Дмитро Загул – Ранкове сонце

Ранкове сонце – серце моє, –
Дзеркальна глибінь тепла.
З прозорим ранком воно встає…
І гляньте! Імла втекла!

Вам не чужа моя душа, –
В ній плюскіт і ваших хвиль…
Хоч вас обігнала її межа
На сотні, тисячі миль.

Убогі душі я збагачу
Барвами ніжних фарб,
Жербрацькі торби позолочу…
Беріть мій світ, мій скарб!

Скільки німих у вас пісень!
Тільки торкнись! Поруш!
Я буд грати і ніч, і день
На арфах ваших душ.

Я не стурбую спокійних дум
Журбою своєї душі.
Люблю ваш біль, люблю ваш сум,
Як і радощі чужі.

Хіба ж не сонце – серце моє?
Душа – не прозора глибінь?
В повітрі замки вона снує
Над царством ваших терпінь.

ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”, 1919.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Чому не склалося щастя в родині хельмерів.
Ви зараз читаєте: Дмитро Загул – Ранкове сонце
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.