Дмитро Павличко – “Не раз мені здається… “
Не раз мені здається,
Що я прожив тисячу років.
Заглядаючи в криницю свого життя,
Я не бачу маленького дзеркальця води,
Так далеко воно від моїх очей.
Та коли я, закривши очі, хочу згадати,
Що найглибше запало в душу мою, –
Бачу твій образ, моя дівчинко,
Моя перша любове.
Навіть моє дитинство погасне в пам’яті,
Навіть стежка, якою я бігав до школи, заросте,
Навіть сам я зникну за перелазом життя,
Але ти, моя дівчинко,
Моя перша любове, житимеш у моїх словах вічно.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – “Коли мені не допоможуть вірші… “ Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі. Тоді прийди, кохана, кроком тіні, Та серця ти за тим собі не рви, Що все життя віддав я Україні, Тобі ж – пучок могильної трави. Я знаю, мила, це несправедливо, Та поділить інакше я […]...
- До богів подібний мені здається… – Сапфо До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадливий усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу – слова Молвить не можу. І язик відразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути […]...
- Дмитро Васильович Павличко Реферат з української літератури Дмитро Васильович Павличко Між розгонистих просторів нестримно плине Дніпро. З російських левад, білоруських пущ котить хвилю на Вкраїну – широкий як світ, певний у силі своїй, у могутті невичерпному. Відтоді, як Дмитро Васильович Павличко уперше побачив легендарну ріку, він позичає в неї силу й снагу, і світ увесь бачиться йому прекрасним […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, як листя весняне… “ Ти пахнеш, як листя весняне, Як дитинство моє полотняне, Як тепла малинова стежка, Як мамина срібна сережка. Ти пахнеш, як пломінь живиці, Як біленький дзвінок медуниці, Як вулик, де сховане сонце, Як маминих мрій волоконце. Ти пахнеш, як виспане море, Як жіноче невидиме горе, Як пилок на пшеничній ниві, Як мамині руки сяйливі. Ти пахнеш, […]...
- Дмитро Павличко – “Ти оживаєш у мені… “ Ти оживаєш у мені Як голос весни В деревині Я не можу тебе забути Як не може забути дерево Вкритися листям Коли ти відлітаєш Я махаю багряними крилами Щоб за тобою злетіти Але коріння моє міцніше За мої крила Вони відкриваються Летять за тобою Без мене Болять мені Рани любові Рани нездійсненного польоту Та з […]...
- Дмитро Павличко – “Так гарно ти снилась мені… “ Так гарно ти снилась мені: Не руки, не очі, лиш голос, Лиш голос, як день у вікні, Як вітру знадлива голість. Наче в блакиті зоря, Ти в слові замерехтіла. Зринали, як блиск янтаря, Згини твойого тіла. Зринали й зникали вмить Хвилею золотою. І серце хотів я вмить Тим світлом і чистотою. Раптом – пробудження грім. […]...
- Дмитро Павличко – “Мені твоїх поцілунків… “ Мені твоїх поцілунків Вовік не буде доста, Тож підпливай до мене, Сирено злотохвоста. Я маю трохи дивні, Та все ж чудові клешні, Вони тебе зігріють, Як почуття справдешні. Я – напіврак – це гірко! – А ти – напіврибина. Ти плаваєш, як сонце, Чи, як зоря глибинна. Ах, твої пишні перса, Соски, неначе вишні, І […]...
- Дмитро Павличко – “Щось у мені тремтить… “ Щось у мені тремтить, Як зимове повітря. Несхопне, наче мить, Студене, наче вістря. То я тобою вщерть Наповнив душу, мила, Ти ж думала про смерть, Коли мене любила....
- Дмитро Павличко – “Моя любове, ти як Бог… “ Моя любове, ти як Бог, – Я вже не вірю, що ти є. У безлічі земних тривог Згубилося ім’я твоє. Та я належу ще тобі, Хоч сам від себе це таю, Хоч не в молитві, а в клятьбі Я силу згадую твою. Жорстоко в правоті своїй Невірство не суди моє. З’явись, благослови, зігрій, Якщо ти […]...
- Дмитро Павличко – “Зніми мені легенькою рукою… “ Зніми мені легенькою рукою Сніжинку із брови, а з серця – лід Поважності, печалі, супокою, Всього, що я надбав за стільки літ. Ні, не знімай, бо в серці ворухнеться Краси твоєї молоде жало; Ту кригу я приклав, як ніж, до серця, Аби не так боліло і пекло....
- Дмитро Павличко – “Моє дівча, не вір… “ Моє дівча, не вір, Що вмре твоя краса, Погасне скронь яса, Запопелиться зір, Брів ластів’ячих лет Заб’ється в зморщок сіть, Розм’якне тіла мідь, Покривиться хребет! Це все ілюзія, Ознака сліпоти. З твоєї ліпоти Встрає любов моя. Твоє чоло ясне, Очей і рук нестрим – Це той вогонь, котрим Ти сповнила мене. Горів я, не згорів, […]...
- Дмитро Павличко – “Зеленим вогнем береза… “ Зеленим вогнем береза, Як свічка, в полі горить. Ні вітер, ні блискавок леза Не можуть її погасить. Коли сумовитим дзвоном Осіння блакить загуде, Те полум’я стане червоним І тихо на землю впаде. Любове моя вогнекрила, Ти линеш в осінню даль. Та краще б тебе згасила Ненависть, а не печаль....
- Тарас Шевченко – Мені здається, я не знаю Мені здається, я не знаю, А люде справді не вмирають, А перелізе ще живе В свиню абощо та й живе, Купається собі в калюжі, Мов перш купалося в гріхах. І справді так. Мені байдуже За простих сірих сіромах,- Вони і господом забуті! Так що ж мені тут гріти-дути! А де оті?.. Невже в сажах Годує […]...
- Дмитро Павличко – “Так, ти одна, моя любове… “ Так, ти одна, моя любове, Даєш мені снагу обнови, Народжуєш мене щодня Інакшим, іншим, ніби з дна Душі кремнистої моєї Виборсуєш нові камеї З моїм обличчям… Боже мій, Мене ти змінюй, та не смій Своє натхнення на забаву Перевести, смішну й лукаву, І, творячи немовби в сні, Чужі прикмети дать мені! Живу я правдою тією, […]...
- Дмитро Павличко – Чечня Знов Москва розпинає народ, Що повстав за державу свою, Знов закутих в залізо заброд Зустрічає чеченець в бою. Двоголовий орел в два дзьоби П’є чеченську палаючу кров! Ну, а ми мовчимо, як раби, Що збоялись вчорашніх заков. Це фальшивої волі мораль, Честь лукава, сповита в брехню, Та прийде знахабнілий москаль І до нас, як зруйнує […]...
- Дмитро Павличко – “Скинь одежу свою… “ Скинь одежу свою, Увійди В річку рук моїх – Уже літо, Від джерела аж до моря Замліває ріка, а над нею Заметіль сонця шумить....
- Дмитро Павличко – “Я за тобою навздогінці… “ Я за тобою навздогінці Усе своє життя біжу; Я впізнаю у кожній жінці Тебе – і рідну, і чужу. Я за тобою навдогони Лечу, як п’яний соловій; Я впізнаю в очах ікони І в оці відьми поклик твій. Не зупиняйся. Будь, як мрія, Як видиво в миттєвім сні. Чи ти – свята, чи ти – […]...
- Микола Руденко – Чомусь життя здається грою Чомусь життя здається грою, Що має підсумок і звіт. Мій фініш десь не за горою – А там… Прощай, недобрий світ!.. Та я впаду не так, як з гілки Спадає яблуко гниле; Не від жратви, не від горілки – Як дехто із моїх колег. Помру від ран, що виніс з бою, Та від биття – […]...
- Дмитро Павличко – “В моїх повіках напівсонних… “ В моїх повіках напівсонних Застигло сонце молоде. Як бджолами покритий сонях, Воно так міниться й гуде. Між сновидінням і явою, В моїй сльозі стоїш і ти, І над твоєю головою Палають соняшні світи....
- Дмитро Павличко – “Коли до тебе прилечу… “ Коли до тебе прилечу, Засяє в сонці все навкруг, Як після теплого дощу В росі важкій зелений луг. Ти руку покладеш мені На очі, сповнені провин, І риси матері ясні Побачу я крізь пальців плин. Дитинство й ти. Це наче все. Далеко так. Близенько так. Мене до тебе принесе З паперу зроблений літак....
- Дмитро Павличко – “де ждав я тебе, як свята… “ Де ждав я тебе, як свята Натруджений жде чоловік, Там птахи, дерева й звірята Закохані в тебе навік. Де запах твого волосся Розквітнув, як синій без, Там серце моє вознеслося В сліпучі верхів’я небес. Де я в молодому бентежжі Під руками твоїми горів, Там світять зоряні вежі Найкращих моїх вечорів....
- Дмитро Павличко – “Я буду витрачати… “ Я буду витрачати Здоров’я і талант, Я буду все втрачати За твій маленький грант – За скинуту запаску, Що я за нею чах, За ледь примітну ласку В твоїх сумних очах, За лона орхідею, За ноги, що стають За спиною моєю Крильми – і в світ несуть....
- Дмитро Лазуткін – дівчинко ти пахнеш конваліями Дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою Світ переминається – з ноги на ногу – непевний цей світ Можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю Краще літати аніж переривати політ Це – відчуття безпеки, це – тонкі капіляри Які я виводжу в тобі своїм язиком Ходять вечірнім містом наші примари Ніби гортають […]...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Дмитро Павличко – “Найдовша з усіх доріг… “ Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя. Ми прощаємося на день, Ніби розходимось на віки. І твій слід на моєму серці Поглиблюють кожні очі....
- Дмитро Павличко – “Спадала вниз оголена вода… “ Спадала вниз оголена вода Просяяна, весела, молода, Як дівчина, що вибігла з ріки: Ряхтіли в сонці стегна і литки, Сміялась проть прозора і нага, Біліла на губах її жага, Горіли клином кучері між ніг, Я, роздягаючись, до неї біг, Вона приймала радісно мене, Як дух, я входив в тіло водяне. Вона сміялась від моїх торкань, […]...
- Дмитро Павличко – “Це неправда, що ми помрем!… “ Це неправда, що ми помрем! Ти – земля, а я – твій сівач. Плуг іде – під його тягарем Ти возрадуйся і не плач. Сокруши свою душу тверду Пестотливою зливою втіх. Я ж і сам, як зернина, впаду Поміж скибами гонів твоїх. Ми небес глибину збагнем, Вище зір піднесем колоски. Ми пшениці незгасним вогнем Пролітатимем […]...
- Дмитро Павличко – “Сріблиться дощ в тоненькому тумані… “ Сріблиться дощ в тоненькому тумані, Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його бличкучій грані Тече і душу сповнює мені. Зустрінь мене. Я повен пожадання Блакитної, мов сон, далечини. Моїх очей неголосне страждання Ти поглядом ласкавим зупини. Моя печаль тебе не поневолить, А тільки радісний розбудить щем, Немов цього туману срібна волоть, Замаєна і […]...
- Дмитро Павличко – “Якщо дивитись в небеса… “ Якщо дивитись в небеса Вночі, як зір стоїть яса, – В космічних безмірів величчя, Зринає там твоя коса, Твоє чоло, твоє обличчя… Та я не тішуся твоїм Небесним образом, богине, Зійди сюди, зайди в мій дім, Побудь зі мною дві хвилини, І те, що я тобі повім, В твоєму серці не загине. Я грішник. Я […]...
- Дмитро Павличко – “Я прилітав до тебе… “ Я прилітав до тебе Як бджола До черешні розквітлої Я від сяйва й запаху Крони твоєї Знесилено падав Я сліпнув од радості Квітучого простору І важко було мені Перелітати з квітки на квітку Та ще важче було мені Знати Що ти неосяжна Відкрита для мене Для інших бджіл А також для ос Для джмелів Для […]...
- Дмитро Павличко – “Ще днів моїх багато за горою… “ Ще днів моїх багато за горою, За зорями в небесній глибині. Все, що було, згубилось уві сні, Лиш те, що буде, володіє мною. Опалене жагою весняною, Чуття будущини живе в мені. В моєму серці, наче в стремені, Нога часу з острогою тугою. Та є на світі лагідна рука, Яка в мої думки і сподівання Вливається, […]...
- Христина Головко – дівчинко Дівчинко, скільки у тобі Самонакручування, самоіронії Якщо б ти вміла слухати – то б почула, До тебе прокладають – колії Дівчинко, скільки у тобі Самознищення і в клітинах – гордості Якщо б ти вірила, то б знала Коли справді гаряче, забувають умовності Дівчинко, скільки у тобі Самолюбства, гострого перцю і тиші Знаєш, якщо б ти […]...
- Дмитро Павличко – “Пахне хлібом трава… “ Пахне хлібом трава, Що купала мене з дитяти, Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. Пахне хлібом терпка Пісня батькової стодоли, Пахне хлібом рука, Що водила мене до школи. Пахнуть хлібом гаї, Де кохалися ми до згуби, Пахнуть хлібом твої Груди, очі, долоні, губи. Пахне хлібом маля, Що любов його народила. Пахне хлібом земля, […]...
- Дмитро Павличко – “Я добре знаю, ти пішла б… “ Я добре знаю, ти пішла б На поклик мій, Та я мовчу, бо я – твій раб, Слуга німий. Поклич мене сама, поклич, Поклич сама, Тоді візьму я в руки бич Теж мовчкома! Зроблюсь господарем твоїм, Мовчать навчу, Збудую осяйнистий дім З твого плачу. Та ні, не клич мене, але ж І не жалій, І […]...
- Дмитро Павличко – “Як я помру, до мене не підходь… “ Як я помру, до мене не підходь, І рук своїх ти не клади на мене, Бо дотик твій відчує моя плоть, І серце стрепенеться вже студене. Та на моїм обличчі не сяйне Щасливий усміх – познак воскресіння, І мука смерті знов скує мене, І знову плоть мою оберне в тління. Та ні! Прийди і доторкнись […]...
- Дмитро Павличко – “Ти виходила з моря гола… “ Ти виходила з моря гола, Нікого ж не було надовкола, Тільки явір стояв на скелі, І дивився, немов Ботічеллі, На лона твойого диво, Що його ти сором’язливо Закривала рукою… Явір Записав це в соїй уяві. Ти пішла собі, але віти Яворові взялись горіти! Посипалась листва прозолотна На небесні високі полотна, І з’явився твій образ, богине, […]...
- Дмитро Павличко – “Посеред ночі дощ пішов… “ Посеред ночі дощ пішов, Зашелестів, як збіжжя, в полі. Ми вийшли під його покров З-під явора чи з-під тополі. Він увільнив нас від одеж – Зняв, як різьбяр, із плоті глину. Те, що при сонці не знайдеш, Знайшов наосліп за хвилину. Він лоскотав, мов колоски, Стелився, обвивав рамена. Вмивала душ сяйні листки Його теплінь благословенна. […]...
- Дмитро Павличко – “Стояли ми на темній оболоні… “ Стояли ми на темній оболоні, Немов два дерева в однім гіллі. Мої долоні на твоєму лоні Тремтіли, мов на лампі мотилі. Лампада сонця в молодому тілі Принаджувала жителів темнот. Метелики згоряли очманілі І налітали, спалені стокрот. О, попелом вони не розсипались, Лиш очищались од вогнистих сфер… Єретиком ставав мій кожен палець – Готовим вийти вдруге […]...
- Дмитро Павличко – “Ти пахнеш, наче конюшина біла… “ Ти пахнеш, наче конюшина біла, Я ж підійшов до тебе, ніби кінь, Губами доторкнувся твого тіла, Де повно ніжних, тайних тремкотінь. Тебе не бачив я, а тільки запах Вдихнув з твого гарячого плеча, І в пахощів твоїх ласкавих залпах Спізнав – ти жінка вже, а не дівча. І я злякався – муж, а не хлопчина, […]...
- Дмитро Павличко – Тримайся, джохаре! Тримайся, джохаре, хай знає Москва, Що воля не вмерла і правда жива; Став прахом Єрмолов, зотліє Грачов – Ніколи ж не стліє твоя корогов; Оглянься, он хлопці в’юнкі, наче хміль, То предки з тобою – Мансур і Шаміль; Тебе заступає Мазепа в бою, Костюшко ладує рушницю твою. Юлаєв нагайку дарує – бери, Бичем з окупантів […]...
Усі художні засоби маланюка під чужим небом.