Антонич Богдан-Ігор – Привітання життя

І день і вік однаково минають. Не задержать
Нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить,
І перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа,
Час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах
Повішено, мов плахту, долю нашу.
Ми – ланцюга поодинокі звена,
Ми – відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога,
Не падає ніщо до безвісті води.
Віддати треба нам життю щомога,
А треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте,
Не кидає ще тіні дерево зневіри.
Хоч знає, що морози, серце вірує проте
І ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в’юк,
В одноманітності не явиться нам позіх.
О, не словами уст, але словами рук
Співати будем пісню на житті порозі.

Вітай життя! Що більш даєш, і щастя, і красу,
І сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще.
Вітай життя! І на привіт тобі я понесу
М’яке, та в панцир крицевий закуте серце.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Найдорожча мені людина з елементами опису.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Привітання життя
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.