Біографія (2) Максима Рильського
(1895-1964)
Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базиліянської школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений. Тадей Рильський разом з Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити
Ще у 1923 році Максим Рильський, відповідаючи на звинувачення офіційної критики в декадентстві, відірваності від сучасності та соціалістичної революції, писав: “Я можу одгукуватися ліричним віршем тільки на минуле, тільки на те, що осталося у душі і може мати прозору форму, питому моїй манері. Інакше писати не можу”. Рильський опирався як міг, і зумів написати під нищівним обстрілом критики, з тавром декадента й в умовах справжнього терору десять книжок чудових ліричних поезій і ліро-епічних творів, кілька книжок перекладів, з-поміж яких і нині неперевершеним залишається переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича (1927). Вже в першій своїй книжці “На білих островах” п’ятнадцятирічний Рильський демонструє вільну й вишукану ритмічну організацію слова. У цій книжці виявилася найголовніша риса поета – писати ясно, лаконічно, прозоро і водночас глибинно мудро. Він був великим майстром сонета, форма якого вимагала лаконічності, суворої дисципліни, граничної стислості думки і слова, що, звичайно, у часи, коли процвітало революційне псевдоноваторство, засноване на фальшивих ідеологічних гаслах 20-х років, викликало нерозуміння, осуд “революційних” теоретиків літератури. Хто не знищував класичної форми, думки, самої природи поетичного слова, той оголошувався ретроградом, а згодом і ворогом народу:
“геніальні” Тичини, Сосюри, інші… Геть руки! Не хапайтесь за колеса локомобілів історії, – писав 1927 року один з тогочасних офіційних ультралівих поетів-“революціонерів” Гео Коляда. Ці слова стосувалися й Рильського, якого лідер правовірної марксистської критики В. Коряк називав “людиною з ідеологією феодала”, що в ті роки було рівнозначне судовому вирокові. Але той же Коряк, мабуть, сам того не усвідомлюючи, паплюжачи поета, несамохіть дав високу оцінку Рильському і його ліриці: “… думка лине слухняно за поетом, за його карбованими сонетами, туди, в забуті панські маєтки з їхніми бібліотеками, з книжками, оправленими в оксамит та сап’ян, з колекціями люльок та турецьких ятаганів”. Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був гранословом, завжди був захоплений творчістю великих поетів минулого. Потрібно було мати мужність, щоб писати ніжну лірику і суворі сонети та октави в той час. Вже через багато років Максим Тадейович, не маючи зла на своїх хулителів, через яких він відбув ув’язнення і, на щастя української культури, залишився живий, напише, що термін “неокласики прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців”, а своїх критиків він називає усього лиш “дуже рішучими людьми”. Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізатора й чудово грав на роялі, навчившись цього у великого українського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива ніжність, чистота, мелодій-ність лірики Рильського. Найперше, що вражає в його віршах, – це багатство мотивів. До традиційних з української поезії Рильський долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а в нові часи – з сучасного життя та його реалій. Його вірші багаті на літературні та філософські ремінісценції, звертання до ясних і трагічних, але достоту земних людських почуттів.
Хіба я не крапля мала, Що світ необмежний одбила,- Лиш грунту свого не знайшла, Лиш крила родимі згубила! –
Писав Рильський у шістнадцятирічному віці. Саме цю ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя проніс поет через усе своє життя. Навіть у вимушених обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, “сучасність заговорила”, він насамперед вслухався у порухи людської душі, в глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосередженою думкою, енергією, закуте в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Він на догоду часу не змінював свого ставлення до класичного розуміння майстерності поета, не збивався на манівці одвертого вульгаризаторства або псевдоноваторства, а вбачав свій шлях у вірності поетичній класичній традиції, засвоюючи нові впливи “як мисливець обережний”, за його словами. І навіть пишучи “симфонію мускулатур”, він намагався все-таки ловити музику часу. “Нове життя нового прагне слова”, – змушений був написати Рильський, але серед багатьох офіціозних, хоч і талановито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з’являються справжні шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності. Рильський сповідував символістичну естетику, яка захоплювала його у творах Бодлера, Рембо, Малларме, Верлена, Блока та Анненського. Саме від символізму, а також від української народної пісні взяв поет музикальність своєї поезії. Навіть його сонети та октави надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському та неокласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша – терцини, октави, сонета, різних метричних засобів – від гекзаметра до верлібра. Особливою майстерністю відрізняються сонети Рильського, в яких він немов вигострював свою поетичну майстерність. За висловом Ю. Лавріненка, дослідника його творчості, “може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням із провінціялізму, за “великою землею” культури. Прагненням до “великої землі” культури, до краси й повновагості слова, до мудрості народу позначене усе творче життя видатного поета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти нащадкам: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить.
** Не забувайте при тому, що був Максим Тадейович надзвичайно живою людиною – і все людське було йому притаманне: він завжди був з людьми й на людях, надто полюбляв задушевні розмови в товаристві, не цурався і приятелів за чаркою, сумлінно відбував весь мисливський сезон з рушницею в руках… Крім того, він подорожував безперестанку – і по рідній країні, і по всіх світах. Скажу правду: я більше не знав людей такої невичерпної енергії, які б все робили так багато і так скоро… І про талан його хочеться сказати так: він був блискучий, але глибокий, був скорий, але бездоганний. /**Ю. Смолич. 1969.**/
** Є такі люди, про яких мовиться: “О, це мудрий чоловік, але розум його злий”. Характер Максима Рильського поєднував розум з добротою, його мудрість лагідна і, мабуть, тому незаперечна. /**Д. Павличко. 1969.**/
Маруся чурай квитка основяненко краткое содержание.