Дмитро Загул – “З глибин руїни і пустелі… “

Related posts:

1. Дмитро Загул – ІХ. “Прийшов, як звір із нор пустелі… “ Прийшов, як звір із нор пустелі, Я був, як єсть. І зрушив душі, Стер оселі, Переорав степи веселі. І честь. І нашу честь… Зів’яли ранки нерозквітлі, Стікають кров’ю вечори… А де ж надії заповітні? Розлізлися, Як воші, злидні, Вий вовком до зорі! Не сизі голуби блукали По небу голубім – Прийшли вовки, Пришли шакали, Когось […]...
2. Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
3. Дмитро Загул – “Віє казкою чудною… “ Віє казкою чудною З зачарованих гаїв… Ти ходила враз зі мною, Ти співала, я радів. Ти співала так чудово, Чарувала той гайок, Заплітала слово в слово, Ніби цвіти на вінок. Я ловив слова веселі І про щастя в серці мрів, І твої пташині трелі Я затримати хотів… Та слова мене дурили І втікали в синю […]...
4. Дмитро Загул – ІV. “Очі заплющу і бачу… “ Очі заплющу – і бачу: Летить чорнокрилий птах, Що хоче кров гарячу Точити по степах. Уха затичу – і чую: – Волі доволі! Я йду! – І чулим серцем віщую Ще більшу біду. Невже ж і я привикну Дивитись і мовчать? Нехай осліпну, а скрикну: Навіщо той чад? Невже ж тремтіти буде Сплюгавлена душа? Не […]...
5. Дмитро Загул – Перший мій погляд Мій перший погляд дитячий На заграву сонця впав, І промінь яскраво-гарячий Мої очі вперше скупав. Горіли вогні червоні В чоловічках моїх очей, І сонця рожеві долоні Доторкались дитячих плечей. Од ночі сонце втікало За далекі, сині шпилі І червоною кров’ю стікало Крізь повіки, в жили мої. Стікало краплями в очі І в серці палало вогнем, […]...
6. Дмитро Загул – дивлюсь у далеч Дивлюсь у далеч буйних вод, Де біла чайка хвиль черкає, І думка – молодий пілот – Женеться з вітром у безкрає… О, скільки радісних пригод У серці здійснення чекає! Стихія дзвонить, мов жива, А з-за гори ударом грому – Грозою пристрасть ожива І в серці злива хмаролому… Летіть, окрилені слова, Як літаки з аеродрому! У […]...
7. Дмитро Загул – “Багато акордів на струнах моїх… “ Багато акордів на струнах моїх, Душа їм і ліку не знає, Життя повнозвучно торкається їх І звуки пісень викликає. Ловлю невловимі хвилини життя, Лечу за святою красою, Пісні переливні – ті діти чуття – Посію до сонця росою. Пряду павутинки тонесенький льон, Я тчу і мережаю ткані. Життя повнозвучне перейде, як сон, Зістануться співи весняні. […]...
8. Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
9. Дмитро Загул – “Тихі води зашуміли… “ Тихі води зашуміли, Розбудила їх весна – Струни серця забриніли, Ллється пісня голосна. Луг співає враз зі мною, Довгий смуток мій умер – Все, що марилось зимою, Хай же збудеться тепер! ПОЗА ЗБІРКАМИ. З РІдНОГО ПОЛЯ...
10. Дмитро Загул – Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас З віковічних тенет Кличе […]...
11. Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
12. Дмитро Загул – Осінній шум Плюскоти річки і шелести гаю Тонуть прозоро в замислений вечір, Де чисто і ясно, неначе в нетечі, Горючі осінні ліси дотлівають. Плинуть хмаринки у течінь гарячу, Де сонце за заході обрій стрічає, А сиві верби галузки печалі Схилили в воду і довго плачуть. Вже вересневі дощі сполоскали Нив непривітних поорані смуги, А коси берізок, що […]...
13. Павло Мовчан – “З глибин небесних долинає гуд… “ З глибин небесних долинає гуд, Занурюючись крапкою в тривогу, І дотліває хмари білий трут, І тінню пада попіл на дорогу. Стоять сумирні срібні дерева, Приховуючи спокій нерухомий, Ледь-ледь багнітки вітер колива, Мов струшує з гілок зимову втому. Вершки чорніють в надвечірній час, Відтінені блакиттю покрай неба, І сніг, немов нерукотворний Спас, Лежить в ярку, засвічений […]...
14. Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
15. Дмитро Загул – “далеко від рідного краю… “ Далеко від рідного краю, На лоні розлогих степів Злітає у далеч безкраю Журбою окрилений спів. Як пташка за літом у вирій, Летять і кигичуть пісні І хочуть в розмовоньці щирій Розвіяти смутки свої. До тебе, моя Верховино, Зелене Підгір’я моє, Я їх посилаю щоднини, Як сумно на серці стає. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З […]...
16. Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
17. Дмитро Загул – Марія і мара Чи не марні марю мрії, Коли стільки вже століть Постать матері Марії Тут примарою стоїть. Ледве чутно скорбний голос: “Я примарою умру!” В мене й серце розкололось На Марію і Мару. З них одна стоїть марою Під раменами хреста, Друга гострить ясну зброю Вирушати на міста. З гордим прапором Марута Серед натовпу пливе: Пропадай, стара […]...
18. Дмитро Загул – “В дзеркалі Черемшу скелі високії… “ В дзеркалі Черемшу скелі високії Ломлються, кришуться, б’ються. Хвилі нестримнії річки глибокої З гордощів скель тих сміються. Змалечку ріс я над хвилями смілими, Хвилям подібний зробився… Образ реального з вічними цілями В серці в кусочки розбився. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ПІдГІР’Я”...
19. Дмитро Загул – дівоча туга Голосом горлиці Серце туркоче – Тремтить, як оголена Гілка в гаю… О моє бідне, Стурбоване серце, Як зустрічаєш ти Весну свою? Біле, пругке Моє тіло дівоче – Блискуче, мов перший сніг, Зворухнулося, Затріпотіло, Як перший листок молодий… Затремтіли тонкі волоконця Щонайтонших нервів моїх. Од променів сонця Розтанув мій сніг, І тоскно, і млосно, І тужно […]...
20. Дмитро Загул – “Мрії злеліяні, сни перемріяні… “ Мрії злеліяні, сни перемріяні Довго я в серці складав, Сльози колишнії, ночі невтішнії Я на пісні перелляв. В них поскладалося все, що прохалося, Все, що прожито колись. Звуки їх носяться, з серця так просяться, Рвуться у далеч кудись. З вітром розвійтеся, росами сійтеся, Линьте по рідній землі! З хмарами грайтеся, в сонці купайтеся, Співи весняні […]...
21. Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
22. Дмитро Загул – “Ждуть нас тучі неминучі… “ Ждуть нас тучі неминучі, Непривітний жде нас час; Ждуть нас бурі, дні понурі, Темні тюрми ждуть на нас. Та ніщо нас не злякає, Сили духу не злама… В нас страху в серцях немає, Ні зневіри в нас нема. В нас охота до роботи, В серці свіжа, чиста кров; Всі щоденнії турботи Вкриє нам свята любов. […]...
23. Дмитро Загул – “Я чую пісню, мов крізь сон… “ Я чую пісню, мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче; Мені вчувається щоночі Той шелест листя, шум сосон. І щось тій пісні в унісон Так ніжно в серці зашепоче… Я чую пісню – мов крізь сон Далекий Черемош гуркоче. То спів засмучених флояр, То стогін журної трембіти, – Зашелестять шовкові цвіти І з серця скотиться тягар. […]...
24. Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
25. Дмитро Загул – “Не слухають мне дзвінкії рими… “ Не слухають мене дзвінкії рими, Не мож акорду вивести зі струн; Розвіявсь спів дорогами пустими… Нема веселих дум!.. Прощай мене, високий Аполлоне, Що в землю я зарив святий талан! Не винен я, що в грудях жар холоне, Що в серці тисяч ран. Прости мені, небесная богине, Що я тебе ненароком завів! Не винен я, що […]...
26. Дмитро Загул – Привіт осінньому … А було тихо. Було журно, Аж доки з нетрів городів, Мов свіжий вихор в хату курну, З потужним криком, грізно й бурно, Ти в наші села зелетів. Прийшов у стомлені оселі З юрбою радісних пісень, Заколихав трухляві стелі, Переорав сухі пустелі І засвітив веселий день. Вітай, великий чародію! Тобі, осінньому, хвала! Перетворив ти в […]...
27. Дмитро Загул – Марійка І В вечірню, химерну годину, Як обрій гине в імлі, Не раз без руху застигну, І тужно стане мені. Згадаю зимовий вечір І фастівський вокзал, Здригнуться од холоду плечі, А в серце ввіп’ється жаль. І встане знову в уяві Той дев’ятнадцятий рік – Розправи, пожежі криваві І сотні мерців, калік… Тоді я зустрів на пероні […]...
28. Дмитро Загул – дифібрамб весні Весно! Облудна омано! Твоє чародійне вино, Заправлене соком дурману, Ми щороку, щороку п’ємо. Ти повінь свою розіллєш, Розбуркаєш давнє, Що впало на дно, – Захлюпаєш хвилями В наше вікно – І ми захвилюємось теж. Ти розцвітаєш, і ми цвітемо Мохнатими сон-квітками. Весно, злудна мано! Що дієш ти з нами? Твою цілющу, одвічну міць Ми всисаємо […]...
29. Дмитро Загул – З-за буйних річок З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах зневіра, а в серці біль, – Хай буде буря – той гній рознести, Хай прийде ще раз рішучий бій! Хай пронесеться […]...
30. Дмитро Загул – На полях І Як вечір кулями плював І ранки гаркали залізом, Один на варті він стояв – І не з рушницею – з одрізом. Непереможні вороги Порозіслали чати, стежі… А він, в обірваній одежі, Десь міряв межі навкруги. І раптом куля – не в висок, Не в груди – в задубілу ногу. Упав з одрізом на дорогу […]...
31. Дмитро Загул – “Так любо, гарно так, чудово… “ Так любо, гарно так, чудово, Немов навколо рай цвіте! На волю рветься втішне слово, Надії слово золоте. Садки убрались рясно, красно, А там пташок співучих рій Стрічає співом сонце ясне Піснями радості й надій. Хмарки вгорі закам’яніли, В пурпурнім сяєві стоять; В траві росинки затремтіли, Жемчужним полум’ям горять… Горять маленькими огнями, Дрібними іскрами блищать, Дрижать, […]...
32. Дмитро Загул – “В моїй груді дужа сила… “ В моїй груді дужа сила В’ється, б’ється, пресь надвір. Вже ростуть легенькі крила, Щоб летіти на простір. Я окроплю їх росою, Змию з себе бруд і пил І полину ген до бою! Є відвага, доста сил! Не страшні мені кайдани, Не ляка лиха судьба! Йду боротись з ворогами! В мене втіха – боротьба. Я добуду […]...
33. Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави) Хто косить під осінь отави, Осінні трави без роси, Той не жалкує минулої слави Ні полинялої краси. Не слухай, що хочуть ворожки! Не квиль на біль! На межах зіноваті трошки, Волошки та кукіль. Забуде панський білий череп Похилі верби, свій рідний герб! На волю випав нам жереб, А в серці – молот і серп. Розбудимо […]...
34. Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
35. Дмитро Загул – Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння Така струнка та нетривка. Чиясь рука прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси, Що обголили чорну грудь, Тепер щоночі вічні сльози […]...
36. Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
37. Дмитро Загул – Будка І Біжить божевільна машина По степу… по степу… по степу… Пильно свердлить очима Пітьму сліпу. Захекано стане й затрубить: – Я йду-у-у!.. – І в поспіху губить клуби Диму-вогню на ходу. Летить. А в кожнім вагоні По двісті-триста рушниць, – То йдуть червоні На строну границь… Стануть, як мур, на кордоні, – А кожен – […]...
38. Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
39. Дмитро Загул – “Власні смутки, власні болі… “ Власні смутки, власні болі В пісню переллю, І розвію ген по полі Думоньку мою. Там вітрець її посіє В полі золотім І квітки дрібні обвіє Гореньком моїм. І квіткам дрібненьким скаже Думонька моя, Як я плачу, сльози трачу, Як сумую я… З золотими колосками Розмовлятиме, Не словами, а слізками Вповідатиме, Що немає в мене долі […]...
40. Дмитро Загул – Грими, грими, могутня пісне! Грими, грими, могутня пісне, Як ті громи весняних бур. Хай знає панство ненависне, Що наша армія, як мур. Ми стали волі на сторожі, Ми їй не зрадимо ніде. Дрижіть, недобитки ворожі, Червона Армія іде! У шатхі, темній та глибокій, Працює брат наш робітник. Для нього волю, труд і спокій Боронить наш червоний штик. Капіталісти і […]...