Дмитро Загул – дифібрамб весні
Весно! Облудна омано!
Твоє чародійне вино,
Заправлене соком дурману,
Ми щороку, щороку п’ємо.
Ти повінь свою розіллєш,
Розбуркаєш давнє,
Що впало на дно, –
Захлюпаєш хвилями
В наше вікно –
І ми захвилюємось теж.
Ти розцвітаєш, і ми цвітемо
Мохнатими сон-квітками.
Весно, злудна мано!
Що дієш ти з нами?
Твою цілющу, одвічну міць
Ми всисаємо в серце з повітрям
І пускаєм зітхання за вітром,
Повні глибоких твоїх таємниць.
Ось підлітки-дівчата
Дивляться в далеч,
У мрійний світ,
Де солодко вабить,
Як мушку на мід,
Криниця втіх непочата.
Так, так, зітхання дівочі!
Знаю ваш сум, ваш сон…
Бо серце і в мене туркоче
З серцями вашими в тон.
Бо й мої замріяні очі
Поглядом ловлять день,
А душа заспівати хоче
Нових, невідомих пісень.
Од дотику сонця
Ми всі тремтимо
(десь у серці
Одкрилися рани… )
Весно, облудна мано!
Що ж це ти робиш із нами?!
ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, дИФІРАМБИ, 1926 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – дівоча туга Голосом горлиці Серце туркоче – Тремтить, як оголена Гілка в гаю… О моє бідне, Стурбоване серце, Як зустрічаєш ти Весну свою? Біле, пругке Моє тіло дівоче – Блискуче, мов перший сніг, Зворухнулося, Затріпотіло, Як перший листок молодий… Затремтіли тонкі волоконця Щонайтонших нервів моїх. Од променів сонця Розтанув мій сніг, І тоскно, і млосно, І тужно […]...
- Дмитро Загул – “Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання… “ Тихше, серце моє! Хай остання хвилинка кохання Пролетить, прошумить непомітно! Хай останняя пісня-зітхання Згомонить і пропаде безслідно!.. Тихше, серце моє! Тихше, серце моє! То не смерть, то не смерть наблизилась, Лиш розбились мої сподівання. Казка-щастя так гарно скінчилась, І проспівана пісня остання… Тихше, серце моє! Тихше, серце моє! То розбилась найкраща надія, І розсіялось світло […]...
- Дмитро Загул – Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю, Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться й падає, Крутиться й падає… В душу мою. І щемить моє серце, щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя. А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим […]...
- Дмитро Загул – “Пісня – то мрія про щастя майбутнєє… “ Пісня – то мрія про щастя майбутнєє, Полумінь перших огнів, – Перше кохання вовік незабутнєє, Пісня – то щастя зрадливе, облуднеє, Повне привабливих снів. Пісня – то голос страждання безмірного. Першого смутку туман, – Пісня – то стогін зітхання вечірнього, Серця безсилого, серця покірного, Біль незагоєних ран. Пісня – то спомин щастя колишнього. Згадка надій […]...
- Дмитро Загул – Сон лісів Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – Сурмач Не крик архангельської сурми (Не вірю я в небесний суд), А тут ідуть народи бурні, Червоні маєва несуть. Хіба ж не це жертовна барва? В вогні і крові прийде він – Та не Христос! (Надія марна!) Не великодній ясний дзвін. То з робітничого кварталу Непереможна сила йде – Руйнує вицвіле без жалю, Будує світле, молоде. […]...
- Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
- Дмитро Загул – “Серце одчинене. Слухаю… “ Серце одчинене. Слухаю. А сум – вітчим – Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов… Я вірив одному пастирю На ймення – любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік І з ноткою журливою Прорік: “Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара, – Вся, що навколо – мелодія, […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
- Дмитро Загул – “Не схиляйтеся, стебельця… “ Не схиляйтеся, стебельця, Серед спілих піль! Розливайся, пісне серця, Виливай свій біль! Грайте, дзвони великодні, В цей великий день! Хоч сьогодні, хоч сьогодні Дайте нам пісень! Розіслалась перед нами Далечінь ясна. Смерть і холод над ланами, А в душі весна. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
- Дмитро Загул – Ранкове сонце Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки […]...
- Дмитро Загул – О моя остання світла мріє О моя остання світла мріє, За тобою мій співучий льот. Може, ще раз промінь твій зогріє І розтопить кількалітній льод. Ти вкриваєш млосною імлою Мій осінній неспокійний сон… Я так тужно тягнусь за тобою, Як зимою крізь вікно вазон. І уста в жагучому тремтінні Притуляю до тонкого скла, І збираю тремотливі тіні Деревин, що ти […]...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
- Дмитро Загул – “Як тільки на арфі плачевній… “ Як тільки на арфі плачевній Замовкне останній мій спів, В глибокій скарбниці душевній Багато ще лишиться слів. Слова ті намистом коштовним Осядуть, мов перли, на дні. Вони тягарем невимовним Давитимуть серце мені. Та більше ні скарги, ні жахів, Ні сміху зі струн не збуджу, – Намиста найкращих коралів Не вкину в безодню чужу. ІЗ ЗБІРКИ […]...
- Дмитро Загул – V. “Підкрався круком до душі… “ Підкрався Круком до душі І серце розколов… І крапле кров, Сочиться кров На прапори чужі. Наш день – вогонь, Наш прапор – кров, Наша борня за всіх! А хто ж нам голови розсік І груди розпоров? Хто сльози ранішні мої Невпинно п’є і п’є? Горю В безпам’ятнім огні – За горе, – за чиє? Казав: […]...
- Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні… “ Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її, – А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш голівку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, […]...
- Дмитро Загул – “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш… “ “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш, – Чи в горах, чи тут, при долині? Де стадо пасеш ти і де спочиваєш Опівдні в гарячій годині? Я так уморилась, я так утомилась, Що й ніг під собою не чую, Весь день за тобою, мій милий, дивилась… І нічку без тебе ночую. Чи ще мені довго […]...
- Дмитро Загул – Черемош У великому місті, Серед степів, Як на серце насунеться сум, Я чую твій рокіт, Твій вільний спів, Я чую твій вічний шум. З льодових верховин, З полонини Чорногори, В романтичнім дикім краю Несеш ти на доли Гуцульське горе І вічну тугу свою. А в тій тузі, В великому смутку Я впізнаю і ловлю Спогади друзів, […]...
- Дмитро Загул – “де взяти слів таких жагучих… “ Де взяти слів таких жагучих, Таких нечуваних проклять? І біль тих ран моїх пекучих В слова співучі переллять. Щодня, щовечора, щоранку Зітхає серце те слабе І, хоч квилить безперестанку, Не може зрушити тебе. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло… “ Коли на долоню наклоню чоло, То все привиджається рідне село. І стежечка кожда і кождий куточок, Хатинка старенька і темний садочок, Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло, – Над чистим потоком вільшина схилилась. Самітна смерічка на лан задивилась; Під нею веселе бурлить джерело… Лиш там, тільки там моє щастя […]...
- Дмитро Загул – “Бувають хвилини спокою порожнього… “ Бувають хвилини спокою порожнього, Без бурі, Без болю, Без волі… В безодні знесилля німого Дрімають придушені болі – А серце байдужне до всього Непевного, злого, тривожного. Здається, Що ти десь далеко закинутий Від радощів, суму та й горя… Здається, що все тільки спиться На споді глибокого моря – А десь над тобою сміється Світ сонця, […]...
- Дмитро Загул – далекі заклики. Фрагменти І Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Живлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі Летять, мов ті лелеки, Мов легкі журавлі. ІІ Забудь за бурю й […]...
- Дмитро Загул – “Ти приходиш до мене щоночі… “ Ти приходиш до мене щоночі В ту хвилину, як міцно я сплю, Зазираєш в заплакані очі І шепочеш: не плач… я люблю!.. Я слова твої чую душою І крізь сон усміхаюсь тобі, Твої очі горять надо мною В невимовній, глибокій журбі. Ти жагуче мене обнімаєш, В тих обіймах я млію вві сні, Поцілунками душу виймаєш, […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Дмитро Загул – “Багато акордів на струнах моїх… “ Багато акордів на струнах моїх, Душа їм і ліку не знає, Життя повнозвучно торкається їх І звуки пісень викликає. Ловлю невловимі хвилини життя, Лечу за святою красою, Пісні переливні – ті діти чуття – Посію до сонця росою. Пряду павутинки тонесенький льон, Я тчу і мережаю ткані. Життя повнозвучне перейде, як сон, Зістануться співи весняні. […]...
- Дмитро Загул – Гімн-прокламація Благословенний піт, Благословенний труд, Благословенна рука Трудівника. В поті чола здобуваємо хліб, – Надії його не дадуть. Ти до праці прилипла, Як той поліп, Роботяща людино, Ти працювати привикла. Хто не працює – той осліп, Бо праця – добро єдине. Хто не працює – хай гине. Товаришу мій, селянине, До твого серця – про спільну […]...
- Дмитро Загул – Жовтневий вихор Вихре, радісний вітре! Товаришу вільних верхів! Рвійно грає в повітрі Твій розколиханий спів, – Б’є в блакитні пюпітри, Дзвонить у цитри дротів. То ж ти в навальному зрості Звалив стародавній лад. Хто запрохав тебе в гості До наших трухлявих хат? Хто в щиросердому тості Випив до тебе “віват”? В убогих серцях, похилих Тебе сподівались давно… […]...
- Дмитро Загул – “Так любо, гарно так, чудово… “ Так любо, гарно так, чудово, Немов навколо рай цвіте! На волю рветься втішне слово, Надії слово золоте. Садки убрались рясно, красно, А там пташок співучих рій Стрічає співом сонце ясне Піснями радості й надій. Хмарки вгорі закам’яніли, В пурпурнім сяєві стоять; В траві росинки затремтіли, Жемчужним полум’ям горять… Горять маленькими огнями, Дрібними іскрами блищать, Дрижать, […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. ІІ Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас прибула в гості Душа зажурена […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – Марійка І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні […]...
- Дмитро Загул – Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас З віковічних тенет Кличе […]...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
Всякому мисту звичай и права скорочено.