Азбуковники

Related posts:

1. Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
2. Віршознавство Віршознавство – розділ літературознавства, частина поетики, наука про віршові нормативи літературних творів, покликана осмислювати внутрішню будову вірша, власне, його метрику, строфіку та фоніку. В Україні початки В. спостерігаються в граматиках та поетиках братських шкіл XVI-XVII ст. Особливого розвитку сягнуло В. у Києво-Могилянській академії (Феофан Прокопович, Митрофан довгалевський, Георгій Сломинський та ін.). У XIX ст. В. […]...
3. Шкільна драма Шкільна драма – жанр латиномовної релігійної драматургії, що виник на межі XV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Походження Ш. д. пов’язане із статутом церковних та світських навчальних закладів, в яких сценічні вистави були обов’язковими для засвоєння латини. Особливого поширення набула завдяки єзуїтам, захопленим інтерпретацією біблійних та міфологічних сюжетів, передовсім тих сакральних джерел, що стосувалися історії […]...
4. Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
5. Твір на тему: Чи потрібно вивчати ділове мовлення Мова обслуговує усі сфери суспільного життя: державних і громадських установ, навчальних закладів, науки, літератури, ділового спілкування. Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людьми. Слід знати, що будь-який документ складається лише в офіційно-діловому стилі. У документах не вживаються емоційно-забарвлені слова, розмовні звороти, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами. […]...
6. Екслібрис Екслібрис (дат. ex libris – з книг) – книжковий знак із зазначенням імені власника книги або назви бібліотеки чи книгозбірної установи; наклеюється, на книгу, звичайно – на звороті обкладинки. З часу його появи в Німеччині, невдовзі після винайдення книго друк у,. Е. швидко став одним із жанрів малої графіки в різних техніках (ксилографія, ліногравюра, літографія, […]...
7. Михайло Петренко Інформація відсутня...
8. Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
9. Література перехідної доби Література перехідної доби – умовне визначення української літератури кінця XIX – початку XX ст. У цей час намітився перехід від усталеної, традиційної, витриманої в переважно реалістичному дусі, міметичної (наслідувальної) манери до нових форм і методів художнього зображення, коли українське письменство вписувалося у європейський контекст. Тоді ж продовжувала працювати старша генерація (П. Куліш, Ганна Барвінок, Панас […]...
10. Елліністична література Елліністична література – давньогрецька література доби еллінізму (350 до н. е. – 30 н. е.). їй властиве зниження політичної та соціальної заангажованості, пожвавлення Інтересу до внутрішнього світу людини, її духовності, звернення до фольклорних джерел, міфології та філософії. Особливої популярності набула драматургія (у всіх елліністичних державах, зокрема причорноморських) передовсім комедія (Менандр, Філемон, діфіл та ін.), названа […]...
11. Антоніми Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей […]...
12. Підтекст Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки в зв’язку з вербально вираженим змістом, супроводить і водночас частково чи повністю змінює його. П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів – відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, […]...
13. Будителі Будителі (чеськ. buditel – той, хто пробуджує) – діячі чеського та словацького національно-визвольного руху кінця XVIII – початку XIX ст. (Й. добровський, Ю. Палацький, П. Шафарик, В. Ганка, Я. Коллар та ін.), засновники ряду культурних та наукових товариств (“Чеський музей”, “Матиця чеська” та ін.). Мали свою періодику, поетизували героїчне минуле задля пробудження національної свідомості (“Краледвірський […]...
14. Думка (дума) Думка (дума) – жанр (вид) невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. та використовувався ними на означення народних пісень такого ж змісту у тогочасних фольклорних збірниках, наприклад, розділ І у “Русалці дністровій” – “думи і думки”, у Т. Шевченка – “Тече вода в синє […]...
15. Маньєризм Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи […]...
16. Баркарола Баркарола (від італ. barca – човен) – лірична пісня переважно мрійливого гатунку із плавною мелодією, яку складали і виконували венеціанські човняри-гондольєри. На основі її витворився і відповідний поетичний жанр з виразними ознаками стилізації фольклорного зразка: Ходи дівчино! Над ручаєм Шпаркий нас човен жде. Гей, попливем дрімучим гаєм, Води задуманої плаєм Нас хвиля поведе!.. (С. Чарнецький). […]...
17. Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
18. Леся Українка – У пущі Драматична поема Діячі: Річард Айрон – скульптор. Едіта – його стара мати. Крістабель – його сестра, вдовиця. Деві – син Крістабелі, підліток. Джонатан – скульптор, товариш Річарда. Джошуе Кембль – старий приятель родини Айронів. Джоанна (дженні) – його дочка, молода дівчина. Ріверсова жінка. Годвінсон – учитель і проповідник. Калеб Педдінтон – найстарший літами громадянин в […]...
19. Києво-Печерський патерик Києво-Печерський патерик – пам’ятка києво-руської літератури XIII ст., збірник оповідань про ченців та заснування Києво-Печерської лаври. В основу К.-П. п. покладене листування владимирського єпископа Симона, який скаржився на звичаї Владимиро-Суздальського краю, поривався до Києва, та печерського ченця Полікарпа. Пам’ятка має кілька редакцій (Арсеніївська, Феодосіївська, дві Касіянівські), вперше опублікована 1661 у друкарні Києво-Печерської лаври. К.-П. п. […]...
20. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
21. Куртуазна література Куртуазна література (фр. courtois – ввічливий, чемний) – світська, лицарська література європейського середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод рицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Одним із відомих представників К. л. вважається французький епік К. де Труа (друга половина XII ст.) – засновник “артурівського роману”, автор роману про Трістана (втрачений), а також […]...
22. Байка Байка – коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст,- один з різновидів ліро-епічного жанру. Складається з оповідної частини та висновку-повчання. У вчинках персонажів Б. – звірів, птахів, рослин – вбачаються і висміюються людські вади. Засновником Б. вважається легендарний еллін Езоп (VI-V ст. до н. е.), іменем якого (езопівською мовою) називають інколи підтекст […]...
23. Риторика Риторика (грецьк. rhetorike – ораторське мистецтво) – наука красномовства. Як ораторське мистецтво виникла в Елладі, звідки поширилася на Стародавній Рим та новочасну Європу. У братських школах барокової доби була обов’язковою дисципліною. до її складу входила поетика, що викладалася у вигляді обов’язкового навчального предмета “семи вільних мистецтв”. Студенти Києво-Могилянської академії спонукалися до написання та проголошення “орацій”, […]...
24. Гонгоризм Гонгоризм – (ісп. gongorismo – від прізвища іспанського поета Л. де Гонгори-і-Арготе, 1561-1627) – поетична школи в іспанській поезії XVI-XVII ст., що розвивалася в річищі бароко. Г. тяжів до метафоризації вишуканого поетичного мовлення, своєрідних перифраз, абсолютизації “аристократичного духу”. У XX ст. Г. відродився у ліриці Ф.-Г. Лорки, Р. Альберті, М. Ернандеса та ін....
25. До сіячів – Грабовський Павло Де ви, правди всенародної Та братерства сіячі? Де ви, мислі благородної Тверді духом діячі? Вийдіть купою, порайтеся, Гляньте: трупи та хрести; Всюди – бранці… не цурайтеся Їх великої мети. Розсівайте жменя жменею Чисто звіяне зерно: Вороги над Руссю-ненею Ізнущаються давної...
26. Козацькі літописи Козацькі літописи – історико-літературні твори кінця XVII-XVIII ст., в яких висвітлювалася історія України, козацтва. В їх основі – бурхливі політичні події другої половини XVII – початку XVIII ст., війна українського народу 1648-54 під проводом Б. Хмельницького, які мали надзвичайно великий вплив на кристалізацію національної свідомості українського народу. Автори К. л. (переважно військові канцеляристи, освічені вищі […]...
27. Аполог Аполог (грецьк. apologos – оповідь) – коротка морально-повчальна повість з підтекстом, близька до притчі. Героями тут виступають предмети, звірі, птахи, рослини. А. виник на Сході (“Панчатантра”, “Калила і димна” та ін.), його елементи спостерігаються у “Повісті про Варлаама та Йоасафа”, якою свого часу зацікавився І. Франко. Перші згадки про А. наявні в українських поетиках XVII-XVIII […]...
28. Іронія Іронія (грецьк. еіrоnеіа – лукавство, глузування, удавання) – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. В стилістиці – фігура, яку називають “антифразис”, коли висловлювання*набуває у контексті протилежного значення. І. – це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою. Осмислення І. як естетичної категорії, як ідейно-емоційної оцінки явищ дійсності сягає античності, зокрема філософії Сократа. Проте […]...
29. Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
30. Твір на тему: Петро Могила Відомою в Україні своєю просвітницькою діяльністю у XVII ст. була Київська братська школа. Тут викладали українську (книжну), грецьку, латинську й польську мови. Вивчали філософію, астрономію, історію, геометрію, музику. Славилася братська школа й іменами найосвіченіших в Україні людей. При Києво-Печерській лаврі існувала школа під назвою Лаврська. Братство запропонувало об’єднати ці дві школи в одну вищу Петру […]...
31. Лібретто Лібретто (іт. libretto, букв.: книжечка, яку спеціально друкували для шанувальників оперних театрів у XVII cт.) – словесний текст опери (в минулому – кантати, ораторії), літературний сценарій балетного спектаклю, стислий виклад змісту оперної, оперетної чи балетної вистави. Так, Л. опер М. Лисенка “Утоплена” і “Тарас Бульба” написані за відповідними творами Т. Шевченка та. М. Гоголя....
32. Інтерлюдія Інтерлюдія (лат. interludere – грати в інтервалах) – музична композиція, яка виконувалася між актами вистави для ілюстрації чи варіювання тональності п’єси, заміни декорацій або обстановки. В ширшому смислові – словесна чи мімічна сценка, яка перериває основну дію. В українській шкільній драмі XVII-XVIII ст. виконувалися сольні чи хорові канти (як правило, моралізаторські, оцінні за змістом), а […]...
33. Дешифрування Дешифрування (фр. dechiffrer – розгадувати, розбирати ) – відновлення розуміння невідомої писемності, мови твору. д. здійснюється через з’ясування характеру письма (літерне, консонантне, складове чи словесно-складове). Граматика і семантика текстів дешифруються через зіставлення повторюваних фрагментів текстів на основі знання закономірностей споріднених груп мов. д. ускладнюється обмеженістю джерел, полегшується наявністю текстів близькими мовами (т. зв. білінгви). Критерій […]...
34. Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
35. Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
36. Онєгінська строфа Онєгінська строфа – строфічна форма, винайдена 0. Пушкіним для написання роману у віршах “Євгеній Онєгін” з використанням таких джерел, як сонет та октава. О. с. – чотирнадцятирядкова зі схемою римування: абабввггдеедєє. У всіх чотиривіршах чергуються окситонні рими з парокситонними, кожна строфа чотиривірша починається з парокситонної рими, останні два рядки охоплені суміжним окситонним римуванням. Поему 0. […]...
37. Висловлювання відомих людей про творчість Ліни Костенко “Маруся Чурай” Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу… ” (М. Слабошпицький). “Ліна Костенко довела, що традиційна форма послідовного розгортання подій таїть у собі невичерпні можливості […]...
38. Лібортени, або Лібертини Лібортени, або Лібертини (лат. libertinus – вільновідпущений) – представники вільнолюбної тенденції у французькій літературі XVII ст., що вивільнялася з-під засилля-релігійної та світської догматики, захоплювалася повнотою земного життя, обстоювала принципи свободи особистості (поет Т. де Віо, філософ П. Гассенді, романісти Ш. Сорель, С. Сірано де Бержерак та ін.). Традиція Л. спостерігалася у творчості Ж.-Б. Мольєра, Ж. […]...
39. Сирвента Сирвента (прованс. sirventes) – строфічна пісня в ліриці трубадурів XII-XV ст., у якій розроблялися громадські та політичні мотиви. Найвідоміший автор С. – Б. де Борн (близько 1140-1215). С поширилися в Іспанії під час марокканської агресії, ставши лірикою національного опору, зокрема у творчості трубадура М. Сартра. Найповніше розкрилися версифікаційні можливості С. під час альбігойських воєн на […]...
40. Грамоти Грамоти (грецьк. hramma (hfamatos) – лист, послання) – вид ділових документів X-XVII ст. у східних слов’ян. до XIV-XV ст. писалися на бересті, дошках, пергаменті, потім – на папері. Із найдавніших пергаментних Г. до нас дійшла дарча князя Мстислава Володимировича (XII ст.). Класифікуються за змістом – дарчі, договірні, судові, уставні, купчі, митні та ін. Г. є […]...