Антонич Богдан-Ігор – Руно

Поїдемо удвоє по закляте руно.
З долоні вітру, що прощався з нами, грудка
Погаслої зорі упала, мов дарунок.
Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку.

В завії образів поезія і буря.
Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол.
Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв,
Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо!

Два коні з снігу й піни й дно кохання темне,
Моє життя взяла ти в пальці, мов балончик,
І аж на п’ятій милі спочиватимемо
На лопуховім листі молодого сонця.

Лілеї з молока і співу над проваллям,
Де кубляться й булькочуть сонні трясовини.
Ось восьма миля смутку і уста, що палять
Хмільніше від зорі й коротше від хвилини.

8 січня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Микола руденко про зерова.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Руно
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.