Що наша молодість не вічна. Але колись до цього звикнем… Та поки що свята омана – Ота дружба з життям […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Четвертий кут Віра, надія, любов. – ч. 1 О, вічно тужать людські душі, Час принесе поразку. Хай нам шепоче янгол в уші Нову шовкову казку. Прилине срібний янгол уночі, Примара невидима, Аж батьківщину осяйну сплячи Побачиш над очима. Пізнати знов єдине і важне, Почути знов забуте, Та осягнути недосяжне, Здобути нездобуте. Де від землі до вічності є […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Закінчуючи Хто ж потребує слів твоїх? Чи той, що важить хліб і сіль, Чи той, що відсотки рахує, Чи той, що у безсонну ніч Бунтарські зазиви друкує, Чи той, кого гарячка палить І з голоду запеклий вже, Чи той, що чорні тюрми валить, Чи той, що тюрми береже?...
14. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – до нас! Каштани в ранок сивий, попелястий Шуміли над твоїм вікном. Ти встав, щоб далі ткати, далі прясти Турбот, пісень та мрій фантом. (Каштани наче прапори хвилясті). Хай час від цвілі береже Шляхетне срібло весняного співу. Та лиш послухай: тут уже Нова лунає пісня – рожа гніву. Ось краще ти до нас ходи, Де, наче сосни рівні […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Схрещення Об хмару хмара, мов об дошку дошка, Ударить глухо, й небо затріщить. З лопати хмари сиплються дощі, Немов пісок дзвінкий. В зелену ложку Листка бере калина дощ, мов юшку, І п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий, Мов бризки сім’я, мов росу цілющу, Відкривши ягід гроно полум’яне, Як віяло червонопере гроно, Аж рветься дощ, як […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і чар спокуси. Крива ядуха пані […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – На шляху Обплетений вітрами ранок Шугне, мов циганя з води І на піску кричить з нестями, Обсмалений і молодий. Ріка зміяста з дном співучим, Хвилясто хльостають вітри, І день ховає місяць в кручу, Мов у кишеню гріш старий. Клюють ліщину співом коси, Дзвенить, мов мідь, широкий шлях. Іде розсміяний і босий Хлопчина з сонцем на плечах....
19. Антонич Богдан-Ігор – до моєї пісні Крутиться світ весняний і зелений. Ясень співає, і серце співа. Пісня натхненним кружля веретеном, На веретені срібляться слова. Ясень, осяяний сонцем, упився, Перстень натхнення на серці тремтить. Гей же, п’яний, і лети, і крутися, Пісне моїх двадцятьох і трьох літ!...
20. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Вишні Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, Квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з євангелії, де світанки, Де небо сонцем привалило білі села, Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, Як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 16 квітня 1935...
22. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля....
24. Антонич Богдан-Ігор – Півонії Червона молодість півоній. Яка краса! Яке п’яніння! Візьми моє чоло в долоні Й оборони, моя весіння! Бо переслідує крізь морок, – Ще крок, ще крок, мене поцілить Мій друг найкращий і мій ворог Найзавзятіший, боже милий! Натхнення темне, музо вічна! Б’є ніч у тіней чорні дзвони. На чорнім тлі, мов кров трагічна, Півоній молодість червона....
25. Антонич Богдан-Ігор – Слово про чорний полк Об слово дзвонить слово – кусні бронзи віщі. – Співаю, не кляну Розгромленим полкам, пощербленим рядам, потрощеним когортам! Хвала усім, що з пристрастю цілують сестру на бойовищах, А тим, що ляк в них, мов слимак у мушлі, й гнуть тростини спин, погорда! Луна поразки б’є об мої вуха, мов з глибин безодні зради Громів, поламаних […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
27. Антонич Богдан-Ігор – Автобіографія В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, І піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер – де б я не був і коли-небудь, Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір до гамірливих міст, У злиднях і […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Подорож літаком Літак, немов змагун, бере розгін, Костричить кострубатий, гострий лоб, Як віл, вдаряє до повітря стін, Іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, Нараз підстрибує, дере муслін Імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м’яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, Не […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – дороги Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги). Зашуміла трава і принишкла, Простелилась нам юним під ноги. Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами). Тільки безкрай і далеч іскриться, Тільки безвість вітає вітрами. Голубінь, золотавість і зелень (яруги, галявини, кручі). Розспівались таємно: дзінь-дзелень Цвіркуни в конюшині пахучій. Залізиста вода із криниці (дороги, […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – Зозуля Ой, закувала знов зозуля. Мабуть, кує вже сотий раз? Вже двадцять весен в юних гулях Відмірюю піснями час. Роса сріблилась на малинах, Хлоп’я молилось до весни. Зозулями хвилини линуть І хлопцеві малюють сни. 20 січня 1935...
31. Антонич Богдан-Ігор – Клени Схилились два самітні клени, Читаючи весни буквар, І знов молюсь землі зеленій Зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений Поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, Лопоче сонячна стріла....
32. Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Ранок юнаків Вилітають – лиш стопи дзвенять, Аж майдан задрижав, розспівався. Наче курява, стукіт піднявся, Мов туман, коли вітер шугне, Буря кроків пливе взапашне, Промінливе повітря та гне По дорозі усе, мов солому. На піску, на камінню дзвінкому В бігу ноги скресали вогня. Ні, даремно було би спинять, Ваші обрії, ваша земля вся. П’яний ранок – Кучеряве […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, Накритий небом і обмотаний піснями, Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, І стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, Годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Хати Хати, немов гриби червоні, Ростуть під вітром буйновійним. У черепицю дощ задзвонить. Моє село, ти ще спокійне? По давніх війнах, що минули, В лісах багрових виють лиси. Ще люди заграв не забули, Знов над селом комета висить. В ріці дівчата сонце миють, Прийшли над воду вільхи рядом. Тут орють від століть, тут сіють І бунтарів […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – до гордої рослини, цебто до самого себе Широкоплечі пні. Черва і червень. З погаслих зір срібляве порохно Обсипує дубове листя. дно Підземних рік. Тремтять рослинні первні. Хмарин хустина на обличчі неба. Співає сонно гімн гниття черва. Заранній лук мов сонячна брова. Проміння кусні – світло тонкостебле. Зелена башта – дуб стрільчастоверхий, Підвівшися із ночі чорних нар, Виполює черву й гниття пожар Зливає […]...