Антонич Богдан-Ігор – Зелена віра
Зелений бог рослин і звірів
Учить мене п’янкої віри,
Релігії ночей весінніх,
Коли прапервні у кипінні,
У вічній зміні все незмінні.
(Релігії ночей кипучих,
Коли гримлять рослинні тучі).
Зелений бог буяння й зросту
Зітре на попіл мої кості,
Щоб виростало, щоб кипіло
П’янких рослин зелене тіло.
Хто ти, що клониш чола куряв,
Вогонь, чи бог, чи птах, чи буря?
14 березня 1936
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена Євангелія Весна – неначе карусель, На каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, І місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі Слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, Землі стобарвній, наче сон цей!...
- Антонич Богдан-Ігор – Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, Замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, Жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день кучерявий дощем тут приїхав із […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шлюб За тло – блакить. В ній щиглі і кларнети. Схилився явір над водою. Коні І кругле сонце золотим браслетом Заплетене у кучері левконій. І мох вогню, і вітру ясний галас, І буря світла на води дзеркалах, Мов зламана веселка, що упала На камінь і удвоє розламалась. Левконій теплий шепіт. дальній бубон Червоного майдану, де стрічаєм […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Хліб насущний У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, У надро слова і у надро сонця! В екстазнім шалі, в час, коли найтонша, Роздерти вглиб свідомості запону, Аж зсунеться із нас, мов зайва шкура. Лілеї сну пом’явши, плахта куряв Звилась у трубку з золотої бляхи. У землю вбите полум’яним цвяхом, Розколює надвоє сонце обрій. Мов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок ніч фільтрує чар весінній, Аж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Руно Поїдемо удвоє по закляте руно. З долоні вітру, що прощався з нами, грудка Погаслої зорі упала, мов дарунок. Вперед! Сім миль кохання і остання – смутку. В завії образів поезія і буря. Дороги стрічка зв’язана у сонця вузол. Клонюсь тобі, о пані кучерявих куряв, Що дзвониш диском літ, струнка епічна музо! Два коні з снігу […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Країна благовіщення Завія зЕлені, пожеже зЕлені, І квіття курява, і солов’їні схлипи. Столи весільні – ох – столи не встелені, І бджіл тьма-темрява, і молитовні липи. В ромашок спів слимак дороги ввився круто, І ранку кіш, що в ньому птаха – сонця помах. Задума – не задума, смуток і не смуток, Це на країні цій трагічна папілома. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Косовиця Немов брусок, гострить скінчивши, Косар за пояс сонце вклав. Аж день розкрився ширше й глибше, Як він засукував рукав. Слова співучих сіножатей Покошені до строф лягли. Вже труд натхненний і крилатий Скінчився, й піт з чола зітри. 22 березня 1935...
- Антонич Богдан-Ігор – Гірка ніч Заснули люди в чорнім місті, Під ковдрами леліють сни. Твоєї мрії не помістить Цей світ безкраїй та тісний. Замовкли голоси охриплі, І спокій крила розпина, І північ зерна маку сипле, Та не для тебе тишина. І ось дрібний чорнявий хлопець Підніс долоні до чола. Ні, суті світу ти не схопиш, Не вирвеш віршем корінь зла....
- Антонич Богдан-Ігор – Схід сонця Страшне вино ночей доспілих По вінця в черепі хлюпоче. Буджуся сонний, неспокійний, І місяць чавить мої очі. Та раптом чую: вище, тонше, Стрункіше дзвонить ясна синь. Драконе місяцю, загинь! Ось білий бог ізходить – сонце. 11 березня 1936...
- Антонич Богдан-Ігор – Чарки Зелений ясень, серп і коні. Прилипнув хлопець до вікна. В чарки сріблисті і червоні Поналивалася весна. І хочеться хлопчині конче Від весняних воріт ключа. З трави неждано скочить сонце, Немов сполохане лоша....
- Антонич Богдан-Ігор – Клени Схилились два самітні клени, Читаючи весни буквар, І знов молюсь землі зеленій Зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений Поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, Лопоче сонячна стріла....
- Антонич Богдан-Ігор – Бджола Лисніє липовий, липневий липець, Липучий і лискучий в білім збанку. В нім розтопились зорі на світанку І пахощі левад, квітчастих китиць. Над озером пахучим, золотавим Дзеленькає маленькая бджола. На брезклі брижі жовтого чола Лягає тінь її пружком імлавим. Мов квітка, розхиляє, п’яна цукром, Крил пелюстки, а рідина густа Маленькі ніженьки хватає цупко. І крильцями пішла […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зельман Закрутився світ безкраїй, Зелень на землі й на небі. Ой, дівчатам заплітають У волосся сонця гребінь. День зелений, день хрещатий, Герці радісних лошат. В пісні важко передати Те, чим крилиться душа. Їде Зельман білим возом, Тропарями дзвонить ранок. Ой, скажи, весільна лозо, Чому в серці хмільно й п’яно....
- Антонич Богдан-Ігор – Арктика Комети, що цвітуть хвостами, наче пави, Червоні шиби моря в олив’яних рамах, Де скелі льодові під снігом кучерявим Розсунулись поволі, мов таємна брама. На бурунів хребтах качаються тюлені, Звірята сходять з зодіака, й червоніє У сяйві магнетичних піль метал зелений Морів примарних, що подібні сонній мрії. Мов синє оливо, заклякле небо висить, І череп місяця […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до моєї пісні Крутиться світ весняний і зелений. Ясень співає, і серце співа. Пісня натхненним кружля веретеном, На веретені срібляться слова. Ясень, осяяний сонцем, упився, Перстень натхнення на серці тремтить. Гей же, п’яний, і лети, і крутися, Пісне моїх двадцятьох і трьох літ!...
- Антонич Богдан-Ігор – Ранній вітер Крилатий вітер, дужий вітер, Що зорі, листя й ластівки несе, Сп’яняє серце. Ех, летіти В зелений квітень, в синь пісень! Піднявся день, мов олень з кручі, Ніч відплила, мов корабель. Крилатий вітер і пахучий, Мов дзенькіт сріблених шабель....
- Антонич Богдан-Ігор – Вільхи Весна на вільхах палить ладан, І пахне ранків холод синій. Зелений кодекс квітня влада Для карасів напише й линів. До ставу, що закрився гаєм, Ідуть дівчата хмари прати, І вітер листя розгортає, Бо хоче сонце з вільх зірвати. І серце знов знаходить слово Струнке, закохане й сп’яніле! У небо ясне й малинове, Мов птахи, вільхи […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Бики й буки Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави Мов мрячні мури. Б’ють джерела зелені над пнями І меду жовте полум’я в бочках колод дірявих Рудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями. Знов котить вітер ночі колесо з узгір’їв лисих За берег зір, де біліють тіней луки. На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у горде соло лине. Самці й […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Мій давній голос Палкий, нічим незаспокійний, Ловлю слова, мов барвні скельця. Як же ж я терня туги рвійне З корінням вирву з штольні серця? Терпке похмілля свіжих ранків П’янить, як і давніш п’янило. Дивлюсь в блакитну призму склянки, Де заламалось небо в хвилі. Рожевий чай, мов піна з сонця, Зелений морок сном колише. Заслуханий у дружній вітер, Свій […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Шевченко Не пишний монумент із мармуру Ти залишив по собі, Коли туди відходив, звідкіля немає вороття. За бронзу й мідь тривкіше слово – і як завжди сонце сходить І не цвітуть свічок лілеї молитвами забуття. Не тихне сторож вишні – соловейко в місяця пожарах, Дівчата не вмовкають, і зозулиним весіннім чарам Все піддане. Земля і на […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Золотоморе Йде дощ малин. Племена бджіл шаліють. Струни світла Поторгані. Приїхали посли з золотоморя. Квартет долонь – два спутані акорди. Мряки мітли. В червоний ягід дощ в’їжджає білий кінь. Про зорі Мовлять посли, та їхня мова нам незрозуміла. Колись давно співала неня про золотоморе, Підводне царство, де ночує сонце в білих віллах У зливі світла. Їде […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Похмурий гімн Похилі чола, Похмурі очі, Розпука гола, Мов свердлом, точить. Тривожний голос Шепоче стиха, Та зір навколо Шукає лиха. Тривожні очі: Німим що буде? І серед ночі Блукають люди. Зимою, літом, Мороз чи спека – Йде острах світом Та небезпека. Гарячка й туга Уста спалила, І кряче пугач – Зла чорна сила. Стукочуть кузні Десь таємниче, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Епічний вечір Під прапором мідянолистих буків, Де сонце покотилось вогняним тарелем, Засмаглі хлопці, мов джмелі на луках, Гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень. На бурунах трави, в зеленім димі Колишуться корови, мов тяжкі колоди, І зорі в зорі дзвонять понад ними, Й шумлять під ними буйно життєтворчі води. Той струм, що з сонних квітів синім димом […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Знак дуба За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий, Безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая. Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку Столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має. Приземні блискавиці-змії сковзають пнями Слизькими від роси, що молоком холоне в склицю. Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями, Лиш дуб, мов […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ротації Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір Від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, Прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, Хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. Церкви, цукерні, біржі […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Мертві авта Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта, Червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини, І лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда, Що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини. Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожать І крам своїх […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ідольські ночі На хмарах відблиск місяця повторений, мов пісня, На хмарі хмара – срібний мур, під муром виють лиси. Від зір, мов струни, шнури листя над землею скісно, Гриби рудими тарілками дзвонять в хорах лісу. Оркестр рослинних голосні пузони-пні дубові Усоте просурмлять неписаним законам ночі І принесуть вовки діброві жертви з м’яса й крові, Руді обтерті щоки […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Міста й музи Дубове листя, терези купців, цигани, Щоденний гамір і щоночі вічні зорі. Життя, що найтрудніше із мистецтв. догана За кожний зайвий день. Жде ніч – суддя суворий. Уста солодкомовні зрадять. Може, спомин Не лишиться з турбот, що нам орали чола. Крило плаща із пліч. Крило вітрів над домом, Вузли димів, що в’яжуть небо з міста колом. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Назавжди Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка, І тінь замазує панни, мов образи затерті. У склянці золотавий чай. Так хочеться опертись Об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод, Дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком Прощається з сестрою, що у зореколі їй Не сяяти Вже більш. Так ніч Блакитним снігом миє в […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісня про незнищенність матерії Забрівши у хащі, закутаний у вітер, Накритий небом і обмотаний піснями, Лежу, мов мудрий лис, під папороті квітом, І стигну, і холону, й твердну в білий камінь. Рослинних рік підноситься зелена повінь, Годин, комет і листя безперервний лопіт. Заллє мене потоп, розчавить білим сонцем, І тіло стане вуглем, з пісні буде попіл. Прокотяться, як лава, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І я спокійний та невгнутий Під […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Концерт з Меркурія Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, В долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, У скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур’ян дахів, співуче зілля, міцний кущ – антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль. Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах, Холоне тіло […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Поема про вітрини Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить Алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць, Над ними шильди, фасади, Мінливий реклам танець Пестить трійлом принади. О місто, місто, місто – Гігантний заліза […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В ім’я землі, в ім’я вогню. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісня бадьорих бродяг 1 В дорогу! Щоб сонце нам світило, Щоб ясен круг горів нам угорі. О ти, шляхів безкраїх дивна сило, Що маниш нас в своїй мінливій грі. Як вдарить запах піль в вікна вітрило, Хто видержить в душних кімнат жарі. Упитись далі подихом так мило, Геть суми, думи кинути старі! Вітрами поле душі нам обмило, А […]...
- Богдан-Ігор Антонич – Ротації Богдан-Ігор Антонич РОТАЦІЇ Біжать алеї звуків, саджених у гами. Мов на акорд, упав поверх на поверх. Греблі жовтих мурів, денний вулиць гамір від берега по берег, тінь вінків дубових. Мусує день, мов склянка золотого чаю, прочищена блакить, ввиш мряки шумовиння. Йдуть люди жовтих міст, і їхні очі сяють, хоч смуток вглиб ховають, мов гірке насіння. […]...
Образ прометея в поемі кавказ.