Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож

Related posts:

1. Антонич Богдан-Ігор – Подорож літаком Літак, немов змагун, бере розгін, Костричить кострубатий, гострий лоб, Як віл, вдаряє до повітря стін, Іде в повільний гін, пізніш в галоп. Шалений вітер дме від дужих крил, Нараз підстрибує, дере муслін Імли та пнеться стрімко в неба схил. Відштовхуємо землю, наче м’яч. Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі. Залізний круче, перестань, не кряч, Не […]...
2. Антонич Богдан-Ігор – Суворий вірш Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів, Не втекти вже ні в мрію, ні в пісню. Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів Під суворих світань весну пізню. Вже не вирватись більше з затислих обійм, Треба глянути дням просто в вічі, Хоч навпроти вдаряє скажений прибій, Невблаганним нас визовом кличе. Не сховатись, дарма, в […]...
3. Антонич Богдан-Ігор – Про строфу Чотири різнобіжники на мапі серця, Чотирикутник радості та болю, Чотири припрямки до боку, що не зветься, Що входить клином – між чуття та волю. Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить, Серп і серпанок нам на ніч коротку. Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра, Вкладаю тихість уст – в строфи коробку....
4. Антонич Богдан-Ігор – Срібні сани Не мусили писати віршів, Спокійний мати день, спокійну ніч. Віднині смак вина мені погіршав, Світ помутнів довкола віч. Не знаєте страждань поета, Для нього дні – мов шпаги, ночі – гірші, Кожна хвиля має гостроту стилета, Переслідують і гонять ненаписані вірші. Галки, ворони, гави Лопочуть крилами в ночах і днях. Рахманна лента слави За серця […]...
5. Антонич Богдан-Ігор – Любов У правилі математичнім світа За дужки викинена невідома, Незнаний косинус днів наших літа. В далекій подорожі, навіть вдома Дарма шукати слів її німих. Коли здається: пустку переміг, Приходить тиха, наче ніч, утома. Усміхнені, штудерні тріолети, Мов лід холодні, кажуть нам даремно, Вмовляють, що любов – це річ неземна. О, де ти є, незнана, о, де […]...
6. Антонич Богдан-Ігор – Mater dolorosa Страдальна мати В темну, чорну ніч Віяли вітри. Срібних зір не ліч; Мерехтять лиш три. Три самітні зорі, Наче сльози три, Наче перли в морі, Віяли вітри. Чорна плахта ночі Навкруги шатром. Чи що бачать очі? Мати йде шляхом. Темряви година, Зорі жовтим зерном. Йде із серцем Сина, Що пробите терном. Неділя, 27 березня 1932...
7. Антонич Богдан-Ігор – Гірке вино Мої дні жорстокі та холодні Полину навіяли в пісні, Потонули обрії в безодні Чорної весни. Знов підказує мені до вуха Слів спокуслива, похмільна їдь, Що поглине серце завірюха, Хоч би мимохіть. Так складатиму в дні анестезії Цю отруйну дань моїм часам, Бо дарма: гірке вино поезії Мушу пити сам. Нерозумна мрія зрадно кличе, Знаю, що […]...
8. Антонич Богдан-Ігор – Об’явління Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту, Як врешті зрозумію життя таємний глузд, Зів’ялий лист незнання, мов буря, розмету І роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз. Землі закриту книжку в обгортці синій неба З дрижанням від напруги руками розгорну. Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла, І світла сніп розвиднить кімнату днів курну. Я […]...
9. Антонич Богдан-Ігор – Привітання життя І день і вік однаково минають. Не задержать Нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, І перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, Час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах Повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі звена, Ми – відтинок […]...
10. Антонич Богдан-Ігор – Хміль Дівчино, хмелю весняний, Довкола мене оплетися! Кують нам дятлі з моху сни І в сто гаях лопоче листя. Весна омаєних весіль І кожна ніч, немов отрута. Твоїх долонь ласкавий хміль І тайна щастя незбагнута. 9 березня 1935...
11. Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
12. Антонич Богдан-Ігор – Над книжкою поезій Люблю не раз вертатись до старого табурету, Де кілька книжечок лежить завинених в газету. Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі, Мов спомин, випливають із полиць слова вишневі. Слова, що пахнуть житом, сіном, сонячними днями, Надихані землею та навіяні вітрами. Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі, Коли стріла натхнення, вбита в серце, їддю точить. […]...
13. Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
14. Антонич Богдан-Ігор – два серця У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно й тужно затріпочуть. 3 квітня 1935...
15. Антонич Богдан-Ігор – Наука Навчися в теслів ремесла, Навчись тесати слово. Весна лірична відплила, Теслярське літо знову. Горю молитвою сокири, Ношу із срібла строфи. Летять слова в співучий вирій Під неба синім мохом. 20 січня 1935...
16. Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
17. Антонич Богдан-Ігор – Сурми останнього дня Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята, Географи малюють зорі крейдою на неба мапі, В рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий, І місяць золотим котом лежить у мене на канапі. Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні, Купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети. Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби […]...
18. Антонич Богдан-Ігор – Лещетарі На кичери, гори, ліси, Мілкого срібла басейни – Навпрошки, навскоки, навкоси, Навпрямки, навперейми! Вітер гір, мов холодна вода, Вимиє нам легені. Морозу сила молода Висталить наші жмені. Сила пекуча, тріскуча морозу Вигострить, наче бритву, віддих. На поверхню білих хвиль голомозу Вибігнуть очі на звіди. Заклятий в нас нестримний рух, Заклятий в нас нестримний гін. Б’є […]...
19. Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
20. Антонич Богдан-Ігор – Лунатизм Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято, Перестань, перестань, о молюсь, перестань! О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято, Щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань? О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око! О засунь […]...
21. Антонич Богдан-Ігор – до холодних зір Накрита неба бурим дахом, Мов бронза, ніч тьмяніє й стигне. Як вбиті в ніч горючі цвяхи, Холонуть зорі в сині криги. Насуплений, їдкий, запеклий Заслониш очі лунатичні, Бо твоє серце – чорне пекло, Середньовічне і містичне. Тремти в цей вечір забобонний, Мов астролог, дивися в зорі! Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних Пригорне ніч, […]...
22. Антонич Богдан-Ігор – Шум Шумить і шамотить шумка шума, Шум прибирає, як весною повінь, І кожен лист на дубі шуму повен. Здіймає шлик із голови чумак. Шпарка шурнула шурубура шуру, Мов малахай, маха майном у май І розвіває все кругом украй, Що людям аж мороз іде за шкуру. Тріщить, лящить, мов щелепа, корчма, Й ліщина галуззю стає сторчма. Це […]...
23. Антонич Богдан-Ігор – Ранок Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, Покотилось бляхою дахів. Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла Піснею возів прогомонів. Знову перекреслить неба синь безмірну Зір падучих лінія крива. Місто дивно біле, майже неймовірне З мли, немов з уяви, виплива. Тільки цей куток ще тінню обійнятий, Скрипка, струни обвільнивши, спить. Сонна тиша, лиш перо дзвінке й […]...
24. Антонич Богдан-Ігор – Забута земля Село вночі свічок не світить, Боїться місяця збудити, Що жовтим без наймення квітом Цвіте в садах, дощем умитий. Густа вода спливає з гребель, Де обрії спинились в леті. У бурих кублах побіч себе Звірята, люди і комети. Забута земле під дощами, Під оливом рудого неба! Ця пісня серцю наче камінь, А все ж її співати […]...
25. Антонич Богдан-Ігор – Буря Надходить буря. Сиві вільхи В тривозі туляться до себе. Щоб відідхнути, просить пільги, Хоч на хвилину, в багрі небо. Мов стовп, піднявся вихор тричі, І сяють блискавки, аж маки Червоні сплющують зіниці І клоняться хорунжим ляку. Кларнетів схлип, і вітру помах, І виє лис – нічний астроном. Червона неба папілома Прорізана, мов бляха, громом. Це […]...
26. Антонич Богдан-Ігор – Октостих День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око. Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко. Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду. Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду. Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом. Прядемо серцями просту, тиху радість з сонячних повісом. Віддамо без болю давню тугу […]...
27. Антонич Богдан-Ігор – Голос моря З Ярослава Врхліцького Мов гамір труб і бубнів, псалма дзвонів, Мов водоспад, що вниз невпинно рве, Мов тисяч львиць, що кожна з них реве, Пташиних буря крил та крик мільйонів, Сплітається тут тисяч різних тонів, Тут бренькотить, там знов брязк, шум пливе, А з цього гімну, тучі й свару зве Синайського щось відгомоном трону: “Безмежна, […]...
28. Антонич Богдан-Ігор – дно тиші Сліпуче чорний вугіль ночі, глиб і серця шахта, Природи дно – дно таємниці й неба синє лоно; Лящить у вухах сон – зім’ята та подерта плахта, І дзвоніть в темряві співуче серце телефону. Так будиться хаос забутий літ дитячих світу, З-поза свідомості запони дивиться прадавнє, Мов озеро, чарує в сріблі заля, й синім квітом Проломаний […]...
29. Антонич Богдан-Ігор – Ніч в місті Ніч сідає на рогах вулиць І тулить сірі кудли в цемент стін А часу гін Плутаючись в сітях дротів По цинках блях З даху на дах З цвяху на цвях Котиться І коле свої груди о колючки громозводів Котиться і коле Час-перекотиполе Місяць розп’ятий на антенах і рудий лоб Обмотав шматками міді А зимні долоні […]...
30. Антонич Богдан-Ігор – дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні! Я їду […]...
31. Антонич Богдан-Ігор – Ніч на площі Юра Північ чорна, наче вугіль, Ходить тінь по площі Юра, В’ються обручами смуги На блискучих сірих мурах. Місяць – таємничий перстень, Вправлений у ночі гебан. Будеш в срібнім сяйві мерзти Під холодним дахом неба. Відрізнити сам не можеш, Що тут привид, а що ява, Чи це марево, чи, може, Дійсність, наче сон, лукава. Це із скла […]...
32. Богдан-Ігор Антонич – Привітання життя БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ ПРИВІТАННЯ ЖИТТЯ І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить. Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми – ланцюга поодинокі […]...
33. Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Поетова весна Ну що ж, поете безіменних мрій? В твоїй чернетці пишних віршів рій Дзвінкими римами впиває, як вино. Ти крізь вікно У далечінь глядиш: Виприскують сріблясті стебла трав, Небавом бризнуть яблуні бруньками І край дороги виросте спориш. На березовій скрипці вітер грав І, наче шовком, витер кожний камінь. Ти піснею розпалене чоло В долоні похилив. Ось […]...
35. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна. Та моєї не бійтеся пісні, […]...
36. Антонич Богдан-Ігор – Кінець світу Мов бура плахта, хмара круків Сідає на дахах бриластих, І місяць, звівши сині руки, Немов пророк, став місто клясти. За всі гріхи і всі провини, За малість, зрадність і підлоту, За злочини, що повне ними Кубло презирства і голоти. Тоді розпутники і гарпагони Покутних псалмів заспівали, І калібани били в дзвони, Й гетери, мов кобили, […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Знак дуба За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, Безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку Столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями Слизькими від роси, що молоком холоне в склицю. Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями, Лиш дуб, мов […]...
38. Антонич Богдан-Ігор – Вербель Ось бубон ранку – кругле сонце До маршу будить вояків. Лопочуть верблі по казармах, Весна тріпочеться, мов спів, Весна тріпочеться, мов птах, У клітці сірих коридорів, І день накреслює свій шлях На мапі неба. Гаснуть зорі, Мов очі втомлених коханок. Ось кленів ряд в стобарвній зливі. Весни пожежа підпалила ранок – І знову день окрилений, […]...
39. Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість Запрягти до саней чотири чалі коні І в чвал, і в чвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні, Аж луна відіб’ється Від скал, від скал. Тріснути батогом на вітер буйний І вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо, А серце куймо На сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита, Мов грім, мов грім. […]...
40. Антонич Богдан-Ігор – Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть і скоро перетне життя. Вийди […]...