Дмитро Загул – “Гнуться високі тополі… “
Гнуться високі тополі
З вітром буйним до землі;
Гнуться народи в неволі,
Вічно блукають у млі.
Не нарікають на долю
Ані на себе самих;
Ждуть на обіцяну волю,
Може, натрапить до них.
Ждуть… а століття минають,
Гаснуть довжезні віки,
Та воленьки їм не вертають
Ліниві, погані роки…
Ждуть, чи колись не загляне
Сонечко волі й до них?
Жудть на новенькі кайдани,
Злиднів чекають нових…
ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “дУМКИ”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – “Ждуть нас тучі неминучі… “ Ждуть нас тучі неминучі, Непривітний жде нас час; Ждуть нас бурі, дні понурі, Темні тюрми ждуть на нас. Та ніщо нас не злякає, Сили духу не злама… В нас страху в серцях немає, Ні зневіри в нас нема. В нас охота до роботи, В серці свіжа, чиста кров; Всі щоденнії турботи Вкриє нам свята любов. […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – “Співи мої легкокрилі… “ Співи мої легкорилі, Воркотливі голуб’ята, Вас родила в тужні хвилі Доля-мачуха проклята. Невеселі мої пісні, Діти смутку та й недолі, Тихим вітром понесіться І розсійтеся по волі. Невеселі мої пісні, Я обвію вас тугою… Линьте в сторону незвісні І не жалуйте за мною! Там барвінком, синьоцвітом Постеліться по дорозі, Та не зрадьтеся, чиї то На […]...
- Дмитро Загул – “Ой піду ж я в чисте поле… “ Ой піду ж я в чисте поле, Вкрите рожами надій. Там розвіється на волі Нерозлучний смуток мій. Там розсію дрібні сльози, Сльози-перли розіллю І покошені покоси Слізоньками відживлю. Оживуть шовкові трави, Кожна квітка ожиє; Щезне горенько лукаве, Чорне горенько моє. Ой піду ж я в чисте поле, Вкрите рожами надій; Там розвіється поволі Невимовний смуток […]...
- Дмитро Загул – “Я лиха не знаю, не знаю недолі… “ Я лиха не знаю, не знаю недолі! Утіха у мене сестрою! Гуляю, співаю, як пташка на волі, А смуток – далеко за мною… Най плачуть каліки, сліпці слабосилі! Най плачуть п’яниці при чарці! Най плачуть тоті, кому цвіти не милі! Най плачуть похилені старці! Не нам, молодим, по кутках сумувати! Нам доля всміхається з раю! […]...
- Дмитро Загул – “Простерся вечір над селом… “ Простерся вечір над селом, Вечірня зірка тліє… Вже день заснув солодким сном, Про ясне сонце мріє… В гаю затьохкав соловій, Розсипав ніжні трелі… І сіє світом рій надій, Думки святі, веселі… ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ХВИЛІ КОХАННЯ”...
- Дмитро Загул – “На покоси… “ На покоси Впали роси, Гейби перли, Заясніли, Затремтіли І завмерли… Сходить сонце Із-за гаю, На покоси Посилає Ясні лучі, На росинки – Крапелинки Ті дрижучі… І цілує їх, І гріє, І голубить… Чи ж воно не розуміє, Що лучами, Як мечами, Їх загубить? І розбилися росинки Білим димом… Не дивилось сонце ясне, Як краса перлова […]...
- Дмитро Загул – “Крила ночі світ закрили… “ Крила ночі світ закрили І закутали в туман… І собою оловили Ліс, село і довгий лан. Ніби в морі потонуло Небо, світ, цілий простір, А на небі спалахнуло Непроглядне стадо зір. А між тими зіроньками Місяць котиться блідий, Над полями, долинами Сипле засів золотий. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “дУМКИ”...
- Дмитро Загул – “В моїй груді дужа сила… “ В моїй груді дужа сила В’ється, б’ється, пресь надвір. Вже ростуть легенькі крила, Щоб летіти на простір. Я окроплю їх росою, Змию з себе бруд і пил І полину ген до бою! Є відвага, доста сил! Не страшні мені кайдани, Не ляка лиха судьба! Йду боротись з ворогами! В мене втіха – боротьба. Я добуду […]...
- Дмитро Загул – “Кину жаль і смуток лишу… “ Кину жаль і смуток лише, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі. Сере пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ […]...
- Дмитро Загул – “Пісні не списані… “ Пісні не списані, Сни заколисані, Лийтесь рядком на папір! Думи весняні, Мрії кохані, Нумо, летімо до зір! Найдемо доленьку, Найдемо воленьку, Найдемо щастя і рай! Сльози забудемо, Долю добудемо, Всюди засіємо май! В сонці купайтеся, З хмарами грайтеся, Жемчуги сійте свої, Росами сійтеся, Щастям засмійтеся, Пісні веселі мої! ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ МРІЇ”...
- Дмитро Загул – “Розвійтеся з вітром, думки невеселі… “ Розвійтеся з вітром, думки невеселі! До мене назад не вертайте! Повійтеся в гори між бори та скелі І там, кілько воля, гуляйте! В душі молодій розвиваються квіти, Весело співають пташата, Я хочу співати, гуляти, радіти… Душа моя щастям багата. А горе задавлю словами шумними, Піснями веселими вкрию, А плач заглушу я грудьми голосними. Росою всі […]...
- Дмитро Загул – “Віє казкою чудною… “ Віє казкою чудною З зачарованих гаїв… Ти ходила враз зі мною, Ти співала, я радів. Ти співала так чудово, Чарувала той гайок, Заплітала слово в слово, Ніби цвіти на вінок. Я ловив слова веселі І про щастя в серці мрів, І твої пташині трелі Я затримати хотів… Та слова мене дурили І втікали в синю […]...
- Дмитро Загул – “Мрії злеліяні, сни перемріяні… “ Мрії злеліяні, сни перемріяні Довго я в серці складав, Сльози колишнії, ночі невтішнії Я на пісні перелляв. В них поскладалося все, що прохалося, Все, що прожито колись. Звуки їх носяться, з серця так просяться, Рвуться у далеч кудись. З вітром розвійтеся, росами сійтеся, Линьте по рідній землі! З хмарами грайтеся, в сонці купайтеся, Співи весняні […]...
- Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
- Дмитро Загул – “Не слухають мне дзвінкії рими… “ Не слухають мене дзвінкії рими, Не мож акорду вивести зі струн; Розвіявсь спів дорогами пустими… Нема веселих дум!.. Прощай мене, високий Аполлоне, Що в землю я зарив святий талан! Не винен я, що в грудях жар холоне, Що в серці тисяч ран. Прости мені, небесная богине, Що я тебе ненароком завів! Не винен я, що […]...
- Дмитро Загул – “Між межами жваво, живо… “ Між межами жваво, живо Жовте жито жнуть женці. Розпочалось нині жниво, Серп аж пріє у руці… Сніп за снопом ув’язає, Он лежить цілий покіс! Жарту жвавий жнець не знає, Ляже трупом жовтий ліс… Пісня радісна лунає Довгим полем золотим. В небі жайворон співає Свій журливий довгий гімн. Світ на сонці в спеці мліє, Світить золотом […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
- Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
- Дмитро Загул – VІ. “На варті шляхетської ватри… “ На варті шляхетської ватри Герої нових казок Танцюють весільний танок На гробі убитої матері. Тіло, без жалю пошарпане, Лежить у сирій землі… Покрийте ж хоч гроба її Червоними шарфами! В цей день хуртовини дикої Розвійте стару хоругов! Присипте попелом кров, Що помсту накликує! Щирости! Крихточку щирості! Бо брехні набридли вже нам! Там, Де отаман і […]...
- Дмитро Загул – “Так любо, гарно так, чудово… “ Так любо, гарно так, чудово, Немов навколо рай цвіте! На волю рветься втішне слово, Надії слово золоте. Садки убрались рясно, красно, А там пташок співучих рій Стрічає співом сонце ясне Піснями радості й надій. Хмарки вгорі закам’яніли, В пурпурнім сяєві стоять; В траві росинки затремтіли, Жемчужним полум’ям горять… Горять маленькими огнями, Дрібними іскрами блищать, Дрижать, […]...
- Дмитро Загул – “Понад пожовклим очеретом… “ Понад пожовклим очеретом, Високо в хмарі, верх землі, В далекий край повільним летом Летять журливі журавлі. Летять довгенькими ключами Понад розлогими ріллями… Кру-кру, кру-кру! В далекий край, в чужу землю… Ключами, довгими рядами Понад широкими землями Підняли лет легеньких крил… І в бога просять тільки сил, Щоби щасливо долетіти За море – там, до свої […]...
- Дмитро Загул – “Розіслалась далека дорога… “ Розіслалась далека дорога В непривітну чужину мені… Прощавай, моя хатко убога! Прощавайте, достатки мої! Я не знаю, коли ще побачу, Як сьогодні покину я вас. Та дрібними сльозами заплачу На чужбині за вами не раз. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
- Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
- Дмитро Загул – “Повійте, вітри полудневі… “ Повійте, вітри полудневі, На мій таємничий садок, Хай пахощі ніжні поллються З моїх щонайкращих квіток. З пахучих листочків поллється Розкішний весни аромат, Прийди, мій коханий, в садочок, Так пишно розцвівся твій сад! ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “НА БІБЛІЙНІ ТЕМИ”...
- Дмитро Загул – Заграли дзвони Заграли дзвони, заграли дзвони, Заграли… Із буйним вітром на перегони Помчали. Несуть розраду, несуть потіху З собою І під мужицьку обдерту стріху Спокою… Принесли щастє, принесли волю, Свободу, Прийшла надія на кращу долю Народу… Заграли дзвони, веселі дзвони Воскресні, Несуться світом шумливі тони Небесні… Коли ж для тебе заграють дзвони, Народе? Коли замовкнуть твої прокльони […]...
- Дмитро Загул – “Я спитав, чи ти кохала… “ Я спитав, чи ти кохала, Чи пізнала вже любов? Чи щовечора зітхала Після зустрічей, розмов? Ти на жовтому пісочку Пишеш пальчиком: люблю… Змиє хвиля по часочку Першу відповідь твою. А моя любов не перша… Але все забуду я, На скрижалях свого серця Я вписав твоє ім’я. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – “де взяти слів таких жагучих… “ Де взяти слів таких жагучих, Таких нечуваних проклять? І біль тих ран моїх пекучих В слова співучі переллять. Щодня, щовечора, щоранку Зітхає серце те слабе І, хоч квилить безперестанку, Не може зрушити тебе. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – “В дзеркалі Черемшу скелі високії… “ В дзеркалі Черемшу скелі високії Ломлються, кришуться, б’ються. Хвилі нестримнії річки глибокої З гордощів скель тих сміються. Змалечку ріс я над хвилями смілими, Хвилям подібний зробився… Образ реального з вічними цілями В серці в кусочки розбився. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
- Дмитро Загул – “Голос милого далеко… “ Голос милого далеко Чує серденько моє, Оленятком скаче легко І на хвилюку не стає. Він до сарноньки своєї Через гай перелетить, Через гори, через скелі – Погляд радісно тремтить. Під дверцятами чекає, Заглядає до вікна, Не говорить, а співає: “Вийди, пташечко моя!” ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “НА БІБЛІЙНІ ТЕМИ”...
- Дмитро Загул – “далеко від рідного краю… “ Далеко від рідного краю, На лоні розлогих степів Злітає у далеч безкраю Журбою окрилений спів. Як пташка за літом у вирій, Летять і кигичуть пісні І хочуть в розмовоньці щирій Розвіяти смутки свої. До тебе, моя Верховино, Зелене Підгір’я моє, Я їх посилаю щоднини, Як сумно на серці стає. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З […]...
- Дмитро Загул – “Із буйнесеньким вітром в погоні… “ Із буйнесеньким вітром в погоні Я до милої ввечері біг, – Мов несли мене бистрії коні, Під собою не чуючи ніг. Моє серце, як лист, затремтіло, Як в садочку побачив її, – А вона невесела сиділа І не глянула в вічі мені. Лиш голівку склонила в долоні, Похилилась, як в лузі лоза, Задрижали устонька червоні, […]...
- Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло… “ Коли на долоню наклоню чоло, То все привиджається рідне село. І стежечка кожда і кождий куточок, Хатинка старенька і темний садочок, Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло, – Над чистим потоком вільшина схилилась. Самітна смерічка на лан задивилась; Під нею веселе бурлить джерело… Лиш там, тільки там моє щастя […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Дмитро Загул – “Слова недоговорені, приборкані пісні… “ Слова недоговорені, приборкані пісні, Летіть в краї надзоряні, як пташки голосні!.. І мрії недомріяні в буденщині життя, Словами неопірені, летіть без вороття! З грудей моїх, як з кліточки, пускаю вас у світ, До листячка, до квіточки з росою припадіть! За снами сподіваннячка, що снилися давно, Летіть, мої зітханнячка, як пташки крізь вікно! ІЗ ЗБІРКИ “З […]...
- Дмитро Загул – “Як душа до душі заговоре… “ Як душа до душі заговоре Про далекий і страчений рай, То здригаються скелі і гори, І змовкає журливий ручай. Вони знають той смуток душевний, Що в піснях виливають серця, Вони чують той голос таємний, Що шепоче до серця співця. І того так здригаютсья гори, І того затихає ручай: Їм знайоме всесвітнєє горе І за згубленим […]...
Зображення природи у творах лесі українки.