Дмитро Загул – “Я йду в країну мрій… “

Related posts:

1. Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
2. Дмитро Загул – “Бувають хвилини спокою порожнього… “ Бувають хвилини спокою порожнього, Без бурі, Без болю, Без волі… В безодні знесилля німого Дрімають придушені болі – А серце байдужне до всього Непевного, злого, тривожного. Здається, Що ти десь далеко закинутий Від радощів, суму та й горя… Здається, що все тільки спиться На споді глибокого моря – А десь над тобою сміється Світ сонця, […]...
3. Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
4. Дмитро Загул – “За непроглядною заслоною… “ За непроглядною заслоною Живуть такі, як я, – А тут чужою, незнайомою Сумує день і ніч Сумна душа моя… Я б’юся з тою перепоною Вже сотні тисяч літ, – Та думкою німою, нерухомою Не можу вибитись В потусторонній світ. Чи хто руками міцно-сильними Заслону зірве з царства дня? Хто дасть мені зійтися з вільними, З […]...
5. Христина Головко – Мрій сонячним світлом Мрій сонячним світлом Малюй червоними перлами по нотному стані. Крутись гудзиками мого пальта, Дивись тінями наївних ангелів, Співай струнами болю, Існуй уривками фраз. Борись за повітря в містах. Кохай не відчуваючи страху, Зберігай фотографії твоїх сонних думок, Мандруй у планети в думках, Стукай у кожне серце бо можливо хтось відчинить… .. Не втрачай надії..якщо зачинятимуть […]...
6. Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
7. Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
8. Дмитро Загул – Сурмач Не крик архангельської сурми (Не вірю я в небесний суд), А тут ідуть народи бурні, Червоні маєва несуть. Хіба ж не це жертовна барва? В вогні і крові прийде він – Та не Христос! (Надія марна!) Не великодній ясний дзвін. То з робітничого кварталу Непереможна сила йде – Руйнує вицвіле без жалю, Будує світле, молоде. […]...
9. Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора… “ Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх вражінь вчорашні свідки Хильцем майнули за поріг… Не буду ждати їх. Бо звідки? З яких країн, з яких доріг? Я випив пиво до крихітки, Промчав, мов сон, останній гріх… Повиливав […]...
10. Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
11. Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
12. Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну… – Тіртей Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати у світі, З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить. […]...
13. Дмитро Загул – Моя сердечна Україно Моя сердечна Україно, Країно юнацьких мрій! Не раз я падав на коліна І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві, Про тебе марив уві сні, Твоїй кривавій давній славі Складав свої пісні. А як брати мої вмирали В останній боротьбі, В моїй душі гули хорали На спомин по тобі. Там, де […]...
14. Дмитро Загул – дифірамб водоспаду Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – […]...
15. Дмитро Загул – Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння Така струнка та нетривка. Чиясь рука прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси, Що обголили чорну грудь, Тепер щоночі вічні сльози […]...
16. Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
17. Дмитро Загул – Різні мотиви Не в тишині формується поет, Не в самоті німих чернечих келій. В юрбі людей, бурхливий і веселій, Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – це брук, а не паркет, Його палітра – площі та панелі, Де ловить він життя високі трелі І рух юрби до невідомих мет. Ні тріолет, ні станса, ні сонет Сучасного […]...
18. Дмитро Загул – “Як душа до душі заговоре… “ Як душа до душі заговоре Про далекий і страчений рай, То здригаються скелі і гори, І змовкає журливий ручай. Вони знають той смуток душевний, Що в піснях виливають серця, Вони чують той голос таємний, Що шепоче до серця співця. І того так здригаютсья гори, І того затихає ручай: Їм знайоме всесвітнєє горе І за згубленим […]...
19. Дмитро Павличко – “Ти спиш, і на твоїм обличчі… “ Ти спиш, і на твоїм обличчі Малюється печальний вираз… Яку ж біду, яке нещастя Ти бачиш поглядом заснулим? Можливо, знов перед тобою Палають українські ниви, А танки з чорними хрестами Тебе в полях наздоганяють, Малесеньку, як той метелик, Що спалахне ось-ось в пломінні Підпалених пшениць? А може, Від голоду зів’явши, хліба В людей ти виміняти […]...
20. Дмитро Загул – “Не схиляйтеся, стебельця… “ Не схиляйтеся, стебельця, Серед спілих піль! Розливайся, пісне серця, Виливай свій біль! Грайте, дзвони великодні, В цей великий день! Хоч сьогодні, хоч сьогодні Дайте нам пісень! Розіслалась перед нами Далечінь ясна. Смерть і холод над ланами, А в душі весна. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...
21. Дмитро Загул – Молодим співцям Сонячні панелі, ранки золоті, – Що ж ви невеселі, друзі молоді? Звідки в вас ті жалі? Звідки той мотив? Вам одкриті далі неймовірних див. Ні за чим тужити – перед вами світ! Вами не прожито й трьох десятків літ. Киньте непотрібний і нудний мінор! Задзвоніть як срібний, як веселий хор. Хай квилить і плаче про […]...
22. Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
23. Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
24. Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
25. Дмитро Загул – “Багато акордів на струнах моїх… “ Багато акордів на струнах моїх, Душа їм і ліку не знає, Життя повнозвучно торкається їх І звуки пісень викликає. Ловлю невловимі хвилини життя, Лечу за святою красою, Пісні переливні – ті діти чуття – Посію до сонця росою. Пряду павутинки тонесенький льон, Я тчу і мережаю ткані. Життя повнозвучне перейде, як сон, Зістануться співи весняні. […]...
26. Дмитро Загул – ІІ. ODI PROFANUM VULGUS! Вони сидять серед базарів І продають дрантивий крам, – Нікому непотрібний хлам Перед ними храм краси захмарив. Сидять щовечора, щоранку, Сидять, торгують цілий день, – І давніх, крадених пісень Кричать, кричать, кричать безперестанку. Як обійти юрбу купецтва, Щоби дійти в свій власний храм? Не вір брехливим крамарям, Хто родився дійсно для мистецтва! ПОЗА ЗБІРКАМИ. POESIA […]...
27. Тільки в снах буває стільки мрій І знову ти пройшла не замітивши що стояв я поряд Знову ті ще самі відчуття Знову як сніг лились мелодії маленькогого поета Знову ми забули що між нами були почуття Нявряд чи ці слова ще здатні щось змінити Вони лиш так, як смуток що залишився в мені І мабудь це останній вірш, який колись ти […]...
28. Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
29. Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
30. Дмитро Загул – “десь високо над землею… “ Десь високо над землею носить доля наше щастя, Та ніколи нам не вдасться опинитись там. Ми споріднені з землею, розрослися в ній корінням, Ми лиш котимось камінням… Не злетіти нам. Десь за тридев’ятим морем, тридев’ятою горою Під заклятою скалою спить крилатий змій… Як потвору ту поборем, то розлучимося з горем, Наше щастя метеором спалахне, як […]...
31. Дмитро Загул – “Розвійтеся з вітром, думки невеселі… “ Розвійтеся з вітром, думки невеселі! До мене назад не вертайте! Повійтеся в гори між бори та скелі І там, кілько воля, гуляйте! В душі молодій розвиваються квіти, Весело співають пташата, Я хочу співати, гуляти, радіти… Душа моя щастям багата. А горе задавлю словами шумними, Піснями веселими вкрию, А плач заглушу я грудьми голосними. Росою всі […]...
32. Дмитро Загул – Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’янтний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по груні; Наче й досі зачуваю […]...
33. Дмитро Загул – дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
34. Дмитро Загул – Гімн-прокламація Благословенний піт, Благословенний труд, Благословенна рука Трудівника. В поті чола здобуваємо хліб, – Надії його не дадуть. Ти до праці прилипла, Як той поліп, Роботяща людино, Ти працювати привикла. Хто не працює – той осліп, Бо праця – добро єдине. Хто не працює – хай гине. Товаришу мій, селянине, До твого серця – про спільну […]...
35. Дмитро Загул – “Слова недоговорені, приборкані пісні… “ Слова недоговорені, приборкані пісні, Летіть в краї надзоряні, як пташки голосні!.. І мрії недомріяні в буденщині життя, Словами неопірені, летіть без вороття! З грудей моїх, як з кліточки, пускаю вас у світ, До листячка, до квіточки з росою припадіть! За снами сподіваннячка, що снилися давно, Летіть, мої зітханнячка, як пташки крізь вікно! ІЗ ЗБІРКИ “З […]...
36. Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
37. Дмитро Загул – Іграшка All the king’s horses and all the king’s men Couldn’t put Humpty together again. Різьблена, дерев’яна, Цвяхована чорною бляшкою, Сувенір-люлька – родич привіз з України. П’ятилітній Іванко – внучок мій найстарший – Відкриває-закриває: Сподобалась іграшка. Раптом біжить переляканий – в оці тремтить сльозинка – В руках уламки люлечки, Шматки різьбленого дерева. Поламалося!… Бабо… Я не […]...
38. Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
39. Дмитро Загул – Марійка І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні […]...
40. Дмитро Загул – деколи Деколи хочеться серцю Квіткою бути пахучою, Деколи хочеться в небі Зіркою стати горючою. Деколи хочеться серцю Стати терном чи кропивою, Хочеться впасти на землю Раптом потопою-зливою. ІЗ ЗБІРКИ “НА ГРАНІ”...