Дмитро Загул – дифібрамб весні

Весно! Облудна омано!
Твоє чародійне вино,
Заправлене соком дурману,
Ми щороку, щороку п’ємо.

Ти повінь свою розіллєш,
Розбуркаєш давнє,
Що впало на дно, –
Захлюпаєш хвилями
В наше вікно –
І ми захвилюємось теж.

Ти розцвітаєш, і ми цвітемо
Мохнатими сон-квітками.
Весно, злудна мано!
Що дієш ти з нами?

Твою цілющу, одвічну міць
Ми всисаємо в серце з повітрям
І пускаєм зітхання за вітром,
Повні глибоких твоїх таємниць.

Ось підлітки-дівчата
Дивляться в далеч,
У мрійний світ,
Де солодко вабить,
Як мушку на мід,
Криниця втіх непочата.

Так, так, зітхання дівочі!
Знаю ваш сум, ваш сон…
Бо серце і в мене туркоче
З серцями вашими в тон.

Бо й мої замріяні очі
Поглядом ловлять день,
А душа заспівати хоче
Нових, невідомих пісень.

Од дотику сонця
Ми всі тремтимо
(десь у серці
Одкрилися рани… )
Весно, облудна мано!
Що ж це ти робиш із нами?!

ІЗ ЗБІРКИ “МОТИВИ”, дИФІРАМБИ, 1926 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Всякому мисту звичай и права скорочено.
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – дифібрамб весні