Борис Пастернак про поета і поезію



Во всем мне хочеться дойти
До самой сути…
Б. Пастернак
Коли читаєш лірику Бориса Пастернака, стихія поезії поглинає тебе, як злива, і тобі передається вся повнота відчуття світу, захопленості ним. Поет здається невід’ємною частиною Землі, життя, її голосом – голосом лісів, лук, птахів. Невипадково, коли Пастернаку знадобилося дати визначення поезії, він узяв його із навколишньої дійсності:
Это – круто налившийся свист,
Это – щелканье сдавленных льдинок,
Это – ночь, ледянящая лист,
Это – двух соловьев

поединок.
Таке визначення – не тільки метафора, це – поетичне завдання, естетичне кредо Пастернака. Поезія покликана вслухатися, вдивлятися у світ, сприймати навколишнє як єдине ціле. Для Пастернака головне – не зосереджуватися на власному “я”, а зіставити себе зі світом, стати його “очима” і “вухами”. Поезія виростає із побуту і стає буттям. Речі, ужиток, пейзаж втягуються в орбіту пристрасті, в її повітря:
И сады, и пруды, и ограды,
И кипящее белыми воплями
Мирозданье – лишь страсти разряды,
Человеческим сердцем накопленной.
“Оправдание творчества”
Зв’язок із
світом породжує несподіваність, раптовість натхнення, яке виникає із вражень життя:
И чем случайней, тем вернее
Слагаются стихи навзрыд.
“Февраль. Достать чернил и плакать… “
На відміну від поетів-романтиків, Пастернак не біжить із дому, від життя, від побуту, ні, він його любовно вбирає в себе, перетворюючи на вірші:
Когда еще звезды так низко росли
И полночь в бурьян окунало,
Пылал и пугался намокший муслин,
Льнул, жался и жаждал финала?
“Опель”
Поэзия, я буду клясться
Тобой, и кончу, прохрипев:
Ты не осанка сладкогласна,
Ты – лето с местом в третьем классе,
Ты – пригород, а не припев.
“Поэзия”
Саме про природу у Пастернака віршів майже немає. Пейзаж або пора року скрізь “олюднені”, надихаються присутністю поета:
Чьи стихи настолько нашумели,
Что и гром их болью изумлен?
Надо быть в бреду по меньшей мере,
Чтобы дать согласье быть землей.
“Боли земли”
Світ землі і води поет розуміє і приймає. Але які у нього взаємини із людьми? У Пастернака є вірші, де, на перший погляд, виявляється традиційне протиставлення “поет і натовп”:
Сестра моя – жизнь и сегодня в разливы
Расшиблась весенним дождем обо всех,
Но люди в брелоках высоко брюзгливы
И вежливо жалят, как змеи в овсе.
“Сестра моя – жизнь… “
Життя поета – сестра (відчуття кровної спорідненості і рівності). І поет ображається не стільки за себе, скільки за неї – тому що її багатство, її щедрість не цінують.
У другій половині 20-х років XX ст. у ліриці поета все частіше постає питання про стосунки поета із суспільством, з історією. Адже поет – частина своєї епохи і своєї країни. Пастернак щиро намагався вписатися у гуркіт п’ятирічних планів:
Ты рядом, даль социализма,
Ты скажешь – близь? – Средь темноты,
Во имя жизни, где сошлись мы, –
Переправляй, но только ты.
“Волны”
Те, як поет розуміє свою епоху, найбільш яскраво виявилося в поемі “Высокая болезнь”. Інколи здається, що грізні історичні події затуляють собою поезію. Але ми нас епоха, і осмислити її до кінця може тільки поет. Пастернак говорить у поемі про своє покоління, про трагедії революції, що розколола суспільство на два табори:
Мы были музыкой во льду.
Я говорю про всю среду,
С которой я имел в виду
Сойти со сцены, и сойду.
Здесь места нет стыду.
Своєрідним підбиттям підсумків став вірш “Гамлет”, де Пастернак ототожнює себе із шекспірівським героєм:
На меня наставлен сумрак ночи
Тысячью биноклей на оси.
Если только можно, Авва Отче,
Чашу эту мимо пронеси…
Но продуман распорядок действий,
И неотвратим конец пути.
Я один, все тонет в фарисействе.
Жизнь прожить – не поле перейти.
Тут образ Гамлета відбивається через образ Христа, через розуміння поета як божого обранця. Але поет все ж таки не дає права піднестися над людським натовпом своїй вибраності:
Быть знаменитым некрасиво.
Не это подымает ввысь.
Не надо заводить архива,
Над рукописями трястись…
“Быть знаменитым некрасиво… “
Проходячи тепер “крок за кроком” поетичні сповіді Пастернака, ми немовби занурюємося у світ, де цілісність і складність світу оплачено кров’ю серця, де зворотний бік гармонії – сум’яття, а висока майстерність підпорядковується світлій щирості таланту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Віршовий розмір лебеді материнства.
Ви зараз читаєте: Борис Пастернак про поета і поезію