Дмитро Білоус – Вічно жива



ВІЧНО ЖИВА

А мова не корилася царю –
ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.
Несла устами відданих синів
мужицьку правду, ту, що є колюча,
сміялася з ненависних панів,
що їхня правда на всі боки гнуча.
Плюндрованій, не надавали прав,
немов на звіра, об’являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав –
він був безмозкий, хоч і двоголовий.
Заборонити дереву рости,
ширяти вольній птиці у блакиті,
живій ріці між берегів плисти,
ходити сонцю по своїй

орбіті?
Заборонить дощеві поливать
гінке стебло, щоб не зросло колосся,
поетові – писать і малювать,
щоб приректи народ на безголосся?
О як хотіла, прагла воля зла,
щоб ти була лиш суржик, мішанина:
щоб вічно недорікою була
на втіху скалозуба-міщанина!
Хай давню жуйку міщанин жує,-
воскресли, піднеслися духом люди.
Бо в на світі совість, правда є,
і рідна мова є і вічно буде!

Двоголовий орел – символ царської Росії.
На прю – на боротьбу.
Тут мається на увазі облудне твердження прислужників царизму про те, що
українська є не самостійною мовою, а діалектом російської.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз вірша пантелеймона куліша рідне слово.
Ви зараз читаєте: Дмитро Білоус – Вічно жива