Дмитро Павличко – “Мжичка тремтить, як мембрана… “
Мжичка тремтить, як мембрана,
Золотом міниться мла.
Сонце осіннього рана
Дівчина привела.
Привела мені, як дитину,
Як русявеньке хлоп’я.
Будем справляти гостину –
Дівчина, сонце і я.
Сядемо троє до столу,
Поділимо все, що є.
А потім віддамо в школу
Сонце – дитятко своє.
Хай вчиться воно читати,
Спізнає людську могуть,
Що дитина, отець і мати
В одному єстві живуть.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – “Щось у мені тремтить… “ Щось у мені тремтить, Як зимове повітря. Несхопне, наче мить, Студене, наче вістря. То я тобою вщерть Наповнив душу, мила, Ти ж думала про смерть, Коли мене любила....
- Дмитро Павличко – “Твоя протилежність – пісок… “ Твоя протилежність – пісок, Пустиня безплідна й сумна. Ти народжуєш колосок, Наче нива, з мого зерна. Ти плекаєш його сама, Ти даєш йому мови дар, Безконечну могуть ума, Плоті й долі земної тягар. Як вода, ти блищиш і течеш В руслах рік і слідах підків. Я тебе малював би все ж, Наче марево серед пісків....
- Дмитро Павличко – Прометей Смерть із Москви летить, джохаре, На поклик брата-холуя. Вона як блискавка із хмари; Ти ждав її. Вона твоя. Тепер впади на рідне листя І серце власне зупини; Тепер з вогню ти маєш вийстя, Як голос Бога з купини. Тепер ти вже не ціль на горах Для радіо-ракетних лез, Ти – кров свята, що з гір […]...
- Дмитро Павличко – “В моїх повіках напівсонних… “ В моїх повіках напівсонних Застигло сонце молоде. Як бджолами покритий сонях, Воно так міниться й гуде. Між сновидінням і явою, В моїй сльозі стоїш і ти, І над твоєю головою Палають соняшні світи....
- Дмитро Павличко – За нас За нас, оспалих і німих, За нас, навиклих до кормиг, За нас, розсварених нікчем, За нас, шматованих бичем, За нас, повсталих із труни, За нас, тремких, як біль струни, За нас, тружденних, як бджола, За нас, вже спалених дотла, За нас, не тямлячих путі, Чечня вмирає на хресті. За нашу мрію майову, За мову, ще […]...
- Дмитро Павличко – “Горить суницями поляна… “ Горить суницями поляна, Як запаска. Гуде бджола І так літає, наче п’яна Від запахущості й тепла. Сховавшись у гілля зелене, Чекаю на своє дівча. Воно вже йде, вже серце з мене Виймає, як гніздо з куща....
- Дмитро Павличко – “Пахне хлібом трава… “ Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. Пахне хлібом земля, […]...
- Дмитро Павличко – Син Там, де Лаври золота кантата Височіє в гомоні століть, Мати Невідомого солдата На могилі, наче тінь, стоїть. Б’є вогонь з-під сивого граніту, Полум’я кипить, мов джерело. То горить велике серце світу, Що в каміння жилами вросло. А в старих очах тремтить сльозина, Що зусильна пропекти броню, Стала мати і впізнала сина В клекотінні Вічного вогню!...
- Дмитро Павличко – “Біла черешня в небі… “ Біла черешня в небі Над селом проплива, Ніби заснулий лебідь, Під крилом – голова. Дівчина жде на мене, Де бринять ячмені, Веселим брилем ромену Махає вона мені. Мрієм про дні прийдешні, Про те, як станем людьми. Втім, чуємо, як черешня Залопотіла крильми....
- Дмитро Павличко – “дівчино моя мила… “ Дівчино моя мила, Ти блискавкою брови Сонце мені затьмила. Глянь, чаклування дівчаче, – Шукає поводиря Серце моє незряче. Може, на переходах Ти руку йому даси, Ніжну й легку, як подих. Доти життя, допоки Ти будеш його вести – Хоч би й чотири кроки!...
- Дмитро Павличко – Овлур живий! Овлур живий! Не плачте, мамо. Веде він Ігорю коня. В майбутнє він іде так само, Як вся джохарова рідня. Не вбили й не вб’ють ніколи Ні сина, ні отця Чечні. Їм тільки руки прокололи, І груди, і серця сумні. Та прийде час, і перед ними Народи схиляться, а кров, За нас пролита, нас вестиме, Як […]...
- Дмитро Павличко – Бамут Тримайся, дорогий Бамуте, Бо йде на тебе врем’я люте, Час крові, полум’я, наруг, Ідуть убивці і бандити Пограбувати і спалити Чеченський непокірний дух. Ідуть, немов скелети з Лети, Одягнені в бронежилети Безликі, темні кістяки. На їх шапках – орли двоглаві, Вони впадуть, а ти ж у славі Віки стоятимеш, віки! Вічми московського холопа На тебе […]...
- Дмитро Павличко – “Зостаньсь на цілу ніч!… “ Зостаньсь на цілу ніч! І я зоставсь до ранку… Над раном сонця ждав, І відхиляв фіранку Для перших променів, Та сонце не зійшло, Стояла ніч навкруг, Чорніло неба тло… І я сказав: “Це ти, Моя кохана доле, Зробила так, щоб ніч Не скінчилась ніколи, Та пожалій мене, Дай мені трохи сонця, Як ждеш, аби я […]...
- Дмитро Павличко – “Сонце намальоване циноброю… “ Сонце намальоване циноброю, На вітрилах вечора пливло. В золотій спечаленості обрію Ти світилась, як небесне тло. За зорею рідною й далекою Ти тужила на моїм крилі, Ніби не принесена лелекою, А прибула в світ на кораблі. Ми стояли в придніпровській обочі, Ми вдивлялись, наче діти, в путь, По якій твої космічні родичі Надпливуть чи просто […]...
- Дмитро Павличко – “Найліпше любитись в надрання… “ Найліпше любитись в надрання, Як никне нічна каламуть, Як сон переходить в кохання, І крила на плечах ростуть. Як я до грудей твоїх злину, Торкнувшись крилом до стопи, Збудися – та наполовину, А наполовину ще спи! А вже, коли сонце погляне На нас крізь розквітле вікно, Сховай мене в лоно кохане, Небесна моя глибино!...
- Дмитро Павличко – “Живу, як той гірський потік… “ Живу, як той гірський потік, На спокій – ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини… Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним – від намулу. Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна. Прояснює в мені любов, Як […]...
- Дмитро Павличко – “Мені твоїх поцілунків… “ Мені твоїх поцілунків Вовік не буде доста, Тож підпливай до мене, Сирено злотохвоста. Я маю трохи дивні, Та все ж чудові клешні, Вони тебе зігріють, Як почуття справдешні. Я – напіврак – це гірко! – А ти – напіврибина. Ти плаваєш, як сонце, Чи, як зоря глибинна. Ах, твої пишні перса, Соски, неначе вишні, І […]...
- Дмитро Павличко – “Сріблиться дощ в тоненькому тумані… “ Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його бличкучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене. Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини. Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем, Немов цього туману срібна волоть, Замаєна і […]...
- Дмитро Павличко – “У дверях на летовищі стояла… “ У дверях на летовищі стояла, Перевіряла авіаквитки, Аеродинамічні ноги мала, Литки в польоті, наче літаки. Вони летіли під спідничку – вгору, Поблискуючи золотом панчіх, Вогнем торкались до мойого зору, І непощадно кликали на гріх. Здалось, що там палає поміж ними (де людський зір боїться підійти) Рудий вогонь із крилами рудими, Мов янгол у глибинах темноти. […]...
- Дмитро Павличко – “Спадала вниз оголена вода… “ Спадала вниз оголена вода Просяяна, весела, молода, Як дівчина, що вибігла з ріки: Ряхтіли в сонці стегна і литки, Сміялась проть прозора і нага, Біліла на губах її жага, Горіли клином кучері між ніг, Я, роздягаючись, до неї біг, Вона приймала радісно мене, Як дух, я входив в тіло водяне. Вона сміялась від моїх торкань, […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, як листя весняне… “ Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, […]...
- Дмитро Павличко – “Що я для тебе маю?… “ Що я для тебе маю? Серце! Руки! Уста! Так, моя сумноока, Так, моя золота. Руками тебе обгорну, Поцілунками обів’ю, А серце! А в серце своє Заховаю печаль твою....
- Дмитро Павличко – Імперія З домовини встає упириця, Вовча паща на людськім єстві, Гострі зуби і кігті, мов криця, Очі – темні дірки в голові. З домовини підводиться постать Велетенська – плічми до небес. Цілий світ її лютить і злостить, І гарчить вона, й виє, мов пес. І стоїть вона десь на Уралі, Але тінь її вкрила Париж, Де […]...
- Дмитро Павличко – “Не раз мені здається… “ Не раз мені здається, Що я прожив тисячу років. Заглядаючи в криницю свого життя, Я не бачу маленького дзеркальця води, Так далеко воно від моїх очей. Та коли я, закривши очі, хочу згадати, Що найглибше запало в душу мою, – Бачу твій образ, моя дівчинко, Моя перша любове. Навіть моє дитинство погасне в пам’яті, Навіть […]...
- Дмитро Павличко – “Я вчився сорок літ, та не навчився досі… “ Я вчився сорок літ, та не навчився досі Губити подих свій в жіночому волоссі, І гудзики дрібні розстібувать на спині Я вчився сорок літ, та не навчивсь донині. А вітер – молодик без всякої науки Під блузочку твою всуває голі руки, Розчісує тебе і кучерями грає, І в приступі жаги спідницю задирає. Кажу я: “Не […]...
- Дмитро Павличко – На олімпійськім стадіоні На олімпійськім стадіоні Всі. Ні не всі! Чечні нема, Вона при броні в обороні Свободи, бореться сама, Волає цілий світ кричма І задихається при сконі, А світ – скала глуха й німа! Від крові гори там червоні, Там трупи купами! Чума Прийшла туди в старій короні Царів московських недарма… А тут знамена мчать, мов коні, […]...
- Дмитро Павличко – “Ми різко зійшлися в танці… “ Ми різко зійшлися в танці – Аж гудзики відірвались Од плаття твого тонкого, Відскочили й засвітили Над полем, немов ракети, Які провіщають наступ. Ти скинула одежину, Важку від води і грому І, зрешною, непотрібну В танку із дощем липневим. Я ж був тобі за одежу Єдвабну і за намиста, Я краплями діамантів Освітлював темні звиви […]...
- Дмитро Павличко – “Я за тобою навздогінці… “ Я за тобою навздогінці Усе своє життя біжу; Я впізнаю у кожній жінці Тебе – і рідну, і чужу. Я за тобою навдогони Лечу, як п’яний соловій; Я впізнаю в очах ікони І в оці відьми поклик твій. Не зупиняйся. Будь, як мрія, Як видиво в миттєвім сні. Чи ти – свята, чи ти – […]...
- Дмитро Павличко – “Та мить, яка надходить після болю… “ Та мить, яка надходить після болю, Тобою завданого, – ніжна мить… Я все стерплю, я все тобі дозволю – Не бійсь боляче серце надломить. Надламане, воно смачніше буде, Як хліб, що їсться з голоду й злоби; Заходь, як у світлицю, в мої груди І все, що заманеться, там роби. В тій хаті на підлозі, як […]...
- Дмитро Павличко – “Молюся й думаю про людські біди… “ IV Молюся й думаю про людські біди, Про сикооких згорблених бабусь, Рабинь колгоспних. Заховатись ніде Від поглядів скорботних. Не берусь Описувать на смітниках обіди Пенсіонерів наших. Ніби струсь, В пісок я хочу голову сховати, Щоб лиш того не бачити й не знати. Та не ховаю. Бачу аж до дна Цей вік, що поробив нас жебраками. […]...
- Дмитро Павличко – “Я відчуваю над твоїм чолом… “ Я відчуваю над твоїм чолом Прозорої матерії наявність, Я знаю, то незримий ореол Показує, що ти – осердя світла. Ти – світлоносиця, а я – земля, Заповнена темнотами й насінням. Торкнись до мене. З мене й проросте Пшеничний колос, що жадає сонця. Ти обертаєш в хліб мою снагу Теплом ласкавим, лагідністю неба, Та гину я, […]...
- Дмитро Павличко – два кольори Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками. Два кольори мої, два кольори, Оба на полотні, в душі моїй оба, Два кольори мої, два кольори: Червоне – то любов, а чорне – то журба. Мене водило в безвісті життя, Та я вертався на свої пороги, […]...
- Дмитро Павличко – “А що в Москві? Панують знову білі… “ II А що в Москві? Панують знову білі, Об’єднані з червоними тайком, Бо їх державницькі, найвищі цілі Утверджував насправді лиш обком; Найкращий імператор джугашвілі Умивсь од крові й знову став божком, І Солженіцин плаче за тюрмою, Де він сидів, обгризений вошвою. “Ти розвалив найкращу на землі Імперію”, – говорять Горбачову. “Знак сатанинський на твоїм чолі, […]...
- Дмитро Павличко – “Якщо дивитись в небеса… “ Якщо дивитись в небеса Вночі, як зір стоїть яса, – В космічних безмірів величчя, Зринає там твоя коса, Твоє чоло, твоє обличчя… Та я не тішуся твоїм Небесним образом, богине, Зійди сюди, зайди в мій дім, Побудь зі мною дві хвилини, І те, що я тобі повім, В твоєму серці не загине. Я грішник. Я […]...
- Дмитро Павличко – “Так, ти одна, моя любове… “ Так, ти одна, моя любове, Даєш мені снагу обнови, Народжуєш мене щодня Інакшим, іншим, ніби з дна Душі кремнистої моєї Виборсуєш нові камеї З моїм обличчям… Боже мій, Мене ти змінюй, та не смій Своє натхнення на забаву Перевести, смішну й лукаву, І, творячи немовби в сні, Чужі прикмети дать мені! Живу я правдою тією, […]...
- Дмитро Павличко – “Стерня, наче сніг, біліла… “ Стерня, наче сніг, біліла В сяйві молодика. Нечутна, мов переболіла, Текла біля нас ріка. Зоря, вклоняючись небу, Падала в комиші. Земля відчувала потребу Лягати під лемеші. Ніч над полями стояла Смугла, аж золота. А ти мене так цілувала, Як мати, в очі й уста. Прогнав я думки тверезі, Вірячи в цей навіт, Що в лузі, […]...
- Дмитро Павличко – “На цій землі жили ми споконвік… “ На цій землі жили ми споконвік, Лише обличчя змінювали трохи. (Так змінює своє русло потік, Але вода клекоче крізь епохи Одна і та ж!) Одна і та ж душа Вела мене то під варязькі шатра (Там танець твій у люстрі палаша Виблискував і пригасав, як ватра), То під мечетей вилинялий крик (Там ти – в […]...
- Дмитро Павличко – джохар дудаєв Він народився у вагоні, В тюремнім темнім ешелоні, Що віз народ його в Сибір. Йому на маминому лоні Слізьми вмивали душу й зір. Колеса в колисковій пісні Збивались на слова залізні: “Помре, нема тобі життя, І вижбурне тебе з вагона Повсюдносуща охорона Вовкам сибірським на жраття!” Та непокірна й віща мати Дитину сповивали в шмати, […]...
- Дмитро Павличко – “Згадав я Чигирин. Моя печале… “ VI Згадав я Чигирин. Моя печале, Ти народилась там і там зросла; Ти заглядала, ніби сонце чале, Богданові у вікна. Як бджола, Сідала на розквіття перев’яле Козацьких мрій, а як зима прийшла, Шукала меду в сніговому полі, Вмирала й воскресала ти в неволі. Жива! В моєму серці ти тремтиш, Державна чигиринська ностальгіє; Сяйніша ти, як […]...
- Дмитро Павличко – “Я вам прощаю все, брати-москвини… “ III Я вам прощаю все, брати-москвини, Воркуючі двоглаві яструби, Та як побачу я хахлацькі спини, Що перед вами гнуться без ганьби, Не можу дарувати вам провини Лиш однієї: що там не роби, Створили ви хахла – жахне страшидло, Людину видом, але духом бидло. Це діло, мабуть, розпочав ще князь, Що силоміць загнав киян у воду, […]...
Лісова пісня кратко.