День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева



У кожному його вірші відчувається не тільки погляд художника, але і розум мислителя.
В. Брюсов
Серед поетів XIX століття Ф. І. Тютчев виділяється своїм прагненням осмислити таємниці світобудови, розгадати мову природи, зрозуміти значення і можливості людини у світі природи. Як філософ Тютчев розділяє пантеїстичні погляди. Людина – частина великого світу природи, що має справжнє буття. А людина лише її “мрія”, “мислячий очерет”. І цей “мислячий очерет” намагається зрозуміти все таємниче, загадкове в незбагненному, але

близькому йому світі природи.
У поезії Тютчева є особлива парна тема: день і ніч. Вона розкривається не тільки в однойменному вірші, але й у багатьох інших творах поета, які можна розділити на “денні” і “нічні”.
У вірші “День і ніч” Тютчев представляє день як “злототканий покрив”, “що ховає від людини таємничий і бездонний світ духів, світ космосу”:
День – сей блистательный покров
День, зеленородных оживленье,
Души болящей исцеленье,
Друг человеков и богов!
Але ніч зриває “с мира рокового” “ткань благодатную покрова”. I перед людиною оголюється безодня космосу
“с своими страхами и мглами”. І людина почуває свою незначність і беззахисність перед величезним і таємничим простором:
И нет преград меж ей и нами,
Вот отчего нам ночь страшна.
Душа людини – вмістище двох світів: “світу денного” і “хаосу нічного”. У нічні години людина особливо відчуває свою причетність до космосу. У вірші “Безсоння” герой Тютчева “читает томительную ночи повесть”. Вона-будить заснулу совість, вона нагадує про неминучий хід часу, змушує подивитися на життя збоку:
И наша жизнь стоит пред нами
Как призрак на краю земли.
Зірки в Тютчева – це “живі очі” божества, що вічно дивляться на землю, на людину. Але нам їх видно тільки вночі. Вони і споглядачі, і судді, і вічне нагадування людині про її нерозривний зв’язок зі світобудовою, зі світовою душею.
Ніч у Тютчева – це і символ стихії, могутньої, всесильної. День – “золотий килим” цивілізації, міраж, що може бути зруйнований стихією. Що здатно приборкати стихію, захистити цивілізацію і людину? Один з таких заслонів – краса і поезія. Поезія не боїться болісних видовищ, вона надихається істиною, якою б вона не була:
Лишь музы девственную душу
В пророческих тревожат боги снах,
Пише Тютчев в одному з “нічних” віршів – “Видіння”. Поезія в Тютчева – посланниця небес, якийсь посередник між Богом і людьми, між небом і землею, днем і ніччю. її роль – примирлива:
Среди громов, среди огней,
Среди клокочущих страстей,
В стихийном пламенном раздоре
Она с небес слетает к нам
Небесная к земным сынам,
С лазурной ясностью во взоре
И на бунтующее море
Льет примирительный елей.
Можливо, варто внести в наше життя трохи поезії, її краси і розуму – легше стане нести вантаж дня і суд ночі. А таємниці світобудови стануть ближчі й зрозуміліші.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Ідея твору чари ночі.
Ви зараз читаєте: День і ніч у поезії Ф. І. Тютчева