Димінутив



Димінутив (грецьк. di – двічі, лат. minutio – зменшення) – здрібнілі, зменшені форми певних слів. Вони досить поширені у фольклорі, відбивають ліричні риси української ментальності: “Іди, іди, дощику, / Зварим тобі борщику… “, “Копав-копав криниченьку / Неділеньку-дві. / Любив-любив дівчиноньку / Людям – не собі” та ін. д. має у своїй основі, як і аугментатив, не лише граматичний чинник (передовсім суфіксальний: еньк, ок, есеньк тощо), а й психологічний, що задокументалізовано й художньою літературою: “Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки / Сам на руках донесу” (М. Старицький); “Місяць яснесенький / промінь тихесенький / кинув до нас” (Леся Українка) та ін. Однак надмірна пестливість такої поезії (П. Грабовський: “Рученьки терпнуть, злипаються віченьки… “) засвідчувала брак волі до життя і тому заперечувалася тією ж Лесею Українкою, представниками “розстріляного відродження” та “празької школи”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір- роздум про благодійність.
Ви зараз читаєте: Димінутив