Антонич Богдан-Ігор – Прощання школи

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Liber peregrinorum 3 Книга прочан 3 (Єрусалим) Дорога жовта під ногами, Блакитне небо понад нами. Іду незнаними шляхами. Людина – вічний пілігрим. Тужу за сміхом і весною, Співають птахи понад мною, Дзвінкі пісні пливуть ясою Перед паломником німим. На плечах свій несу тягар, У синій скрині Божий дар, Хоч палить спеки лютий жар, Хоч батогом бичує злим. І […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Мій цех В мойому цеху теслів і митців П’янливі таємниці, зваби і омани. Перо і пензель, тремтячи в руці, Проколюють думок метелики весняні. Співна сокира й гостре долото Формують глину слів і дерево музики. Цей світ – хмільної пісні полотно, Митцеві замалий – для теслі завеликий. 20 січня 1935...
4. Антонич Богдан-Ігор – Ранній вітер Крилатий вітер, дужий вітер, Що зорі, листя й ластівки несе, Сп’яняє серце. Ех, летіти В зелений квітень, в синь пісень! Піднявся день, мов олень з кручі, Ніч відплила, мов корабель. Крилатий вітер і пахучий, Мов дзенькіт сріблених шабель....
5. Антонич Богдан-Ігор – Гімн перед світанням Похмурі дні, суворі дні, Що гіркотою налили пісні, Тривожними питаннями лягають на уста, Вкривають обрії, мов непрозора мла густа, Примарами карають нас у сні Похмурі дні, суворі дні. Гарячкою попалені шепочуть губи: Що буде? Даремно торгає рука вузли кошлаві, Даремно грубу петлю рве, що шию давить. Усюди Блукаючи в нестямі, зір дороги губить. Похмурі дні, […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Чому? У ванні короп золотистий Плюскоче, наче з піни панна, І в куряві рожевих іскор Кружляє веретеном ванна. Мідниця ранку повна піни Із мила сонця. Миють хмари. На сім ключів замкнулись сіни, Де ти в блакитному пожарі. У ванні короп плеще з дива, Побачивши тебе – сон ясний. Але чому ти нещаслива, Чому очей фіалки гаснуть?...
7. Антонич Богдан-Ігор – На вітер Кинь пісню на вітер, На вітер слова! Десь шепотом віти, Десь шумом трава. Не в воду глибоку, А в сонце пливеш. Подумай, нівроку: Ех, світ цей без меж! Дме вітер у руна Життя молоде, На яблуні струнах Долоні кладе. Немає ще яблук… Хтось кличе з яруг. Послухай: це зяблик, Це сірий твій друг. Ти сонно […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – “І” І вітер, що жене по руннім полі, І дощ, що жне руді хмар руна в млі, І злотий усміх зір на синім тлі, І долі спів пшеничної в стодолі. І виноград і водоспад удолі, І сад і дзвінкодзвонні солов’ї, І їх пісні, немов фонема “і” І гай, і водограй, і край на волі. І сон […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Три перстені Крилата скрипка на стіні, Червоний дзбан, квітчаста скриня. У скрипці творчі сплять вогні, Роса музична срібна й синя. В квітчастій скрині співний корінь, П’янливе зілля, віск, насіння Та на самому дні три зорі, Трьох перстенів ясне каміння. В червонім дзбані м’ятний трунок, Зелені краплі яворові. Дзвони, окриленая струно, Весні шаленій і любові! Підноситься угору дах, […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – до музи 1 Навіщо ти прийшла до мене Й застукала в вікно? Навіщо серце б’є шалене, А думка з ним водно. Навіщо ти прийшла до мене, Веселкою заблиснула в вікні? Навіщо серце ти шалене В ці безпросвітні будиш дні. 2 Тисяча питаннів падає на наші уста, Тисяча шляхів навхрест лягає нам під ноги, Тисяча зірок свої вказує […]...
11. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, Накритий небом і обмотаний піснями, Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, І стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, Годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Ніч Розкрита книжка, лампа, блудні нетлі, Ляга на серце ржа думок. На стінах тіні в’яжуть круглі петлі В чудний і нерозплутаний клубок. Мов чорний кіт, сів череватий чайник, Годинник, наче джміль, гуде. Яка ж солодка ця принада тайни Та слово, що, мов з каменю, тверде! Бляшане небо, олив’яний місяць І ночі попелястий дим. Невже ж нема […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Натхнення Такий бува момент, що в серці полумінь пече, Напруга почуваннів межі розрива, Злітають блискавки з осяяних очей, Та іскрами думок палає голова. Немов льоди душі твоєї попливли б Увиш, Підносять слова щиріш і правдивіш, Мов квіт зарання, відімкнеться серця глиб. – Тоді стає брехнею кожен вірш. 19 і 20 травня 1932...
14. Антонич Богдан-Ігор – Пісня мандрівника Шумить у серці вітер, кров огонь бурлить. О, допекла вже бруків, мурів, цегли гидь! На берег моря туга, в край землі жене, Де океан манить піснями хвиль мене. Покину стукіт вулиць та піду, де пристань, Де линв протяжна пісня й щоглів має триста, Де кораблі, човни по хвилях бурних линуть. Не стану, аж на них […]...
15. Антонич Богдан-Ігор – Колодійство Вже сонця колесо збиває стельмах, Ще обруча – до осі полум’яної! Цим возом їхатиме завтра Зельман, Ключар і староста гульби весняної. Відносить стельмах сонце ковалеві: – Обруч найбагряніший викуй, майстре мій, Щоб сонце жевріло ясніш від гриви лева Весні трояндній й осені оайстреній!...
16. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень пісні Я маю дім, при домі сад, Ліричні яблуні у ньому. Мов свіже молоко – роса, Розваги мед мені палкому. Мов капелюх, квітчастий дах, І дім мальований, мов скриня. Злодії ходять по садах Крізь перелази та вориння. Обгородити треба конче, Покласти мур з каміння й сну. Росте в мойому саді сонце – Похмільна квітка тютюну. Виходжу […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – два серця У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно й тужно затріпочуть. 3 квітня 1935...
18. Антонич Богдан-Ігор – Балада про тінь капітана Style=”text-align: center;”> Пролог Вітер оре Синє море. Корабель гуляє. Чорна галка Кличе палко, Близько вже земля є....
19. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – З зелених думок одного лиса Я не людина, я рослина, А часом я мале листя, Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку, І сонце в ріці веретеном зеленим крутилось… Написана єдина істина: рости!.. Хвала усьому, що росте, Хвала усьому, що існує! Живу, терплю й умру, як всі звірята. Звірята й зорі, люди і рослини – У всіх одна праматір, Природа […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
22. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість Запрягти до саней чотири чалі коні І в чвал, і в чвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні, Аж луна відіб’ється Від скал, від скал. Тріснути батогом на вітер буйний І вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо, А серце куймо На сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита, Мов грім, мов грім. […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Вітер століть І вітер віє від століть, Крилатий, вільний і неспинний, І вчить свободи, туги вчить За чимсь незнаним і нестримним. І повторяє нам прибитим У зривах страчених намарне, Що вже ніяк життя спинити І що життя це не казарма. 13 березня 1935...
24. Антонич Богдан-Ігор – Коропи Співають коропи, і крають води леза, Дахи, мов віка скринь, підносить вітер, І проповідь говорить окуням береза. Це все недійсне, навіть неймовірне, Цьому не вірте! Та дійсне те, що бачив я уранці Там, де ріка коріння миє гаю, Коли вітри, мов пристрасні коханці, До купелі дівчата роздягають. 3 квітня 1935...
25. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, Над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет весняного похмілля....
29. Антонич Богдан-Ігор – Чортівський брідж В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині. По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа. Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”. Навколо колиски чортів чотирьох посідало та грають у бриджа. І мрійно, спокійно і тихо. Лиш день похилився над лихом у вікнах. На шибах […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – диво Над ранком. Зорі з вовни мряки, Мов злоті гудзики з плаща, Відпоре день і сім’ям маку Розсипле солов’ям в кущах. В сувоях тиші сплять долини, Де мох задуми й мох імли, Аж скотиться стозерна диня На лопуховий ранку лист. Як диню сонця зсуне вітер На решето ясних долин, Розплющують зіниці квіти І листя рветься в […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
32. Антонич Богдан-Ігор – Спротив Чи то струни, чи не струни, Чи то, може, вістря шпаг? Вік минув зеленорунний, Що садами ніжно пах. Навіть скрипки срібні жили Не заплачуть серед туч, Хоч на серце наложили Днів твердих тісний обруч. Так стоятиме навпроти, Хоч до цього не привик, Наче скам’янілий спротив, Цей моєї пісні крик....
33. Антонич Богдан-Ігор – Ідеал На синьому безмежжі океану, Де не догляне навіть людське око, Високо, аж до хмар, в імлах глибоко Самітний острів серед хвиль пеану. На острові, так каже казка, Теменні скарби десь лежать закляті. Горять моряцькі очи у завзятті, Жага бушує в душах буйно й баско. І вітер дме, і буря тне у парус, А човен щоглами […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
35. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Весілля Почалось так: упився я Від перших власних строф похмілля. Був тільки місяць дружбою На мому з піснею весіллі. Як сталось те, як задзвеніло, Сказать не вмів оцього вам би, Коли б так серце не горіло. Так народились перші ямби. Слова не тесані в гамарні, Слова, осріблені в вогні. Складають радісні пісні В весни заквітчаній друкарні....
37. Антонич Богдан-Ігор – Перша глава Біблії Коли співав ще камінь, мали крила змії І Єва одягалась в черемхове листя, Тоді буйніший і хмільніший вітер віяв І море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, У раї збунтувались буйногриві леви, Адамові сини по світі розійшлися, Здвигаючи міста і тереми для Єви. 4 квітня 1935...
38. Антонич Богдан-Ігор – Франко Не легко відійти в країну вічності німу, Хоча яка була б дорога днів трудна і сіра. На сто вузлів сплелись думки з землею, й аж йому Життя з долоні випало, немов розбита ліра. Учитель і поет, виховник, будівничий, що Було для нього кожне слово чином, кожне ділом, Не музам дань складав і не собі співав, […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Подорож літаком Літак, немов змагун, бере розгін, Костричить кострубатий, гострий лоб, Як віл, вдаряє до повітря стін, Іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, Нараз підстрибує, дере муслін Імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м’яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, Не […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Автобіографія В горах де ближче сонця, перший раз приглянувся небу, Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені, І піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені. Тепер – де б я не був і коли-небудь, Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені. А як зійшов із гір до гамірливих міст, У злиднях і […]...