Басурмен (скорочено) – Васильченко Степан
Семен через сіни заглядає у хату й просить у матері поснідати. Мати порається біля печі й говорить, що поки він не помолиться, їсти не буде. Семен одмовляється, але мати лякає його Страшним судом і показує на картину, яка висить на стіні. Хлопець лякається казана з киплячою смолою й погоджується.
Мати проказує молитву, Семен повторює, але думає про своє. Раптом бачить, що сусідський пес підкрадається до їхньої комори, хлопець говорить про це матері, і та вихором вискакує за двері.
Семен озирається по хаті, знаходить батьків недопалок і встромляє
Семен гірко ридає і йде в кропиву за клунею. довго плаче-гуде й думає, як помститися матері.
Спочатку думає, що краще йому вмерти, щоб мама пожалкувала, малює в уяві жалісливу картину, потім передумує і мчить на луг, куди його кличуть квітки. Лягає горілиць і дивиться. Комар йому здається журавлем, стеблина трави – гіллястим деревом, а власне підняте коліно – горою.
У небі гуде волохатий джміль, пахне квітник-ліс і чуються радісні передзвони нового паламаря.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Хлопчик Семен
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Степан Васильченко – Басурмен Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у […]...
- Свекор (скорочено) – Васильченко Степан Своїми сірими суворими очима, поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Як дорослий, він гукав на корову, що зібралася в шкоду, робив зауваження за столом, як хтось накришить хлібом чи розіллє борщ, стягував шапку в хаті будь-кому, забував це зробити, й показував на образи. Щось не сподобається – залазив на піч і вичитував непорядки […]...
- Дитинство Шевченка (скорочено) – Васильченко Степан Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: “За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними… був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями”. З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на […]...
- Олив’яний перстень (скорочено) – Васильченко Степан Київські хлопці ще восени вирішили здійснити подорож у село. Але вирушило тільки троє. Валер’ян Ліщина, син учителя, редактор шкільної стінгазети, дуже поважний та енергійний хлопець, хоч і худорлявий та невеличкий на зріст. Вітя Барановський – і слюсар, і монтер, і декоратор у шкільному драмгуртку. А ось до навчання байдужий, ніде правди діти. Третій – Кость […]...
- Талант (скорочено) – Васильченко Степан (1879-1932) В селі К. загубила себе з романтичного припинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили під вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. (З газетної хроніки) І “Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне. Тихо в моїй […]...
- Авіаційний гурток (скорочено) – Васильченко Степан 1 Дія відбувається у сільській школі неподалік від Києва. Пізнім вечором повернувся з Києва вчитель Петро Михайлович. Він їздив до міста, щоб порадитися з авіаторами (у Васильченка – літунами) та привезти до шкільного авіаційного гуртка креслення, книжки та різне приладдя – усе, що потрібне для будування моделі аероплана. Хоча потяг прийшов пізно, але учні не […]...
- Талант (дуже стисло/скорочено) – Васильченко Степан В селі К. згубила себе з романтичного причинення церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. З газетної хроніки І Герой, від імені якого ведеться розповідь, сидить у своїй самотній кімнаті, перебираючи папери, давні записи. Він згадує голос […]...
- Степан Васильченко – Чорний Орел Васильченко Степан Чорний Орел Жив собі чоловік та жінка, і був у них хлопчик. Були вони бідні й жили в куцій старенькій хатинці. Вітер повіне, – то вона й гойдається – от-от перекинеться. Виліз батько з сином на хату, щоб полагодити верх, коли на трямку сидить Чорний Орел. Впіймав його батько та й каже: – […]...
- Свекор – Васильченко Степан Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як було гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани. […]...
- Степан Васильченко – На перші гулі Малюнок на одну дію ДІЙОВІ ЛЮДИ Савка – чоловік літ під 40. Василина – його жінка. Олена – їх дочка, дівчина на первій порі дівування. Тиміш – парубок. Дід з клепачкою. За коном – хлопці та дівчата. Іноді чути співи, музики, вигуки, сміх. І Сільська чепурненька хата. Вікно, призьба, двері. Збоку садок. На призьбі сидять […]...
- Степан Васильченко – Приблуда Із життя дитячого будинку … Гу-гу! – трубить над ним вітер, бляхою гримить… Гу-гу!.. А осінь угорі темні хмари над ним у отару зганяє, хмари дощем його січуть холодним, хмари дощем його поливають. А кругом його – смітник, кругом бур’яни сухі свистять, кругом дереза. І вікна биті в йому, перебиті, і дах латаний, перелатаний, і […]...
- Степан Васильченко – Мужицька Арихметика – Чи немає у вас, Веселію Йвановичу, якої газети або книжки! – питав хурщик Антін монопольщика, зав’язуючи в хустину гроші за хуру. Василь Іванович, панок середнього віку, червоненький, з круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму. – А навіщо тобі книжка? – спитав він, насупивши ріденькі брови. – Побавився б трохи святом, а то […]...
- Степан Васильченко – Біографія Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище – Панасенко; 27 грудня 1878 (8 січня 1879), м. Ічня, тепер Чернігівської області – 11 серпня 1932,Київ) – український письменник і педагог. Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та […]...
- Васильченко Степан – Біографія Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім’ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 р., “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а […]...
- Чудо в черевику (скорочено) – Олійник Степан Як відомо, всі ледачі Ждуть легенької удачі (Без труда щоб їм везло!). Так і з Васею було. Вчиться Вася в п’ятім класі. Якось друг і каже Васі: – Знаю чудо я одне. Чудо справді чарівне. Будеш мати без мороки Ти п’ятірки за уроки. Лиш зроби, мій друже, так: Роздобудь собі п’ятак, Приліпи його, мов латку, […]...
- Степан Васильченко – співець трудового народу Народ, на мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів. С. Васильченко Теми й сюжети для своїх творів Степан Васильченко брав із життя народу, яке добре знав. З оповідань та повістей письменника постають селяни-бідняки, а також типові постаті сільських інтелігентів, передусім учителів. Тематика творів письменника багатогранна, як і сама дійсність, […]...
- Степан Васильченко – Циганка – А поверніться, синки! Цур вам, які ж ви погані стали! – Так вітав школяр п’ятої групи народної школи Грицько Музиченко своїх наречених синів – Якова Кириченка та Андрія Грицюка, що після літніх канікул прийшли до школи. Грицькові слова зразу звернули на себе увагу всіх школярів, що, не дивлячись на ранній ранок, немало снувало вже […]...
- Степан Васильченко – З самого початку Вишнівська школа – найкраща на цілий район, бо попечителькою в їй була багата й щедра пані Олександра Андріївна. Всі на селі сподівалися, що в таку школу не пришлють абиякого вчителя, і коли по селу промайнула чутка, що новий учитель вже приїхав, того ж таки вечора в школу нашилося десятків із півтора цікавих. Новий учитель, Яків […]...
- Степан Васильченко – Широкий шлях Повість Частина перша В БУР’ЯНАХ Та поклонися тим нашим бур’янам… З Шевченкового листа І Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очима. Мені хотілось і почати повість про поета, як починаються казки. За широкими морями, за лісами дрімучими […]...
- Степан Васильченко – На хуторі Заходила ніч. Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході, як кров, червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі […]...
- Степан Васильченко – Талант В селі К. згубила себе з романтичного причинений церковна хористка… Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір’я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція. (З газетної хроніки) І Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне. Тихо в моїй кімнаті. […]...
- Степан Васильченко – письменник-новеліст Степан Васильченко – письменник-новеліст І. Життя та доля С. Васильченка. (Степан Васильченко – це літературний псевдонім Степана Васильовича Панасенка (1879-1932 рр.)- С. Васильченко – людина високої моральної краси, на долю якої випало багато випробувань. Навчаючись у Глухівському учительському інституті, пішов учителювати. Отак і прожив життя, працюючи вчителем і пишучи твори, бо мав особливий дар: бачити […]...
- Степан Васильченко – Золота діжа Про нашого діда казали, що він уміє злодіям одводити очі. Ніби й справді він щось таке мав. Їдемо оце до схід сонця в поле. У полі скрізь лежить іще клубкам густий туман. Покаже він батогом у поле й гукає: – А глянь, глянь, скільки ото сивих кабанів понаганяв він у поле. (А хто саме понаганяв, […]...
- Козак і король (скорочено) – Руданський Степан Став багатий колись пан Короля благати, Щоб король йому зволив (1) Воєводство дати. А король йому й сказав: “Відгадай три штуки, Відгадаєш – тоді на! А як ні – на муки! Перша штука: скільки зір В небі серед літа? Друга штука: покажи Середину світа! Третя штука: угадай. Що думати буду? І от тобі цілий рік […]...
- Грицько (скорочено) – Грінченко Борис Грицьків батько приїхав з міста і привіз синові величезного та товстого бублика. Можливо, бублик і не був таким великим, як йому здавалось” бо хлопець не часто їв бублики, і все маленькі. А надто тепер, коли був піст – Петрівка, і їсти було мало чого: борщ, та хліб, та каша. Він вже роззявив рота і хотів […]...
- Борис Грінченко – Грицько (СКОРОЧЕНО) Борис Грінченко Грицько (СКОРОЧЕНО) Грицьків батько приїхав з міста і привіз синові величезного та товстого бублика. Можливо, бублик і не був таким великим, як йому здавалось” бо хлопець не часто їв бублики, і все маленькі. А надто тепер, коли був піст – Петрівка, і їсти було мало чого: борщ, та хліб, та каша. Він вже […]...
- Пан та Іван в дорозі скорочено – Руданський Степан Побратались пан з Іваном, По світі мандрують. Разом їдять, розмовляють. Разом і ночують… На кожному через плечі Висить по торбині. Лиш пан таки у чемерці (1), Іван у свитині (2)… Ідуть вони дорогою, Стали ночувати, Аж задумав пан поганий Хлопа (3) ошукати (4)… Та й говорить до Івана: “Знаєш що, Іване? То нам варто б […]...
- Мої міркування про атмосферу в українській родині після прочитання оповідань С. Васильченка “Свекор” і “Басурмен” Мої міркування про атмосферу в українській родині Після прочитання оповідань С. Васильченка “Свекор” і “Басурмен” Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан Васильченко образи людей, яким властиве почуття гумору (“Свекор”), змалював життєві комічні ситуації (“Басурмен”). Оповідання “Свекор” […]...
- Атмосфера в українській родині (за оповіданнями С. Васильченка “Свекор” і “Басурмен”) І як письменник, і як учитель з великою любов’ю і відповідальністю ставився Степан Васильченко до своїх обов’язків. Його кредо були слова: “Народ, на Мою думку, більш достоїн того, щоб з нього брати теми для художніх творів… “. Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме маючи на увазі […]...
- Ой летіла стріла скорочено – Народні балади Ой летіла стріла З-за синього моря. Ой де ж вона впала? – На вдовинім полі. Кого ж вона вбила? – Вдовиного сина. Немає нікого Плакати по ньому. Летять три зозуленьки, І всі три рябенькі: Одна прилетіла, В головоньках сіла; Друга прилетіла. Край серденька сіла; Третя прилетіла Та в ніженьках сіла. Що в головках сіла То […]...
- Руданський Степан – Пан та Іван в дорозі (скорочено) Побратались пан з Іваном, По світі мандрують. Разом їдять, розмовляють. Разом і ночують… На кожному через плечі Висить по торбині. Лиш пан таки у чемерці (1), Іван у свитині (2)… Ідуть вони дорогою, Стали ночувати, Аж задумав пан поганий Хлопа (3) ошукати (4)… Та й говорить до Івана: “Знаєш що, Іване? То нам варто б […]...
- Руданський Степан – Колька Що день божий, то й слабує Жінка в мужика. Мужик ходить, бабів зводить, Попа і дяка… Баби шепчуть, дяк ворожить, Воду піп святить… А у жінки – колька й колька, Й голова болить. Та коли б то справді колька, То й хоть би не жаль… А то, лихо його мамі, Внадився москаль. Молодиця москалеві – […]...
- Запорожці у короля (скорочено) – Руданський Степан Приїхали запорожці, Короля вітають. Король просить їх сідати, Козаки сідають. Сидять собі. В них жупани (1) Все кармазинові (2), І самі такі храбренні, Вуса прездорові. Задивились на ті вуса Ляхи препогані. “Що б їм, – кажуть, – дати їсти? Даймо їм сметани!” Поставили їм сметани, Їсти припрошають, Але наші запорожці Разом відмовляють: “Славная у вас […]...
- “Ля-ля-ля!” (скорочено) – Олійник Степан Колись Шаляпіна і Гмирю (1) Без мікрофона чув весь світ, А цей – несе його, мов гирю, І за собою тягне дріт. Спішить на сцену перед нами І починає ще здаля Завзято бацати (2) ногами Й варіювати (3) “ля-ля-ля!” Хоч безголосий – Є в металі Запас незайманих джерел! Тож верещить динамік в залі, Як недорізаний […]...
- Ой три шляхи широкії (скорочено) – Шевченко Тарас Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися. На чужину з України Брати розійшлися. Покинули стару матір. Той жінку покинув, А той сестру. А найменший Молоду дівчину. Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадила Високу тополю. Три явори посадила Сестра при долині… А дівчина заручена – Червону калину. Не прийнялись три ясени, Тополя всихала. […]...
- Степан Руданський – Печені яйця Підсунувся на весіллі Козак до дівчини, Давай її підмовляти Дати табачини. Але вона “Не дам, – каже, – Бо казала мати, Що від того, часом, можна Животину мати… “ “Не журися, – козак каже, – Не знатимуть люди: В мене яйця печенії – Дитини не буде!..” “А чи ж правда печенії?” “Печені, їй-Богу!..” “А з […]...
- Їхав козак за дунай (скорочено) – Климовський Семен Їхав козак за дунай, Сказав: “дівчино, прощай! Ти, конику вороненький. Неси та гуляй!” “Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче. Як ти мене покидаєш, – Тільки подумай!” “Білих ручок не ламай. Ясних очок не стирай. Мене з війни зі славою К собі дожидай!” “Не хочу я нічого, Тільки тебе одного. Ти будь здоров, мій миленький, А […]...
- Степан Руданський – Чужая дитина не то що рідна Ой не тая, мій синоньку, Година настала, Щоб чужая дитинонька За рідную стала. Народна пісня Журилися муж з жоною, Що дітей не мали; Далі взяли та й під старість Сироту прийняли. Росте тая сиротина, Так їм помагає! Але старий, як чужому, Все не довіряє. Та вже, мабуть, недаремне Примовляють люди, Що дитинонька чужая За рідну […]...
- Степан Руданський – Окуляри Розходився мужичок Аж гвалт дякувати, Та одна йому біда: Не вміє читати. До аз-буки – так куди, Не того він хоче. Він гадає чим другим Просвітити очі. “Не вміє ж так старий дяк Стрічки розібрати, Окуляри ж як візьме – То куди читати! Отак і я заведу Кондаки й тропарі, Піду тілько та куплю Такі […]...
- Три як рідні брати (дуже стисло/скорочено) – Федькович Юрій І Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати. Не відпускали навіть попрощатися з рідними. Тільки на три дні нарешті відпустили. Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри. Тільки брат Онуфрій мовчав. Іван здивувався і запитав, невже йому не жалко. А у брата лише дві сльозини скотилися по щоках. Попрощався солдат […]...
Актуальнисть творчості в стефаника.