Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож



Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто,
Й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене
Не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,
Що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне.

Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук.
Навкруги байдужі очі й обоятні постаті незнані,
Й кожна з них свій клунок має, й кожна з них несе життя свойого в’юк.
Зі собою тугу заберу свою та радість в чемодані.

Та не знаю, де поїду разом з сірою юрбою тих людей,
Де нас потяг завезе гойдаючи,

немов малих дітей в колисці.
Срібні рейки-шпаги, вбиті в обрій; поїзд-кінь в ярмі залізних шлей.
Синя далеч хилиться над нами й сонце нам подасть на неба мисці.

А кондуктор, наче ніч, суворий прийде із повагою в купе
Й каже нам оправдати до існування право та наш лет.
На банальних лицях пасажирів чудування навкруги тупе,
Я подам тоді йому своє без ляку серце як білет.

Кожний день до ланцюга мандрівки раз у раз нам додає по ланці,
Та дарма, дарма стараюся пізнати, де кінець йому
І коли, коли наш поїзд стане, до останньої доїде станції
Та спокійно скриню неба з перемучених плечей здійму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...




Поэта и поэзия в творчестве лермонтова.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Велика подорож
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.