Дмитро Загул – деколи
Деколи хочеться серцю
Квіткою бути пахучою,
Деколи хочеться в небі
Зіркою стати горючою.
Деколи хочеться серцю
Стати терном чи кропивою,
Хочеться впасти на землю
Раптом потопою-зливою.
ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я… “ Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я, І думонька вертається на рідне підвір’я. Там ненечка старесенька засмучена ходить, Щовечора, ріднесенька, як пташка, заводить. Сльзинками дрібненькими подвір’ячко росить, На серденьку тяженькеє каміннячко носить. Щовечора вбивається сестричка Катруся І в матінки питається, чи я ще вернуся. Давно мені змережана сорочечка біла, За сволоком залежана сопілочка мила. А братчик […]...
- Дмитро Загул – “Хочеться ніжний подих вітру… “ Хочеться ніжний подих вітру На тонкострунну схопити арфу, Хочеться взяти на палітру Ніким ще не відану барву. Хочеться серцем розбагнути Країн незримих всі таємниці, Чулою душею хочеться почути Нечутний спів німої криці. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Дмитро Загул – “Серце одчинене. Слухаю… “ Серце одчинене. Слухаю. А сум – вітчим – Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов… Я вірив одному пастирю На ймення – любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік І з ноткою журливою Прорік: “Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара, – Вся, що навколо – мелодія, […]...
- Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
- Дмитро Загул – дифірамб водоспаду Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – Сон лісів Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – “Вже давно перестали морози… “ Вже давно перестали морози, Прошуміли холодні дощі, Розцвілись винограднії лози, Зеленіють в садочку кущі. Стала казкою ніченька ясна, Голос горлиці чути в саду. Встань та вийди в садочок, прекрасна, Я тебе на розмовоньку жду. Смоківниця листки розпустила, Вкрили землю квітки запашні… Чарівниця-весна наступила, По гаях залунали пісні. Мов голубка всю зиму на скелі, Ти ховалася […]...
- Дмитро Загул – Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю, Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться й падає, Крутиться й падає… В душу мою. І щемить моє серце, щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя. А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим […]...
- Дмитро Загул – “Вечірньою годиною за мрією огнистою… “ Вечірньою годиною за мрією огнистою Душа моя, окрилена, здіймається, летить За білою хмаринкою, хмаринкою вовнистою, Що крилами незримими прорізує блакить. Хмаринка вже до обрію рожевого долинула, І крильця позолочені розтанули в імлі. В годиноньку недобрую душа моя покинула Доріжки, протолочені до щастя на землі. З вечірніми росинками, сльозинками прозорими, На землю безпросвітную душа моя паде, […]...
- Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
- Дмитро Загул – Веселка Соняшно. Мию авто. Пензель зеленого вужика Малює кольорову веселку. Милуюся. Чи моя саморобна веселка Менш реальна, як та, Що після дощу на небі? Наївна ти, оптимістко! Ілюзія – як її й не хвалити – Не більше, як тільки – ілюзія. 1985...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – “Розіслалась далека дорога… “ Розіслалась далека дорога В непривітну чужину мені… Прощавай, моя хатко убога! Прощавайте, достатки мої! Я не знаю, коли ще побачу, Як сьогодні покину я вас. Та дрібними сльозами заплачу На чужбині за вами не раз. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
- Дмитро Загул – “Покотилися по заріночку… “ Покотилися по заріночку Та бистресенькі хвилі, Зажурилися, мій легінчику, Твої сестроньки милі. “Хто ж то буде нам на сопілочку Коло кичери грати? А хто ж буде там у неділечку Нас увечері ждати?” Розіслалися полониною Та біленькі тумани, Ой зісталася сиротиною Твоя дівчина в мами. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, КОЛОМИЙКИ...
- Дмитро Загул – ІV. “Очі заплющу і бачу… “ Очі заплющу – і бачу: Летить чорнокрилий птах, Що хоче кров гарячу Точити по степах. Уха затичу – і чую: – Волі доволі! Я йду! – І чулим серцем віщую Ще більшу біду. Невже ж і я привикну Дивитись і мовчать? Нехай осліпну, а скрикну: Навіщо той чад? Невже ж тремтіти буде Сплюгавлена душа? Не […]...
- Дмитро Загул – “Я спитав, чи ти кохала… “ Я спитав, чи ти кохала, Чи пізнала вже любов? Чи щовечора зітхала Після зустрічей, розмов? Ти на жовтому пісочку Пишеш пальчиком: люблю… Змиє хвиля по часочку Першу відповідь твою. А моя любов не перша… Але все забуду я, На скрижалях свого серця Я вписав твоє ім’я. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – “Не схиляйтеся, стебельця… “ Не схиляйтеся, стебельця, Серед спілих піль! Розливайся, пісне серця, Виливай свій біль! Грайте, дзвони великодні, В цей великий день! Хоч сьогодні, хоч сьогодні Дайте нам пісень! Розіслалась перед нами Далечінь ясна. Смерть і холод над ланами, А в душі весна. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Дмитро Загул – “Повійте, вітри полудневі… “ Повійте, вітри полудневі, На мій таємничий садок, Хай пахощі ніжні поллються З моїх щонайкращих квіток. З пахучих листочків поллється Розкішний весни аромат, Прийди, мій коханий, в садочок, Так пишно розцвівся твій сад! ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “НА БІБЛІЙНІ ТЕМИ”...
- Дмитро Загул – HEIMWEH Десь до осель далеких, Аж за дністер і Збруч, Летить наш тужний клекіт, Як журавлиний ключ, Летить, як той трикутник, Над зеленню озер, До друзів незабутніх, До стомлених сестер. До нас їх крик донісся, І зойк їх прилетів, Як невесела пісня Невільних наймитів. З-під панських оборогів, З просяклих кров’ю піль Несеться довгий стогін Про їх […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Дмитро Загул – “Голос милого далеко… “ Голос милого далеко Чує серденько моє, Оленятком скаче легко І на хвилюку не стає. Він до сарноньки своєї Через гай перелетить, Через гори, через скелі – Погляд радісно тремтить. Під дверцятами чекає, Заглядає до вікна, Не говорить, а співає: “Вийди, пташечко моя!” ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “НА БІБЛІЙНІ ТЕМИ”...
- Дмитро Загул – “де взяти слів таких жагучих… “ Де взяти слів таких жагучих, Таких нечуваних проклять? І біль тих ран моїх пекучих В слова співучі переллять. Щодня, щовечора, щоранку Зітхає серце те слабе І, хоч квилить безперестанку, Не може зрушити тебе. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – Обжинкова Нехай гуде дзвінка Мелодія дротів, Як пісня юнака На радісний мотив, Потужно, як рука Селян, робітників. Дзвони, дзвони, о музико дротів, Над городом, над селами, простором… Бо в мене стільки сестер і братів Із серцем хворим і байдужим зором, – Хай розбудить цей потужний спів, Хай скаже їм, що кволим бути – сором. Ще тиждень […]...
- Дмитро Загул – “далеко від рідного краю… “ Далеко від рідного краю, На лоні розлогих степів Злітає у далеч безкраю Журбою окрилений спів. Як пташка за літом у вирій, Летять і кигичуть пісні І хочуть в розмовоньці щирій Розвіяти смутки свої. До тебе, моя Верховино, Зелене Підгір’я моє, Я їх посилаю щоднини, Як сумно на серці стає. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З […]...
- Дмитро Загул – “Як тільки на арфі плачевній… “ Як тільки на арфі плачевній Замовкне останній мій спів, В глибокій скарбниці душевній Багато ще лишиться слів. Слова ті намистом коштовним Осядуть, мов перли, на дні. Вони тягарем невимовним Давитимуть серце мені. Та більше ні скарги, ні жахів, Ні сміху зі струн не збуджу, – Намиста найкращих коралів Не вкину в безодню чужу. ІЗ ЗБІРКИ […]...
- Дмитро Загул – “В дзеркалі Черемшу скелі високії… “ В дзеркалі Черемшу скелі високії Ломлються, кришуться, б’ються. Хвилі нестримнії річки глибокої З гордощів скель тих сміються. Змалечку ріс я над хвилями смілими, Хвилям подібний зробився… Образ реального з вічними цілями В серці в кусочки розбився. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
- Дмитро Загул – “Мрії злеліяні, сни перемріяні… “ Мрії злеліяні, сни перемріяні Довго я в серці складав, Сльози колишнії, ночі невтішнії Я на пісні перелляв. В них поскладалося все, що прохалося, Все, що прожито колись. Звуки їх носяться, з серця так просяться, Рвуться у далеч кудись. З вітром розвійтеся, росами сійтеся, Линьте по рідній землі! З хмарами грайтеся, в сонці купайтеся, Співи весняні […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
- Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні… “ Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її, – А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш голівку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, […]...
- Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора… “ Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх вражінь вчорашні свідки Хильцем майнули за поріг… Не буду ждати їх. Бо звідки? З яких країн, з яких доріг? Я випив пиво до крихітки, Промчав, мов сон, останній гріх… Повиливав […]...
- Дмитро Загул – “Крила ночі світ закрили… “ Крила ночі світ закрили І закутали в туман… І собою оловили Ліс, село і довгий лан. Ніби в морі потонуло Небо, світ, цілий простір, А на небі спалахнуло Непроглядне стадо зір. А між тими зіроньками Місяць котиться блідий, Над полями, долинами Сипле засів золотий. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “дУМКИ”...
- Дмитро Загул – “Понад пожовклим очеретом… “ Понад пожовклим очеретом, Високо в хмарі, верх землі, В далекий край повільним летом Летять журливі журавлі. Летять довгенькими ключами Понад розлогими ріллями… Кру-кру, кру-кру! В далекий край, в чужу землю… Ключами, довгими рядами Понад широкими землями Підняли лет легеньких крил… І в бога просять тільки сил, Щоби щасливо долетіти За море – там, до свої […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – “Я йду в країну мрій… “ Я йду в країну мрій, Де жив перед віками, Де перший крок дрібний Несмілими ночами До щастя вів. А в тій країні мрій Несправними руками Віночок золотий Сплітав перед віками З веселих снів. А в тій країні мрій Нема ні сліз, ні горя, Ні болю, ні нещастя, Ні того зла. Бо в ту країну мрій […]...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло… “ Коли на долоню наклоню чоло, То все привиджається рідне село. І стежечка кожда і кождий куточок, Хатинка старенька і темний садочок, Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло, – Над чистим потоком вільшина схилилась. Самітна смерічка на лан задивилась; Під нею веселе бурлить джерело… Лиш там, тільки там моє щастя […]...
Вірш поля верлена поетичне мистецтво.