Богдана Лапченко – Я їду від тебе, я мчу навпростець

Related posts:

1. Богдана Лапченко – Я врятую тебе від самого себе Я врятую тебе від самого себе, Від думок, від людей і від світу. Я віддам тобі все, що є дороге І закутаюсь в теплий світер. Я наллю собі в келих по вінця вина, Сяду в темряві на підвіконня. Заховаюсь у ніч. Я сьогодні сама. В грудях тепло, а від вина – сонно. Сон прийшов під […]...
2. Богдана Лапченко – Мій тату, я тебе не знаю Мій тату, я тебе не знаю, А як же хочеться мені Забрать тебе із того Раю І оселити на землі! До тебе сісти на коліна І говорити про усе: Яка любов бува незмінна, Коли у грудях не пече, Як сонце сходить на світанку І як роса в траві блищить. А ти подуй на мою ранку. […]...
3. Богдана Лапченко – В моїй квартирі більш тебе нема В моїй квартирі більш тебе нема, Залізні двері ставив майстер мовчазний. Міняв замок, віддав мені ключа, Ти не відкриєш – просто не підійде твій. Обходь сміливо цей чужий будинок, Він вже не наш, але не в тому суть. Я довгих не люблю і не роблю зупинок Там, де мене забули і не ждуть....
4. Богдана Лапченко – Ти – свідок вчорашніх баталій Ти – свідок вчорашніх баталій, Ти – висновок правильних дій. У світі занадто реальнім – Нащадок несправжніх месій. Слова твої легші за вітер, А дії – то вже й поготів. Цвітуть на полях мертві квіти, Як сльози сумних матерів....
5. Богдана Лапченко – А теплий вітер вмить розвіє втому А теплий вітер вмить розвіє втому І дощ заслухає пісні до дір. Коли впаде останній лист додолу, Дорогу не знайде мій лютий звір. Не докладе зусиль безсилий дехто, Щоб залатати пам’ять і думки. Шепоче синє небо: “де ти? де ти? Ніяк не можу я тебе знайти”....
6. Богдана Лапченко – Іноді ми забуваєм про всесвіт Іноді ми забуваєм про всесвіт, Рідні мотиви більш не звучать. Що нам до них? Наше серце замерзло, Вкрилося льодом, хіба вам не знать? З’їлося цвіллю і затхло навіки Все, що було колись дуже близьким. Добре було б відкривати повіки, Бачити світ кольоровим таким. Розмалювати б життя, наче казку, Слухати вітер і плакати дощ. Дай, Боже, […]...
7. Богдана Лапченко – Вулкан кипів, просивсь на волю Вулкан кипів, просивсь на волю, Під хмару пилу заховавсь. Під маскою – гримаса болю, Якого сам собі завдав. Тихенько серденько шепоче: “Пробач йому, він не хотів… “ А я дивлюсь, як літо плаче. Вулкан терпіння закипів....
8. Богдана Лапченко – Хочу цукерок і… алкоголю Хочу цукерок і… алкоголю, Бачити світ у вікні літака. Хочу втекти, летіти на волю, Жити в наметі біля ставка, Рибу ловити, бігати босим, Свободу відчути без тіні утрат. Виростуть трави – підемо покосим. Підеш зі мною? Ти ж друг мій і брат. Будемо жити ми без телефонів, Співатимемо під гітару пісні. Наша країна без меж […]...
9. Богдана Лапченко – Мій тато – це ота велика зірка Мій тато – це ота велика зірка, Він знає все про мене, мабуть. Він бачить, що сьогодні гірко, А завтра – справи краще стануть. Не вистачає тебе, тату, Нема кому і захистити. Хотіла б зараз обійняти І таємниці шепотіти. Нема у нас “А пам’ятаєш?” І не було “Люблю. Цілую”. Тигарно там про мене дбаєш? Татусю, […]...
10. Богдана Лапченко – А там у мене гори А там у мене гори, В кишенях повно снігу, А за пісками – моря І за житами хліба. В руках важке колосся, В думках одні руїни. Є те, що не збулося, Для чого рушить стіни? І, що було, назавжди Залишиться зі мною. Душа летить у мандри. Життя пливе водою....
11. Богдана Лапченко – Он бачиш – стоїть за спиною Он бачиш – стоїть за спиною. Чекає. Примушує здатись. Я різала вени рукою: Вона ж не любить так гратись. Сьогодні був день такий світлий, Хороший, неначе останній, Неначе художник палітру Для мене розлив на дивані. Та що говорити? Не варто. Прощай, мій жорстокий учитель. А я вже готуюсь до старту. Із гостею маю летіти…...
12. Богдана Лапченко – З жахливих думок складаються відчай і втома З жахливих думок складаються відчай і втома, Брехливі претензії ллються весь час без упину. А я цілий тиждень сиджу майжевдома, П’ю майжеконьяк, а деколи – майжемартіні. Завішені вікна брудними шторами смутку, А я й через них бачу двір і широку дорогу: Отут ти колись дарував незабудки, А тут – цілував мене біля порогу. Ти майжелюбив […]...
13. Богдана Лапченко – Кожен з нас по-своєму самотній Кожен з нас по-своєму самотній І такий по-своєму сумний. Десь є люди до життя голодні, Але в кожного часопис свій. Ми не допоможемо ніколи Тим, хто впав чи заблукав чомусь. Нам же важливіш комп’ютер новий! Перед ним нізащо не схилюсь! Хто він, мамо: бідний чи багатий? Зараз усіх ділять тільки так. Бідному дорога лиш за […]...
14. Павло Мовчан – “Не навмання, а полем навпростець… “ Не навмання, а полем навпростець… Холодить щоки дощик-сіянець, І мокрий холод обнатужив плечі, А під ногами хлюпіт мокротечі. О чорноземле, тванна, глейкувата. Повітря у легенях так багато, Що, висмикнувши ноги, вознесусь, На тіло відвологле, наче вата, Цей дощ несе, важенний, наче брус. Спинюсь. Перепочину. Лиш хвилину. Мішу ногами босими багно. То борошенце горбить мені спину, […]...
15. Богдана Лапченко – Мертвим душам нічого не сниться Мертвим душам нічого не сниться І без того доволі вже з них: Об’єднала страшна таємниця, Про яку навіть думати – гріх. А фінали нечесні й підступні, Ти не знаєш про завтрашній день. Ми, на щастя, не є всемогутні, Ми для світу байдужа мішень. І якщо завтра я не прокинусь – Не оплакуй, будь ласка, мене, […]...
16. Богдана Лапченко – Фарбованим літом сміються троянди Фарбованим літом сміються троянди, Заплакали стиха сумні небеса. Розтанула осінь, не знаючи правди І тільки блистіла в травиці роса. Стискалося серце і гупало в грудях, Лиш осінь холода зайняла думки. Не клич мене знову – ми більше не люди, Ми тільки поставлені поруч крапки. Фінальні історії тихі й безжальні, Неначе любов не ходила в садах. […]...
17. Богдана Лапченко – Втратив усе і не маєш нічого натомість Втратив усе і не маєш нічого натомість, Чорним мороком втома до себе згребе. Хто ж тепер буде слухать німого тебе? Хто з тобою разом полетить в чергову невагомість? Невагомість душі, що стоїть під прицілом любові, Невагомість закутих сердець і закоханих тіл – Все було. Чи зі мною літать не хотів, Чи не зміг приховати легких […]...
18. Богдана Лапченко – Мої ніженьки босі Мої ніженьки босі По холодній підлозі, По бруківці на розі Богомольця-Франка. Як експресом зі Львова, Прилетіла розмова, Клеїть очі утома, Просить хліба шматка. Не говориш зі мною, Ніч озветься луною, Поведе за собою На центральний майдан. Запитання вирують: Кого знову обдурять, А кого намалюють? Ти мовчиш. Винен сам....
19. Богдана Лапченко – Ти думаєш, ти їм потрібна? Ти думаєш, ти їм потрібна? Ану поглянь скоріш на них: Один сказав – це вибір хибний, А інший – наплював на всіх. Комусь любов, комусь – інтрижки, Звичайний виклик на дуель. А на арені пусто. Тиша… Без почуттів нема людей....
20. Богдана Лапченко – Я забула про літо Я забула про літо, Я забула про совість. Осінь так непомітно Про нас пише повість. Там, де ми не любили, А потім зустрілись, Де втікали щосили Від того, що снилось. Я прозріла запізно – Ти далеко літаєш. За парканом залізним Почуття заховаєш. Але час – добрий лікар, Він лікує всі рани… Осінь так непомітно Розставляє […]...
21. Богдана Лапченко – Залюблена до німоти Залюблена до німоти І до безсилля відчайдушна. Останній крик із вуст летить, Вона стоїть всесильна й мужня. Ще один крок – політ униз, Але, здається, їй байдуже. Хто-небудь! Люди, щось зробіть! Рятуйте її ніжну душу! Проходять повз і не змигнуть, Бо в тих очах – свої турботи. А їй так хочеться стрибнуть, Щоби забути все […]...
22. Богдана Лапченко – А в результаті – тиша, поділена на два А в результаті – тиша, поділена на два. Є ти і я. Окремо. Нас доля захова. Заплутає дороги, знесе дороговказ І більше не ліпитиме подружню пару з нас. Сліпі стежки з’єднає з самотніми людьми, Які шукають щастя, з такими ж, як і ми. Самі того не знавши, все будем сумувать За тим, що не збулося, […]...
23. Богдана Лапченко – Із твоїх зім’ятих светрів Із твоїх зім’ятих светрів не просочується запах. Я хотіла підійматись – довелося йти униз. Ти мовчиш. Я здогадаюсь, що в оцих таємних знаках Заховалася надія і такий маленький світ. Не відводь очей, будь ласка. Ти потрібен мені зараз. Більше чути я не хочу ні про що пустих розмов. Хочу усмішок і сонця, розганяй скоріше хмари, […]...
24. Богдана Лапченко – Пиши мені листи Пиши мені листи. Пообіцяй, що будеш, Виводячи слова з любов’ю і добром. Поставиш поряд чай. Гарячий ти не любиш, А поки чахне він – візьмешся за перо. На стіл постав свічу, запалюй обережно, Пиши слова такі, знайомі лиш мені І відпускай думки – пекучі, незалежні В життя на той папір, у безтурботні дні. Пиши мені […]...
25. Богдана Лапченко – Ідіоти блукають вулицями Ідіоти блукають вулицями, Разом з ними їх коханки. Ходять, шукають себе до ранку, Усміхаються комусь на світанку, Вигукують: “Це – ми! Це – ми!”. Бавляться, очі свої ховають дивні, Зараховують іспити, заліки, У кав’ярні замовляють столики, Лікують в нирках коліки, В музеях шукають мамонта бивні… Скільки їх поруч існує з нами? Ми – нормальні? Чи […]...
26. Богдана Лапченко – для долі – мить, для нас безмежність Для долі – мить, для нас безмежність. Кричи. Тебе ніхто не чує. Любов, наркотики – залежність. І ці пігулки не лікують. Палати світлі, ліжка чисті, А хворих вдосталь, щоб гуляти. Усі думки тут дуже стислі, Щоб довго мізки не ламати. А якщо випишуть? Куди там! Це ж тільки ви у нас здорові! От, на кордоні […]...
27. Богдана Лапченко – Ми на коліна ставили Любов Ми на коліна ставили Любов, Себе вважали всесвіту царями. Аж поки із отих дурних голов Думки останні наші утікали. Вкладали зміст, писали довгий текст, Але ніщо вже не допомагало. Тому, на жаль, скінчився час увесь. А як колись його було замало…...
28. Богдана Лапченко – Можливо сумує ця осінь у місті Можливо сумує ця осінь у місті, Депресія в неї від мокрого листя. Не хоче нам сонця-промінчика дати, Лишає під ковдрою довго лежати. Хворіти їй мало, додасть нам турботи: Надворі – калюж, а удома – роботи. Готує тихенько до лютих морозів. Чи скоро вони? Ще не чути прогнозів. Вдягай теплий светрик і нумо гуляти! Багаття палити, […]...
29. Богдана Лапченко – Вчорашнє сонце висушило сльози Вчорашнє сонце висушило сльози, До річки йти не хочеться мені. А гратися ми й поодинці можем, Лише тепер із іншими людьми. Притулку не проси – чужі не впустять, Хоч стукай їм у двері, хоч в вікно. А скільки ж є на світі душ-відпусток, Що сіють в людях доброти зерно! Не гублячи свої думки у світі, […]...
30. Богдана Лапченко – Втома огорне шаликом плечі Втома огорне шаликом плечі, Зупиниться час. дасть побути одній. Не треба цих сліз – вони тут Недоречні. Ти сильною будь на цій клятій Війні! Нікчемні слова і люди нікчемні, Байдужість вогнем у серцях вже Горить. Словами наносять лиш рани Смертельні. Лишаються шрами… Та хто Захистить?...
31. Богдана Лапченко – Люди бувають дивні і чудні Люди бувають дивні і чудні І трішки божевільними бувають. То ходять радісні, а то – сумні, Живуть разом, а потім десь зникають. Шукаєш їх потому – не знайдеш: Закриті наглухо таємні сховки. І тільки спогади у серці бережеш І хмуриш свої чорні бровки. А варто лиш покликати когось, Їм піклування й доброту віддати, Не забувати, […]...
32. Богдана Лапченко – Убити словом – гірше леза Убити словом – гірше леза. Моїй душі вже не літать. Я більш нікому не належу І не залежу від питань. Звичайна лялька, як всі інші, Умію прикидатись, так. Сьогодні добра, завтра зліша, За маскою сховала страх. Боюсь, щоб люди, які поруч, Не зрадили своїм думкам, Щоб разом не плекали змови І не розказували вам....
33. Богдана Лапченко – Коли умене буде донечка Коли умене буде донечка, Я попрошу лиш одного: На її долю тільки сонечка, Такого теплого, свого. Ми її з татом заколишемо, Солодкий сон умить прийде. Нову сторіночку напишемо Укнижці про життя людей. А потім підуть перші бантики, Синці, любов, велосипед. З цукеркою в красивім фантику Її до школи поведем. А доня виросте красунею І полетить […]...
34. Богдана Лапченко – Мені сьогодні снився дивний сон Мені сьогодні снився дивний сон: Гуляли вдвох ми десь за містом. Частинки слів складаються в узор, За морем нас чекає пристань. Там шторм вирує, наче ураган, Бушують хвилі, б’ють по голих скелях… У нас на двох свій океан, Тепло і затишок в оселі....
35. Богдана Лапченко – Інтервали в словах і паузи в діях Інтервали в словах і паузи в діях. Заблукали вони перед самим дощем. Двоє сильних людей, що нікому не вірять, Мали змогу розбить почуття свої вщент. По дорозі б знайти камінь на перехресті, Почитати куди ті дороги ведуть. Залишити хоча б трішки місця у серці Для добра і тепла, але ж все розкрадуть…...
36. Богдана Лапченко – Я не знатиму, напевно, імені твого сьогодні Я не знатиму, напевно, імені твого сьогодні, Але завтра ти все скажеш і запросиш на вечерю. Я не уявляла зустріч, що була напередодні, А цієї ночі знов не сплю й дивлюсь на стелю. Бачу там безсонне небо, що підморгує зірками І торшер-світильник манить своїм ледь помітним світлом. Після зустрічі з тобою щось в мені таки […]...
37. Богдана Лапченко – Скільки чистих сторінок щоденно бруднять Скільки чистих сторінок щоденно бруднять, Забуваючи те, що життя – не блокнотик: Треба гарно подумати, перш ніж сказать, Розібравши думки на слова і на ноти. Не летіти так стрімко у вихор доби, Без страховки і крил не зриватись з поверхні. Справи добре робити, щоб все до снаги, Не дивитись на друзів і родичів зверхньо. Сумувати […]...
38. Тебе стає менше Чомусь тебе стає, все менше й менше, В моїх думках, в моєму серці. Ти полетів давно на волю, А я ще молю й молю долю, щоб повернувся ти доме, Забрав усю печаль від мене, Зігрів сердечко і послухав: як в темряві літає муха, Як виє вітер за віконцем чекаючи до ранку сонце, Як сніг скрипить […]...
39. Олеся Крисько – Тепла бракує Тепла бракує… Щирих почуттів… Руки торкнутись… Затишок відчути… Я так втомилась від жорстоких слів, Мені нестерпно їх постійно чути. Прошу тебе, не муч мене, прошу! Мені так важко з цим миритись болем. Я крізь життя самотність цю несу, І ти мені не додаєш покою… Холодний погляд твій пронизує все тіло, Ховаюсь від очей твоїх – […]...
40. Вірш – Звертаюся до тебе друже Мій давній друже – Світ, Вкраїно Віршем не можна передати Той біль, ту жаль за Україну А з спогадів лиш мить забрати, І все зібрати воєдино Та вірш прекрасний написати, Я зараз в спогади полину І буду правдоньку шукати. Коли ж задумаймось про волю? Коли ж щасливії будем? А серце ранене до болю, А серце […]...