Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Бурлеск
Бурлеск
Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа – жарт) – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. Найраннішим прикладом Б. вважається “Батрахоміомахія” – сутичка жаб і мишей, пойменованих за аналогією до персонажів “Іліади” Гомера. Б. набув популярності у європейських літературах XVII-XVIII ст., особливо у зв’язку з тенденцією пародіювання “Енеїди” римського поета Вергілія (70-19 pp. до н. е.), започаткованою французьким
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- І. Котляревський – найкращий серед своїх попередників Свого часу Вергілій, беручи за основу своєї “Енеїди” твори Гомера, навіть не здогадувався, скільком літераторам його пафосне творіння стане благодатним фунтом для пародіювання і “перелицювання”. Так 1517 року мантуанець Фоленчо пародіював твір Вергілія, а на початку XVII сторіччя свою версію “Енеїди” презентував іспанець Альдані. 1633 року італієць Ляллі видає свою травестійну “Енеїду”. Серед французів найуспішнішим […]...
- “Енеїда” І. Котляревського та “Енеїда” Вергілія Поема “Енеїда” І. П. Котляревського – перший твір нової української літератури, а сам автор увійшов в історію нашої культури як її засновник, що заклав фундамент літературної мови на народній основі. Письменник жив на межі двох століть – XVIII і XIX. Саме тоді тривав розвиток барокового напряму в культурі й набував популярності бурлеск. А бурлескні твори […]...
- Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
- Види комічного в українській літературі Гумор – різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні; Іронія (гр. “прихована насмішка”) – один з різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту. Ознака іронії – подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний (наприклад: “… Еней, таку уздрівши […]...
- Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
- Сильва Сильва (лат. silvae – начерки, нотатки) – поетичний жанр у римській літературі перших століть н. е., призначений для віншування щойно народжених, наречених, ювілянтів, для співчуття з приводу смерті – із запозиченням певних поетичних формул із творів Вергілія, Горація, та ін. Стацій так назвав свою добірку віршів....
- Енеїда І. Котляревського як бурлескно-травестійна поема Енеїда І. Котляревського як бурлескно-травестійна поема I. “Енеїда” – перший друкований твір нової української літератури. (“Енеїда” – оригінальний реалістичний твір, у якому змальовані життя й побут українців кінця XVIII – початку XIX століття.) II. Жанр поеми. 1. Травестія, або переодягання. (І. Котляревський переодяг героїв Вергілія в український одяг, дав їм українські імена. Вони вживають національні […]...
- Травестія Травестія (італ. travestire – перевдягати) – різновид жартівливої, бурлескної поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, “перелицьовується” у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Першим явищем Т. вважається “Батрахоміомахія” – Т. на “Іліаду” Гомера, здійснена в античну добу Пігретом. Т. як жанр з’явилася в Італії (XVII ст.). Найвідоміший […]...
- Піїт, або Піїта Піїт, або Піїта (грецьк. poietes – поет) – так в Україні називали поета до початку XIX ст., згодом цей термін набув або жартівливого, або іронічного змісту для означування нездорових явищ у поезії, пов’язаних із графоманством та епігонством, поверховим версифікаторством: Сиділи там скучні піїти. Писарчуки поганих вірш (І. Котляревський)....
- Гапакс легоменон Гапакс легоменон – слово, словосполучення, що зустрічається лише один раз у певному художньому тексті, більше ніде не повторюючись. Г. л. спостерігається у “Слові про Ігорів похід”: кихакуть, кичеть, папорзі і т. п. У новій та новітній українській літературі – це переважно неологізми (Т. Шевченко: “… Хребетносилі / Уже ворушаться царі”; М. Семенко: “… хрещатикуючи серед […]...
- Історичні передумови написання поеми І. П. Котляревського “Енеїда” І. П. Котляревський увійшов в історію української літератури як засновник нової української літератури, що заклав фундамент літературної мови на народній основі, справу якого розвинув і утвердив великий Шевченко. “Енеїда” І. П. Котляревського – перший твір нової української літератури. Які ж історичні передумови її появи? І. П. Котляревському судилося жити на межі двох століть – XVIII […]...
- Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі, літературі новій, включаючи епоху класицизму, поняття “позитивний герой” та “ідеальний герой” не розмежовувалися. П. п. наділявся всіма моральними чеснотами, що […]...
- Шванк Шванк (нім. Schwank – жарт) – жанр німецької середньовічної літератури, переважно сатиричне оповідання, подеколи у віршованому вигляді (XII-XVI ст.). Близький за мотивами до фабльо та прозової новели доби Відродження, ПІ. обмежувався епатуванням побуту клерикалів та лицарства, часто схилявся до відвертого цинізму. Найпомітнішим явищем цього жанру вважається збірка веселих, грубуватих Ш. мандрівного поета Штрікера під назвою […]...
- Тріумф народної мови у поемі І. Котляревського “Енеїда” І. Історичні передумови тріумфального поступу поеми І. Котляревського “Енеїда”. (Наприкінці XVIII ст. нарешті прийшла в Україну доба живого слова. 1798 року вийшли в Петербурзі три перші пісні “Енеїди” Котляревського, яка на той час була свіжою талановитою переробкою поеми римського поета Вергілія. Котляревський свідомо скористався живою українською мовою, давши поштовх розвиткові українського письменства. Слід підкреслити, що […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Георгіки Георгіки (від грецьк. georgikds – землеробський) – різновид дидактичної літератури в античну добу, епічні твори, присвячені сільському життю. Приміром, “Георгіки” Никанора Колофонського (ІІІ-ІІ ст. до н. е.), “Роботи і дні” Гесіода (VIII-VII ст. до н. е.), “Про сільську господарку” Катона Старшого (234-149 pp. до н. е.), “Георгіки” Вергілія (70-19 pp. до н. е.). У новочасній […]...
- Еклога Еклога (грецьк. ekloge – вибір) – різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між пастухами та пастушками. Як жанрова форма Е. близька до пасторалі, дещо відмінна від ідилії (змальовує переважно побутову сценку, тоді як ідилія спрямована на відтворення внутрішніх переживань автора чи ліричного героя). В такому значенні Е. використовувалась у драматичних та епічних творах […]...
- Ліричний герой Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті […]...
- Використання засобів народної сміхової культури в поемі І. Котляревського “Енеїда” “Енеїда” І. Котляревського – перша друкована книга – стала визначною подією в розвитку українського письменства. Написана живою українською мовою високохудожня поема в 1798 році засвідчила генетичну єдність нової української літератури з кращими зразками європейської бурлескно-травестійної поезії. “Енеїда” багатьма своїми якостями близька до творчості Ф. Браччоліні, Лаллі, Скаррона, А. Блюмауєра, М. Осипова. Але на відміну від […]...
- Сатиричне змалювання панів, чиновників в “Енеїді” (2 варіант) Вже більше двохсот років користується успіхом у читачів поема “Енеїда” Івана Котляревського, що поклала початок періоду нової української літератури. На мою думку, ця поема ніколи не буде забута, бо в ній відбилися не тільки проблеми суспільства, що існували за часів письменника, а й вічні проблеми морального характеру. Запозичивши сюжет і героїв “Енеїди” у Вергілія, Іван […]...
- Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
- Децима Децима (лат. decima – десята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI cm. В. Еспінеля) – десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: аббааггддг. Перший чотиривірш мав зав’язку ліричної колізії, останній – її розв’язку. д. вживалася в іспанській поезії і як віршована форма глоси. Подеколи, передовсім у російській поезії (Г. державін, О. Радищев), терміном д. пойменовували […]...
- Сатира Сатира (лат. satira, від satura – суміш, усяка всячина) – особливий спосіб-художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні С. – твір викривального характеру. С. спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом О є антиподи загальнолюдської моралі, […]...
- Котляревський і Осипов Микола Зеров Микола Зеров КОТЛЯРЕВСЬКИЙ І ОСИПОВ З лекцій “Українське письменство XIX cm.” З перших рядків поеми Котляревського виясняється, що його “Енеїда” є переробкою чужомовного зразка. Таким зразком для Котляревського була “Энеида” Осипова, дві перші пісні якої вийшли в світ 1791 року. Осипов працював над виданнями найрізноманітнішої літератури: від куховарської книги до французького роману. Біля нього також […]...
- Найвидатніші письменники українського бароко В середині XVII ст. точилася запекла визвольна боротьба українського народу проти зовнішніх ворогів: польських, татарських, турецьких. У 1654 році відбулася злука України з Росією – це зміцнило зв’язки двох народів. Наука і культура розвивалася під впливом ідей Відродження. Почав формуватися й стверджуватися в європейській культурі стиль, який названо “бароко”. Походить з італійської мови, означає “дивний, […]...
- Сказання Сказання – фольклорний, літературний твір історичного і легендарного характеру, в якому розповідь про дійсні події і явища минулого поєднується з їх піднесено поетичною інтерпретацією. У С. широко використовуються достовірні і вигадані відомості про історичних осіб, свідчення сучасників й очевидців подій, розповіді легендарного змісту, традиційна образно-стильова поетика фольклору. С. близькі до історичних переказів, легенд, апокрифів, житій. […]...
- Енеїда Вергілія – творче наслідування Гомерових поем “Енеїда” Вергілія – творче наслідування Гомерових поем Світову славу надав Вергілію його третій великий твір – героїчна поема “Енеїда”. У цій поемі зустрічаємо вже знайомі з поеми Гомера “Іліада” імена героїв. Так головний герой поеми Вергілія Еней був сином Анхіза й Венери, Анхіз же доводився двоюрідним братом троянському царю Пріаму. Таким чином, Вергілій ніби розповідає […]...
- Наукова поезія Наукова поезія – поезія, в якій думка виявляє нерозривноестетичну єдність раціонального та ірраціонального начал, де _ науковий компонент визначає зміст художнього твору, напрям розвитку ліричної теми. Теоретиком Н. п. вважається французький критик і літературознавець Р. Гіль, який у своєму “Трактаті про слово” (1896) обстоював потребу єднання науки і мистецтва: “Наука повинна шукати животворного дихання у […]...
- Аналіз пісні Марії Чурай “Віють вітри” Пісня Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні” передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з “милим чорнобривим”. для неї це – “люте горе”, вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними […]...
- Відповідь на контрольне питання До теми “Літературна спадщина Івана Котляревського” Доведіть, що Іван Котляревський – основоположник нової української літератури. І. Котляревський своєю “Енеїдою” об’єднав українське слово і світову культуру. “Енеїда” – перший твір, написаний живою українською мовою, на народній основі. У поемі змальовано риси національного характеру українців, їхні звички, вірування, погляди. Велика заслуга І. Котляревського в тому, що, взявши все найкраще з книжної мови, він […]...
- Латифа Латифа (араб. – букв.: жарт, дотеп) – у східних народів – дотепні фольклорні сюжети соціального спрямування. Яскравим прикладом Л. постає серія популярних оповідань про винахідливого та кмітливого Ходжу Насреддина або цикл оповідань про туркменського поета Кеміна тощо. У письмовій літературі Л. зафіксована у X ст. Відомі збірники Л., упорядковані Мухаммедом Алі у XIII ст. (“Намисто […]...
- Образи богів і царів як різні типи панівного прошарку українського суспільства в поемі “Енеїда” “Енеїда” славнозвісного поета Вергілія зазнала чимало переробок. Особливістю української “Енеїди” є те, що основним своїм завданням її автор – Іван Котляревський – ставив “перелицювання” дійових осіб під своїх сучасників-земляків. Таким чином, в образах олімпійських богів та земних царів письменник зобразив панівну верству українського суспільства XVIII ст. Поважні Вергілієві Зевс, Нептун, Юнона, Венера, Дідона, Латин, Лавінія, […]...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
- Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
- Алегоричний смисл поеми “Божественна комедія” Данте Аліг’єрі Поема “Божественна комедія” – вершина творчості відомого італійського поета, основоположника італійської літератури Данте Аліг’єрі. Сучасники поета вважали, що Данте побачив потойбічний світ і розповів про його устрій у своєму творі. Але насправді суть поеми не тільки у зображенні потойбічного світу і життя після смерті. Тлумачення смислу поеми можливе з декількох ракурсів бачення. В буквальному розумінні […]...
- В. Маяковський і сучасність I. Творчість Маяковського – невід’ємне надбання світової літератури. II. Що робить творчість Маяковського сучасною? 1. Розвинуте почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в “буремире”. 2. Злободенність гнівної, уїдливої сатири Маяковського (“О дряни”, “Фабрика бюрократов”, “Парус”, “Ханжа”, “Подлиза”, “Сплетник”). 3. Палка любов до батьківщини (“читайте, завидуйте, я – гражданин Советского Союза”). 4. Розуміння значення справжнього […]...
- Патронім Патронім (лат. pater – батько, грецьк. опута – ім’я) – найменування персонажа модифікованим іменем його батька. Цей стилістичний прийом був відомий за Києво-руської доби: Чи не гоже було б нам, браття, Розпочати давніми словами Скорбну повість про Ігорів похід, Ігоря Святославовича? (переклад М. Рильського). У пізніші часи в Україні поряд із давньою формою П. з’явилася […]...
- Спенсерова строфа Спенсерова строфа – різновид нони; строфа, створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі “Королева фей”. для неї властивий п’ятистопний ямб, але останній рядок – із шестистопним ямбом. Має римування за схемою: абаббвбвв. Застосовуються окситонні та парокситонні рими. Зразком С. с. вважається поема дж. Байрона “Мандри Чайльд-Гарольда”....
- Самвидав Самвидав – позацензурне нелегальне видання поетичних збірок, альманахів, журналів, окремих творів і т. п., здійснюване машинописним способом. Першим таким виданням в українській літературі вважається поема “Скелька” (1927) І. Багряного. Поява С. у 1960-70 пов’язана із переписуванням і поширенням творів шістдесятників, які не друкувала офіційна преса. Завдяки С. поширювалися: щоденник В. Симоненка; збірка В. Стуса “Круговерть” […]...
- Пісні Марусі Чурай – Віють вітри (Характеристика твору) Характеристика твору Марусі Чурай “Віють вітри” Пісня Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні” передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з “милим чорнобривим”. Для неї це – “люте горе”, вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) […]...
Що таке епічний твір.