Апокопа

Related posts:

1. Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
2. Дактилічна клаузула Дактилічна клаузула (грецьк. dactylos – палець і clausula – закінчення) – закінчення віршованого рядка, слова в якому мають наголос на третьому складі від його краю, збігається з дактилічною стопою, характерна для деяких поетів, зокрема для І. Багряного: “Гей, нема, нема. Тут страшна зима, / Мла, відчай і сон над оселями”, “Ой, летять два соколи з […]...
3. Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
4. Апострофа Апострофа (грецьк. apostrophe – особисте звертання) – стилістична фігура, звертання до відсутньої особи, як до присутньої, до персоніфікованих явищ природи; приміром, звертання Ярославни до Сонця, Вітру та дніпра-Славутича (“Слово Про Ігорів похід”). А. притаманна народній свідомості, зумовлена традицією гармонійного життя з довкіллям, зафіксована у міфологічних сюжетах, у різних жанрах фольклору (легенди, казки, замовляння, молитви тощо). […]...
5. Анаграма Анаграма (грецьк. ana – пере та gramma – літера) – переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік – кіт, мука – кума, літо – тіло), постають псевдоніми (Симонов – Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема […]...
6. Семенко Михайль – Голос мая І я, і Ви – почули голос мая, Щось затремтіло – там, біля серця. Мчимо в хвилях мототрамвая. Почнемо інтермеццо. Ми в дарниці. Так гарно. Мило. Пахучососни. Гуляємо. десь плеще. Груди затопило… Ви: “Що се ще?” Ми поверталися. Ні слова. Кепсько. Безмовно йшли. Прощались біля ліфта. І зникли Ви. І зник кудись Семенко. … дома […]...
7. Юрій Андрухович – “А це така любовна гра… “ І коли нарешті затихли останні оплески, Акулячий Писок рішуче заявив: – Я, кстати, Есенина очень люблю. Кто-нибудь помнит Есенина? – Розумієте, – набрався духу Хомський, – ми його любимо. – Вот и чудесно. Почитай, браток, из Есенина, только с выражением. Про любовь, а?.. І Хомський не змигнувши оком почав декламувати. А це така любовна гра: […]...
8. Семенко Михайль – Моє кохання Я завтра з нею знову побачуся Завтра побачуся Не багну більше ні думок ні настроїв З нею коханкою з нею сестрою Завтра побачуся Учора було якесь дивне побачення Дивне розстання Знов не скінчив знову є щось не зазначене Мов не кохання Але ж кохаю я – так Чому б ходив замислений І смутно затривожений? Останні […]...
9. Роман Купчинський – Заквітчали дівчатоньки Заквітчали дівчатоньки стрільцеві могилу, Замість мали заквітчати стрілецькую милу. Невисокий хрест берези заплели віночком, Замість мали заплітати косу барвіночком. Ще й пісочком висипали стежечку довкола, Замість мали простелити рушник до престолу. Похилились дві тополі наліво й направо, А у вітах шумить вітер про стрілецьку славу....
10. Гіпердактилічна клаузула Гіпердактилічна клаузула (грецьк. hyper понад і daktylos – палець; clausula – закінчення) – закінчення віршового рядка, слова в якому мають наголос на четвертому, п’ятому, навіть шостому складах від краю, починаючи з останнього (інтонаційного) наголосу. Не часті випадки Т. к. трапля; у доробку П. Тичини: “Не дивися так привітно, / Яблунено цвітно”, “день біжить, дзвенить-сміеться, / […]...
11. Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
12. Марта Тарнавська – Вітер Вітер, солоний вітер, Що хмарить обрій, Вітер, що пахне літом, П’янкий і добрий, Вітер, що бризки піни Несе в обличчя, Вітер, що з далечіні До моря кличе, Вітер, що пестить тіло – Гарячу бронзу, Вітер – рибалка смілий, Надморський бонза, Вітер, чайок квиління І шуму повен, Вітер, немов весіння Бурхлива повінь, Вітер, що ніжно пестить […]...
13. Семенко Михайль – Вітер Вітер обскрібує спини гір. Вітер забиває віддих. Вітер нас, зблідлих, Оскелює – хижий звір. Вітер осклянив будинки. Вітер серце проймив. Вітер станув навшпиньки І нас забив. Вітре, замкнув мені дух ти! Обкрижанив ограду. Розсипав між нами зраду… Вітер окайданив бухту… 20. XII. 1916. Владивосток...
14. Євген Маланюк – Закарпаття Хати мої, хати, низенькі, бідні й рідні В тонкім мереживі зазеленілих віт! Тут ще чорніш кількастолітні злидні Підкреслює карпатський краєвид. Корчма й нотар. А хліба – ні кавалка, І світить ребрами замурзана марга. Під мовчанку села балака тільки балка – То Турія – по ріні – наріка. Сини ростуть – неплодні самосії, Доньки, як цвіт […]...
15. Роман Штігер – Зраджена вірність Грався вітер із твоїм волоссям, І шуміла вода у річках. Ти стояла самотня і боса, Свіжі квіти тримала в руках. І шукала, можливо, кохання, Цю краплину – солодкий нектар. Але знала, що прийде востаннє І загасне палкий серця жар. Теплі руки твої, мов чарівність, Що вкривали довкола усе. Ти була моя зраджена вірність, Яку вітер […]...
16. Антонич Богдан-Ігор – Апокаліпсис Підводяться, мов сонні, велетенські леви, силюети Тяжких, прирослих до землі, кам’яностопих тюрем І в’язнів по ночах відвідують коханки і комети, І місяць, мов рудий павук, повзе поволі муром. Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво. На зорях, мов на стінах, цвіль, черва, Зелінка й вогкість Обличчя в’язнів миє місяць синім і холодним сяйвом Аж […]...
17. Євген Маланюк – Зловісне Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер, Що ми загинем, яко обри, Щo буде степ, руїна й вітер, Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі, Що тільки віщий свист Сібілли Лунатиме в сліпім безмежжі. Сузір’ям скаже Бог вознести У мертвім небі пентограмму, Й новий про це напише Нестор В самотній катакомбі […]...
18. Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми – 22 твердих і 10 м’яких: /в/, /й/, /л/, /м/, /н/, /р/; /б/, /п/, /д/, /т/, /дз/, /ц/, /дж/, /ч/, […]...
19. Ізотонізм Ізотонізм (грецьк. isos – рівний та tonos – наголос) – рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша. до принципу ізотонічного акцентування дуже часто звертався М. Семенко: Чи бачив хто, як сліпнуть думи І серце розпадається, надвоє розколене? І коли вирисується воно із стуми – Це ж жах, коли побачив, що воно оголене....
20. Семенко Михайль – Павзи Після кількох днів щастя Якому не міг дати назви – Знов почуваю радість муки радість злощастя. Трамвай досяг мене ніби нічого, Ніби усе по-старому, ніби Нічого не сталось, в собі хороню я слова Ще не сказані мною і в погляді серця Мого я ховаю всі павзи. А тепер сиджу дома Й не можу в думках […]...
21. Гапакс легоменон Гапакс легоменон – слово, словосполучення, що зустрічається лише один раз у певному художньому тексті, більше ніде не повторюючись. Г. л. спостерігається у “Слові про Ігорів похід”: кихакуть, кичеть, папорзі і т. п. У новій та новітній українській літературі – це переважно неологізми (Т. Шевченко: “… Хребетносилі / Уже ворушаться царі”; М. Семенко: “… хрещатикуючи серед […]...
22. Замість крові в жилах весна Замість крові в жилах весна, Замість серця всередині квітка, Замість тіні лиш пляма пуста. Замість розуму в голові нитка. З цього висновок маю один: Моє серце цвіте раз на рік Раз на рік я буваю тупим І весна я, на жаль, не на вік. Що за диво з країни чудес, Чи з палати міської лікарні? […]...
23. Акварель Акварель (фр. aquerelle, від. лат. aqua – вода) – короткі, фрагментовані літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. до цього прийому зверталися як прозаїки (“На камені”, “Гірські акварелі” М. Коцюбинського та ін.), так і поети: Дивлюсь на бухту я де хінські човнвітрила Рухаються крізь туман м’яко […]...
24. Бажан Микола – На луг лягло благословіння снігу На луг лягло благословіння снігу – Хитливий переплив і перелив сніжин, – І я мовчу, немов читаю книгу Великих, тихих, лагідних таїн. В п’янливому, сповільненому смерку Кружіння серця. О солодка млость! Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку, Пронизують сріблисту високость. Я йду, й мовчу, і тепло марю снами, Я на долонях тиші розтаю, – Кристалик, зведений […]...
25. Метаграма Метаграма – (грецьк. metagrdpho – внесення зміни у текст) – віршовий прийом (подеколи – літературна гра), який полягає в заміні початкової літери у слові, що призводить до появи нових слів з відмінним смисловим значенням (жито – сито). М. використовується у точному римуванні: Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер. Що ми загинем, яко обри, […]...
26. Посвята, або Присвята Посвята, або Присвята – заувага, зроблена автором певного художнього твору, що вказує на особу чи подію, якій присвячено цей твір. Так, збірка П. Тичини “Замість сонетів і октав” присвячена Г. Сковороді, вірш “Вітер з України” – М. Хвильовому тощо. Подеколи П. міститься у вступних рядках до твору або ж править за такий твір, як-от початок […]...
27. Богдан Согор – На даху світу Я побував на даху світу, Там вітер дме в розпалене чоло, Там набагато легше зрозуміти, Де правда де брехня і що таке добро і зло. Я над всіма і всі немов мурахи, Дивлюсь, спостерігаю з висоти, Як це колись робили древнії монахи, Що в гори йшли, щоб сутність віднайти. І правда це: коли ти сам […]...
28. Метатеза Метатеза (грецьк. metathesis – переміщення) – переставляння звуків та складів у словах (соша замість шосе, лерігія – релігія, ліворуція – революція, проліталіат – пролетаріат і т. п.), часто трапляється у дитячому мовленні (лопата – копата тощо). М. спостерігається в художній літературі (ім’я Немидора замість Минодора у повісті І. Нечуя-Левицького “Микола джеря” та ін.)....
29. Азіатське походження Михайла Семенка Азіатське походження Михайла Семенка Азіатське походження Михайла Семенка – факт загальновідомий. Анатоль Петрицький залишив нам словесний і акварельний портрети лідера українського футуризму: “І ось Семенко. Це людина малого зросту, і під час зустрічі з ним перше, що кидається в очі, це величезна шевелюра волосся, покрученого, як в негра. Коли ви довго приглядаєтеся до нього, помічаєте […]...
30. Борис Грінченко – Вона! Вона! Вона! Вона! Я бачу – між кущами Рукав уже з сорочки забілів; Ще мить одна – тремтячими руками Я стан її дівочий обхопив. Ще мить одна – злилися ми устами… Вона прийшла, прийшла уже вона, Найкращий квіт між пишними квітками. Що нам дає багатая весна. Гей, нахили свої ти, вишне, віти! Нехай тепер ніхто, ніхто […]...
31. Драгоманівка драгоманівка Драгоманівка – правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття. Одним з головних авторів драгоманівки в кінці 70-х років того ж століття був Михайло драгоманов. Через це правопис і отримав таку назву. Драгоманівка грунтується на фонемічному принципі і кожна літера позначає лише одинзвук. драгоманівка проста у використанні та легко й швидко запам’ятовується. Головні […]...
32. Формалізм Формалізм (лат. Forma – вигляд, постава, форма) – один із напрямів авангардизму в мистецтві початку XX ст., збірне поняття для характеристики дадаїзму, конструктивізму, кубізму, футуризму, абстракціонізму та ін. течій, що об’єднували митців, котрі надавали особливої уваги формі художнього твору. Мав прихильників у більшості країн Європи і Америки в усіх видах мистецтва, заразом і в художній […]...
33. Павло Мовчан – “Кожного дня шукаю-відшукую… “ Кожного дня шукаю-відшукую Форму для дерева, форму для квітки: Крона роздмухана вітром, Бджілка запліднює квітку. Те і не те джерело, Що виходить з-під кореня. Слово твердіша з прожитою дниною. Обриси каменю сутінь розмила, Та і не та зав’язалася ластівка в хмарі… Кожного дня слово шукаю, Щоб розповісти про солод нектару....
34. Роман Скиба – Востаннє ця облізла електричка Востаннє ця облізла електричка. Старенький ранок кашляє в перон. Є в осені така невчасна звичка: Гасити небо розпачем ворон. А місто, що готується до свята, Покутує торішній перегній, – Є в осені властивість забувати Усіх, навік загублених у ній. І плаче хтось про листя під гітару, Щоб двоє в парку слухати зійшлись… Є в осені […]...
35. Леонід Кисельов – На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер Колихайтесь, тераси дерев… П. Г. Тичина На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер У прозорих пазурах листя дере. Чорнопері круки, як химернії квіти, На терасах дерев, На терезах дерев. На терезах дерев всі чесноти космічного віку, Всі принади невгавного руху вперед, А поети – як вихор, поети – як вітер, як вітер На терасах дерев, […]...
36. Леся Українка – “Ще не вдарив мороз… “ Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист В’яне, жовкне… Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист – Хутко вмовкне…...
37. Микола Хвильовий – Тіні В серпанках вечори проходять біля вікон, За пічкою квилить сіренький смуток. … Сьогодні дико… … Тіні, падають тіні. Свист нагая Тьєра, Хлопці! Скоріш на коні! Коні! Коні! Коні! Жах. Зав’юшилось обличчя кров’ю … на ярмарці колись. Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови? Чого? Темно, в голубих проваллях мряка, Я казками снити захотів, А небо […]...
38. Емблема Емблема (грецьк. еmbleumа – вставка, рельєфна оздоба) – предмет, зображення, що умовно або символічно виражає певне поняття, ідею. Е. відома письменству здавен, але особливого поширення набула у XVI ст., відповідаючи запитам маньєризму та бароко, використовувалась як символічне зображення, супроводжуване віршовою сентенцією чи прозовим текстом. З’являлися збірники Е. (започаткував 1531 А. Альчато), які складалися з “тріади”: […]...
39. Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
40. Максим Рильський – Троє в одному човні Джером К. джером Прив’язано човен до темного коріння. Замокли сухарі, і цукор одмокрів. І згорбились тіла завзятих мандрівців: Од бурі гнеться так смутна лоза осіння. То, друзі, не біда! Розважність і терпіння, Та віскі шкляночка, та кілька гострих слів, – І хай Монморансі від холоду завив. Ми ж – вищим розумом озброєні створіння. У човен […]...