Антонич Богдан-Ігор – Знак дуба

За греблею трьох днів і трьох ночей, де вир закляклий,
Безодня зелені в півсоннім півбутті безкрая.
Прив’язані до пнів, попутані вітри й бог ляку
Столиций, хитрий бог, що все нове обличчя має.

Приземні блискавиці-змії сковзають пнями
Слизькими від роси, що молоком холоне в склицю.
Ніч марнотратна нищить надмір форм, як зайві плями,
Лиш дуб, мов скнара, береже монет зелених листя.

Зоря на промінь сперлась, мов на кий, стоїть над яром,
Де борсуком у лігві зло сховалось і притихло.
Чадять урочища мокравин, цвіль кадить рудим пожаром,
А ніч, як чорний буйвол, в рогах місяць – шерсті віхоть.

Безумна безліч форм. Багатство, що призначене для мар,
А ввиш пустеля неба – людський ляк і захват, мертве світло,
Лиш дуб, рослинний лев, над лісом, гордий і скупий монарх,
Підводить вранці сонця жезл над марнотратним світом.

9 червня 1936


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Жуковский вечер сочинение романтизм.
Ви зараз читаєте: Антонич Богдан-Ігор – Знак дуба
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.