Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім)
І
Бувало: в сутінку вечірнім,
Як обрій кров’ю догорить,
Стаю невпевненим, покірливим…
І туга пережитих літ
Закряче вороном настирливим:
Не варто марити про цвіт!
Хіба таким, мізерним, хирлявим,
Чекати кращого чогось?
Щоб потім згинуть непримиреним?
Та скільки ж поту пролилось
І скільки ж витрачено сили,
Щоб перебитися якось!
Чекай спокійної могили
І не турбуйся про людей!
Їм тільки власне, власне миле.
Ти не герой, не Прометей.
Хай інші, в кого більше віри,
Життя кладуть задля ідей!
А
Нехай про смуток і любов,
А не про голод, не про діри
І не про сон брудних голов!
ІІ
А догорить похмурий вечір,
І ліхтарі замерехтять,
То й настрій туги недоречний
Втікає, як вечірній тать.
Засвічу лампу електричну –
Зітхання радісне з грудей –
І сяду за роботу звичну –
Бадьорий, свіжий, молодий.
І радий, що позбувся туги,
Що позабув одразу знов
Оте маріння недолуге,
І віру, й ліру, і любов.
Я не герой, не цвіт, не геній,
Я звичайніський робітник,
Що в обстанові цій буденній
Ще змалку працювати звик.
І скільки сили,
І скільки вистачить часу,
Я все вкладу в одне горіння,
В одне терпіння все внесу.
Бо праця, праця од живого –
Серцем гарячим, золотим,
А не мерцям життя нового,
Що мріють про минулий дим.
ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, З ЦИКЛУ “РАНКОВЕ СОНЦЕ”. Київ, 1920 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави) Хто косить під осінь отави, Осінні трави без роси, Той не жалкує минулої слави Ні полинялої краси. Не слухай, що хочуть ворожки! Не квиль на біль! На межах зіноваті трошки, Волошки та кукіль. Забуде панський білий череп Похилі верби, свій рідний герб! На волю випав нам жереб, А в серці – молот і серп. Розбудимо […]...
- Дмитро Загул – Наш день Наш день – як маків цвіт, Що сок його – отрута… Кувались наші пута Не дні, а тисячу літ. Наш день – як маків цвіт: Отрута в ньому й сім’я… Вбивали нам у тім’я Ті цвяшки вже з давніх літ. Наш день – як маків цвіт, Того-то ми мов сонні, Мов сонні-непритомні, Мов п’яні тисячу […]...
- Дмитро Загул – Сонце і серце Високе сонце! Золотий вогонь Ти вічно сієш у світи холодні. Вони беруть тепло з твоїх долонь, Як жебраки, обдерті та голодні. Як жебраки, обдерті та голодні, Беруть вони життя з твоїх долонь, Хоча й нічим оддячитись не годні Тобі за твій дармований вогонь. Але в тобі, бездонне джерело, Того тепла незгиблені безодні. І скільки ти […]...
- Дмитро Загул – Настрій Друзі мої! Вороги мої! Люде! Яка прекрасна Вільна земля! Хай вічно Благословенним буде Її ім’я! Скільки радощів! Скільки втіхи В кожній дрібниці малій! В низеньких вікнах Сільської стріхи, Як у столиці Світовій. Гойдай, лелій Наші радощі, земле, В колисці своїй Кільцем вогневим! Хай наше життя – Працьовите, буденне – Буде святом одним! О вільне буття, […]...
- Дмитро Загул – “Ждуть нас тучі неминучі… “ Ждуть нас тучі неминучі, Непривітний жде нас час; Ждуть нас бурі, дні понурі, Темні тюрми ждуть на нас. Та ніщо нас не злякає, Сили духу не злама… В нас страху в серцях немає, Ні зневіри в нас нема. В нас охота до роботи, В серці свіжа, чиста кров; Всі щоденнії турботи Вкриє нам свята любов. […]...
- Дмитро Загул – “Кину жаль і смуток лишу… “ Кину жаль і смуток лише, Власне лихо заколишу І братам співати стану Про любов, красу весняну. Дам їм світло серед ночі, Просвіщу їм сонні очі. Сере пущі стежку вкажу І про рідний край розкажу. Поведу людей до бою Із неправдою лихою І про волю в ріднім краю Браттям-другам заспіваю. ІЗ РАННІХ ПОЕЗІЙ, З ЦИКЛУ “ВЕСНЯНІ […]...
- Дмитро Загул – Осінній мотив І знов я стою У пожовклім гаю, Що серцю про старість нагадує, А зісохле і тлінне Листя осіннє Крутиться й падає, Крутиться й падає… В душу мою. І щемить моє серце, щемить Од натуги осінньої туги, Бо знову до серця Шелестом б’ється Одірване листя. А серце тремтить, Воно б’ється і рветься Й за листям пожовклим […]...
- Дмитро Загул – Вечірнє Мить по заході сонця. Монотонно шумить очерет, І трава, мов сонна, Хилиться, клониться… Спить степ. Зеленою лінню, Розтопленим оловом Пливе повновода Рось… І хочеться теплим словом Зворушити когось. Чого ж це ти прагнеш, Вечірня думо моя? Тужиш чого – за чим, Не наздоженеш минулого дня, Не доженеш нічим! Співай про розбуркані сили, Будь, як широкий […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – Гімн-прокламація Благословенний піт, Благословенний труд, Благословенна рука Трудівника. В поті чола здобуваємо хліб, – Надії його не дадуть. Ти до праці прилипла, Як той поліп, Роботяща людино, Ти працювати привикла. Хто не працює – той осліп, Бо праця – добро єдине. Хто не працює – хай гине. Товаришу мій, селянине, До твого серця – про спільну […]...
- Дмитро Загул – Осінній шум Плюскоти річки і шелести гаю Тонуть прозоро в замислений вечір, Де чисто і ясно, неначе в нетечі, Горючі осінні ліси дотлівають. Плинуть хмаринки у течінь гарячу, Де сонце за заході обрій стрічає, А сиві верби галузки печалі Схилили в воду і довго плачуть. Вже вересневі дощі сполоскали Нив непривітних поорані смуги, А коси берізок, що […]...
- Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
- Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
- Дмитро Загул – “Я спитав, чи ти кохала… “ Я спитав, чи ти кохала, Чи пізнала вже любов? Чи щовечора зітхала Після зустрічей, розмов? Ти на жовтому пісочку Пишеш пальчиком: люблю… Змиє хвиля по часочку Першу відповідь твою. А моя любов не перша… Але все забуду я, На скрижалях свого серця Я вписав твоє ім’я. ІЗ ЗБІРКИ “З ЗЕЛЕНИХ ГІР”, З ЦИКЛУ “ЛІРИКА ІІ”...
- Дмитро Загул – дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
- Дмитро Загул – Будівля майбутнього Праця титанів, Зоряних сердець! Не перестане Їх вільний герць. Високо тоне В повітрі, мов птах; Хто ж тобі, доме, Виведе дах? Тендітні й слабі Проклинають наш труд, Бо для них у тобі – Тільки галас і бруд. Їм ніжних пісень І мелодії рим!.. Їм – розкіш Атен, Їм – гордий Рим. А що ж таке […]...
- Дмитро Загул – Бабине літо Упали приморозки ранні На молоду озимину… Берези в білому убранні Гудуть мелодію сумну. В ці дні, задумливо-багряні, Я свого серця не збагну. Снується біле павутиння; Тоненька нитка павука. Струна настроєна осіння Така струнка та нетривка. Чиясь рука прозоро-синя Щодня розмотує клубка. Там, де пройшли серпи та коси, Що обголили чорну грудь, Тепер щоночі вічні сльози […]...
- Дмитро Загул – дивлюсь у далеч Дивлюсь у далеч буйних вод, Де біла чайка хвиль черкає, І думка – молодий пілот – Женеться з вітром у безкрає… О, скільки радісних пригод У серці здійснення чекає! Стихія дзвонить, мов жива, А з-за гори ударом грому – Грозою пристрасть ожива І в серці злива хмаролому… Летіть, окрилені слова, Як літаки з аеродрому! У […]...
- Дмитро Загул – “Серце одчинене. Слухаю… “ Серце одчинене. Слухаю. А сум – вітчим – Присікався до серця гадюкою Причин. За мурами ворога-настрою Марно час мій ішов… Я вірив одному пастирю На ймення – любов. А він гармонійною зливою Сіяв на серце лік І з ноткою журливою Прорік: “Знай, що в кривавих подіях Направиться кривда стара, – Вся, що навколо – мелодія, […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Дмитро Загул – Авіапісня Пливіть, полумінні пілоти, В повітрі – плинному склі – До сонця до зальоти З півсонної землі! Линьте з леготом-вітром, Своєвільні лицарі мрій, – Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий! На вас майбутні надії, – На вас, герої висот, В кожному серці зоріє Ваш понадземний льот. Шикуються сили ворожі За тином колючих дротів… Будьте всі насторожі! […]...
- Дмитро Загул – Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’янтний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по груні; Наче й досі зачуваю […]...
- Дмитро Загул – З-за буйних річок З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах зневіра, а в серці біль, – Хай буде буря – той гній рознести, Хай прийде ще раз рішучий бій! Хай пронесеться […]...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
- Дмитро Загул – “даремне ти турбуєшся, поете… “ Даремне ти турбуєшся, поете! Ще вистачить сюжетів для поем. Візьми число щоденної газети – Там тисячі невиспіваних тем. Заглянь лишень у рубрику науки Чи в рубрику пригодницьких новин, О, скільки там і радощів, і муки? І все петитом набрано дрібним. Дрібні твої трагедії, людино, Одірвана від поступу часу! Чого ж це ти голосиш без упину […]...
- Дмитро Загул – Ранкове сонце Ранкове сонце – серце моє, – Дзеркальна глибінь тепла. З прозорим ранком воно встає… І гляньте! Імла втекла! Вам не чужа моя душа, – В ній плюскіт і ваших хвиль… Хоч вас обігнала її межа На сотні, тисячі миль. Убогі душі я збагачу Барвами ніжних фарб, Жербрацькі торби позолочу… Беріть мій світ, мій скарб! Скільки […]...
- Дмитро Загул – Може, й так Може, й так. Я не справдив надій І малого гуртка… Але знаю: В праці важкій Не скривила рука. Може, й так. Я одсталий для вас, – Віра моя замала… Але знаю: Любов до пригноблених мас В моїм серці росла і цвіла. Може, й так. Помилявся, схибив, Згайнував, змарнував свій час… Але руки свої Потом солоним […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – “Ти чудова, як вечір весною… “ Ти чудова, як вечір весною, Ти чарівна, як нічка в маю, – О, з якою гіркою журбою Я дивлюся на вроду твою! Як вечірня зоря над горою, Так твій погляд веселий горить, – Я багато хотів би з тобою Про любов, про печаль говорить. Наче сонечка захід рум’яний, Твої щічки принадні горять… Я тобою, красо […]...
- Дмитро Загул – “Грай, легкокрилий вітре, на полі… “ Грай, легкокрилий вітре, на полі, Думку тужливу, сумну, Я ж защебечу, як пташка на волі, Пісню веселу – чудну! Що мені доля, та мачуха люта? Я своїй долі творець! Що мені горе, недоля, отрута? Всьому наступить кінець! Горе скінчиться, осушаться сльози! Щастя зблисне нам знов! З серденька щезнуть холодні морози, Серце зігріє любов! Хмари ті […]...
- Дмитро Загул – Різні мотиви Не в тишині формується поет, Не в самоті німих чернечих келій. В юрбі людей, бурхливий і веселій, Він розіклав барвистий свій намет. Його життя – це брук, а не паркет, Його палітра – площі та панелі, Де ловить він життя високі трелі І рух юрби до невідомих мет. Ні тріолет, ні станса, ні сонет Сучасного […]...
- Дмитро Загул – Моя сердечна Україно Моя сердечна Україно, Країно юнацьких мрій! Не раз я падав на коліна І кликав: – Я твій! Я твій! Про тебе марив я наяві, Про тебе марив уві сні, Твоїй кривавій давній славі Складав свої пісні. А як брати мої вмирали В останній боротьбі, В моїй душі гули хорали На спомин по тобі. Там, де […]...
- Дмитро Загул – дифірамб водоспаду Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Нестримні діти природи, Спонука спонук. Ви – дух! Ви – сила! Води і люди. Ні гори, ні скелі Не стримають ваших Стромих доріг, Не вдержать навальний ваш біг – Ні простори пустелі, Ні примари богів угорі На хмарній небесній стелі. Не вдержаться гори, Де ваша сила пройде, – […]...
- Дмитро Загул – далекі заклики. Фрагменти І Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Живлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі Летять, мов ті лелеки, Мов легкі журавлі. ІІ Забудь за бурю й […]...
- Дмитро Загул – Братам поза межі Флейтою плаче серце до вас, Сопілкою схлипує: Покинуті. Пасерби долі. Любі. Рідні. Безвольні. Зараз не вперше, а в сотий раз Я одкриваю для вас Десятилітні болі мої На рідній чужині… А з ними разом – тисячолітні Страждання мої – болі людини В хащах і пущах землі. До вас, безпорадні, до вас З віковічних тенет Кличе […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – “Багато акордів на струнах моїх… “ Багато акордів на струнах моїх, Душа їм і ліку не знає, Життя повнозвучно торкається їх І звуки пісень викликає. Ловлю невловимі хвилини життя, Лечу за святою красою, Пісні переливні – ті діти чуття – Посію до сонця росою. Пряду павутинки тонесенький льон, Я тчу і мережаю ткані. Життя повнозвучне перейде, як сон, Зістануться співи весняні. […]...
- Дмитро Загул – дівоча туга Голосом горлиці Серце туркоче – Тремтить, як оголена Гілка в гаю… О моє бідне, Стурбоване серце, Як зустрічаєш ти Весну свою? Біле, пругке Моє тіло дівоче – Блискуче, мов перший сніг, Зворухнулося, Затріпотіло, Як перший листок молодий… Затремтіли тонкі волоконця Щонайтонших нервів моїх. Од променів сонця Розтанув мій сніг, І тоскно, і млосно, І тужно […]...
- Дмитро Загул – “Я йду в країну мрій… “ Я йду в країну мрій, Де жив перед віками, Де перший крок дрібний Несмілими ночами До щастя вів. А в тій країні мрій Несправними руками Віночок золотий Сплітав перед віками З веселих снів. А в тій країні мрій Нема ні сліз, ні горя, Ні болю, ні нещастя, Ні того зла. Бо в ту країну мрій […]...
- Дмитро Загул – “Розвійтеся з вітром, думки невеселі… “ Розвійтеся з вітром, думки невеселі! До мене назад не вертайте! Повійтеся в гори між бори та скелі І там, кілько воля, гуляйте! В душі молодій розвиваються квіти, Весело співають пташата, Я хочу співати, гуляти, радіти… Душа моя щастям багата. А горе задавлю словами шумними, Піснями веселими вкрию, А плач заглушу я грудьми голосними. Росою всі […]...
Твір дім на горі, скорочено.