Безсмертні думки поета (за поезією Т. Шевченка)



Серед великого за обсягом творчого спадку Т. Шевченка дрібні ліричні поезії є безумовно перлинами поетичної творчості У них він висловив усі свої страждання, поневіряння, найпотаємніші думки. Чимало коротких поезій мають назву “думка” або “думи мої”. Цим автор підкреслює своє особисте в поезії, своє наболіле, що так і проситься на папір нехай і “сумними рядами”.

Цілий цикл безсмертних думок поета складено у поетичні рядки під час заслання. Проживаючи серед непривітних пустель під “невмитим небом”, Т. Шевченко відобразив

у своїй поезії глибоку тугу за рідними селами, зеленими луками, розкішними садами і ланами.

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти.

Поет не соромиться своїх сліз, бо то святі сльози, спричинені розлукою з батьківщиною. А думки для нього – наче живі істоти, які підтримують його і не дають пропасти на чужині:

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

Допомагала вижити на чужині і велика надія Т. Шевченка хоч на старість побачити красу рідної землі. Вірші,

які поет писав на засланні, ввійшли до циклу “В казематі” й були присвячені його братам по нещастю. Тінь смутку і журби лежить на всій поезії цього циклу. У ній часто пробивається жаль за змарнованим життям, часто відзиваються сумні тони розпуки та безнадійності.

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

Поет перебирає сторінки свого життя: безрадісне дитинство, кріпаччина, життя між чужими людьми. Він готовий і померти плачучи на чужині, не залишивши сліду в Україні. Йому однаково, якщо ніхто не пом’яне, не помолиться за нього… Та поет не був би поетом, якби і в цій безнадії, у цій згорьованій буденності бунтівний дух Шевченка не сказав би свого слова:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

Байдужий до своєї долі, але не байдужий до долі любої його серцю України! У цьому суть шевченківської поезії. До того ж доля – це ще один об’єкт, до якого поет звертається як до живої істоти:

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Найстрашніше для поета перетворитися на безсердечну “гнилу колоду”. Т. Шевченко закликає всіх жити серцем, людей любити. Принаймні для нього самого це стало життєвим кредо:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі.

Таким і було життя Тараса Шевченка – як спалах яскравої зірки. І слід він залишив на землі такий глибокий що його генія і його мудрості вистачить на віки й тисячоліття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Твір на тему риси яянина у мені.
Ви зараз читаєте: Безсмертні думки поета (за поезією Т. Шевченка)
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.