Дмитро Загул – Згадка (Хто косить під осінь отави)
Хто косить під осінь отави,
Осінні трави без роси,
Той не жалкує минулої слави
Ні полинялої краси.
Не слухай, що хочуть ворожки!
Не квиль на біль!
На межах зіноваті трошки,
Волошки та кукіль.
Забуде панський білий череп
Похилі верби, свій рідний герб!
На волю випав нам жереб,
А в серці – молот і серп.
Розбудимо всюди нечулих
На мільйони – не гонів – миль…
Хоч сон минулий степами блудить,
Мов божевільний Шлеміль.
Навіщо понурі тіні:
Петлюро, денікін, Махно?
Пройшло лихоліття руїни…
Це було давно… давно.
Грає веселий вітер
На струнах золотих,
Що з наших дірявих відер
Не ллється голод і тиф.
Що знову захований спокій
Військовий мішок продер,
І стали рішучими кроки
Наших братів, сестер.
ІЗ ЗБІРКИ “НАШ дЕНЬ”, З ЦИКЛУ “СУРМАЧ”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Загул – Сон лісів Мохнаті зітхання дерев – Шелест, шурхіт, шум… А десь недалеко машини рев, Що розриває цей сум. У вершках кучерявого листя Губиться посвист, гнів – Веселий гудок машиніста… Вдарив по нервах і занімів. А до вокзалу – вісім верст По тонкій колії коліс… Там деколи брязкіт, і гамір, і вереск, А далі – по-давньому – ліс. […]...
- Дмитро Загул – Згадка (Бувало: в сутінку вечірнім) І Бувало: в сутінку вечірнім, Як обрій кров’ю догорить, Стаю невпевненим, покірливим… І туга пережитих літ Закряче вороном настирливим: Не варто марити про цвіт! Хіба таким, мізерним, хирлявим, Чекати кращого чогось? Щоб потім згинуть непримиреним? Та скільки ж поту пролилось І скільки ж витрачено сили, Щоб перебитися якось! Чекай спокійної могили І не турбуйся про […]...
- Дмитро Загул – “Ждуть нас тучі неминучі… “ Ждуть нас тучі неминучі, Непривітний жде нас час; Ждуть нас бурі, дні понурі, Темні тюрми ждуть на нас. Та ніщо нас не злякає, Сили духу не злама… В нас страху в серцях немає, Ні зневіри в нас нема. В нас охота до роботи, В серці свіжа, чиста кров; Всі щоденнії турботи Вкриє нам свята любов. […]...
- Дмитро Загул – Привіт осінньому … А було тихо. Було журно, Аж доки з нетрів городів, Мов свіжий вихор в хату курну, З потужним криком, грізно й бурно, Ти в наші села зелетів. Прийшов у стомлені оселі З юрбою радісних пісень, Заколихав трухляві стелі, Переорав сухі пустелі І засвітив веселий день. Вітай, великий чародію! Тобі, осінньому, хвала! Перетворив ти в […]...
- Дмитро Загул – “Голубонько мила, не сердься… “ Голубонько мила, не сердься, Читаючи скарги мої, Бо кождий удар мого серця Про тебе говорить мені. Тобою живе моя пісня, – Ти кождої пісеньки ткань. Голубонько мила, не смійся З моїх нерозумних зітхань! О, якби ти тільки кохала, То ти не сміялася б, ні! А вкупі зі мною зітхала, Читаючи скарги мої. Голубонько мила, не […]...
- Дмитро Загул – “Зеленими листками шумлять старі ліси… “ Зеленими листками шумлять старі ліси, Десь линуть над вершками таємні голоси. Вітри лісам шепочуть казки зелених гір, Тихесенько бренькочуть на струнах срібних лір. Я в смутку та в задумі блукаю по гаю, В тім шелесті та й шумі слова чиїсь ловлю. Хтось тужить за красою, зітхає по весні, І срібною росою падуть слізки рясні. Колишуться […]...
- Дмитро Загул – “Багато акордів на струнах моїх… “ Багато акордів на струнах моїх, Душа їм і ліку не знає, Життя повнозвучно торкається їх І звуки пісень викликає. Ловлю невловимі хвилини життя, Лечу за святою красою, Пісні переливні – ті діти чуття – Посію до сонця росою. Пряду павутинки тонесенький льон, Я тчу і мережаю ткані. Життя повнозвучне перейде, як сон, Зістануться співи весняні. […]...
- Дмитро Загул – Жовтневий вихор Вихре, радісний вітре! Товаришу вільних верхів! Рвійно грає в повітрі Твій розколиханий спів, – Б’є в блакитні пюпітри, Дзвонить у цитри дротів. То ж ти в навальному зрості Звалив стародавній лад. Хто запрохав тебе в гості До наших трухлявих хат? Хто в щиросердому тості Випив до тебе “віват”? В убогих серцях, похилих Тебе сподівались давно… […]...
- Дмитро Загул – “І невже ж це правда, що напередодні… “ І невже ж це правда, що напередодні Вічної руїни, певного кінця Освітило сонце на краю безодні Променем надії змучені серця? Ні! Я вам не вірю, що кінець так скоро, Що й оця надія згине з нами враз. Що впаде остання нетривка опора І безодня чорна поховає нас. Ні, я вам не вірю, що даремна праця, […]...
- Дмитро Загул – “З глибин руїни і пустелі… “ З глибин руїни і пустелі, З долини смутку і плачу В краї надзоряні, веселі На крилах пісень і я лечу. Думками лину над землею. Мені так тісно на землі! А разом з піснею моєю Летять у вирій журавлі. Їх крик бентежить мою душу, Та з ними враз не закричу! Ще вище вилетіти мушу Від журавлиного […]...
- Дмитро Загул – два світи – Розкажи мені, сивий діду, Про свої парубоцькі дні, Чи ганяв ти по білому світу, Як ось довелося мені? Я бачив далеко країни (Ганяли мене по фронтах) – У вихрах війни і руїни Забув я свій рідний дах. Палали вогні повстання – Поїхав і я на панів… А потім – воля настала (діду! чого посумнів?). […]...
- Дмитро Загул – Молодим співцям Сонячні панелі, ранки золоті, – Що ж ви невеселі, друзі молоді? Звідки в вас ті жалі? Звідки той мотив? Вам одкриті далі неймовірних див. Ні за чим тужити – перед вами світ! Вами не прожито й трьох десятків літ. Киньте непотрібний і нудний мінор! Задзвоніть як срібний, як веселий хор. Хай квилить і плаче про […]...
- Дмитро Загул – З-за буйних річок З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах зневіра, а в серці біль, – Хай буде буря – той гній рознести, Хай прийде ще раз рішучий бій! Хай пронесеться […]...
- Дмитро Загул – Захід У нетрях європейських міст Я завжди відчував утому; Дім біля дому, дім біля дому… А не повіриш там нікому, Ніхто там правди не вповість. Така там осінь і весна. Тонкі тополі такі тендітні, – А скверики брудні та непривітні, – І в очі пил, як тільки ясно в квітні, А коли ні – то сльота […]...
- Дмитро Загул – дивлюсь у далеч Дивлюсь у далеч буйних вод, Де біла чайка хвиль черкає, І думка – молодий пілот – Женеться з вітром у безкрає… О, скільки радісних пригод У серці здійснення чекає! Стихія дзвонить, мов жива, А з-за гори ударом грому – Грозою пристрасть ожива І в серці злива хмаролому… Летіть, окрилені слова, Як літаки з аеродрому! У […]...
- Дмитро Загул – “Гей! Та доки сумувати… “ Гей! Та доки сумувати? Доки сліз потоком лить? Геть же, смутку, з мої хати! Я веселим хочу жить! Я для пісні струни строю На новий, веселий лад. Своїм співом, сею грою Хочу серце вколисать. Люлі, серце нещасливе! Хоч на мить одну засни! Вже заснули довгі ниви Сном чарівної весни. Вже заснули квіти в полі, Луг, […]...
- Дмитро Загул – “Ти чудова, як вечір весною… “ Ти чудова, як вечір весною, Ти чарівна, як нічка в маю, – О, з якою гіркою журбою Я дивлюся на вроду твою! Як вечірня зоря над горою, Так твій погляд веселий горить, – Я багато хотів би з тобою Про любов, про печаль говорить. Наче сонечка захід рум’яний, Твої щічки принадні горять… Я тобою, красо […]...
- Дмитро Загул – ІV. “Очі заплющу і бачу… “ Очі заплющу – і бачу: Летить чорнокрилий птах, Що хоче кров гарячу Точити по степах. Уха затичу – і чую: – Волі доволі! Я йду! – І чулим серцем віщую Ще більшу біду. Невже ж і я привикну Дивитись і мовчать? Нехай осліпну, а скрикну: Навіщо той чад? Невже ж тремтіти буде Сплюгавлена душа? Не […]...
- Дмитро Загул – “На трави місяць сипав перли… “ На трави місяць сипав перли, З листками легіт шелестів, Кругом луги, ліси завмерли, Горою нісся тихий спів… До зірки зіронька всміхалась І в парі міряли простір… Земля з серпами мряк убралась, Лягали тіні з синіх гір… Шумлива річка воркотіла, Дзвеніла пісня срібних хвиль, А над землею мерехтіла Чарівна зоряна світиль… І все сміялося, раділо І […]...
- Дмитро Загул – Іграшка All the king’s horses and all the king’s men Couldn’t put Humpty together again. Різьблена, дерев’яна, Цвяхована чорною бляшкою, Сувенір-люлька – родич привіз з України. П’ятилітній Іванко – внучок мій найстарший – Відкриває-закриває: Сподобалась іграшка. Раптом біжить переляканий – в оці тремтить сльозинка – В руках уламки люлечки, Шматки різьбленого дерева. Поламалося!… Бабо… Я не […]...
- Дмитро Загул – О моя остання світла мріє О моя остання світла мріє, За тобою мій співучий льот. Може, ще раз промінь твій зогріє І розтопить кількалітній льод. Ти вкриваєш млосною імлою Мій осінній неспокійний сон… Я так тужно тягнусь за тобою, Як зимою крізь вікно вазон. І уста в жагучому тремтінні Притуляю до тонкого скла, І збираю тремотливі тіні Деревин, що ти […]...
- Дмитро Загул – Осінній шум Плюскоти річки і шелести гаю Тонуть прозоро в замислений вечір, Де чисто і ясно, неначе в нетечі, Горючі осінні ліси дотлівають. Плинуть хмаринки у течінь гарячу, Де сонце за заході обрій стрічає, А сиві верби галузки печалі Схилили в воду і довго плачуть. Вже вересневі дощі сполоскали Нив непривітних поорані смуги, А коси берізок, що […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Сутінь Долоні сну в весінніх сінях Лягли на струн прощальнім шумі. В твоїх очах блакитна сутінь. Не дно кларнета – дно задуми! Мов зустрічі давно забуті, Подертий шовк твоїх левконій. Мембрана пам’яті найтонша, Не пропустивши світла, дзвонить. Навіщо, сестро, Навіщо пестиш тіні тіней? Закрижаніле соло сонця Мов дно музики Ув оркестрі, Що грає в сну блакитних […]...
- Дмитро Загул – “Чорна хмара сонце вкрила… “ “Чорна хмара сонце вкрила, Грім гуркоче з-за гори… Ніч простерла чорні крила; В’ються вихрами вітри. Я злетів би понад села І пігнав з вітрами вмить… Як х? ороше, як весело: Вітер віє, грім гримить!.. Серце радісно обвилось І тріпочеться в грудях. Де те горе, що приснилось? Де неволя, де той страх? Я не бачив їх, […]...
- Дмитро Загул – На селі І Лежать покошені, порожні Поля безлюдні вдалині, – Ховаю погляди тривожні, Бо тут невесело мені. Бо думку давить і стискає Вороже небо в вишині, А в грудях тане щось і тає, Мов грудка воску на вогні. ІІ Такі ж убогі ви і прості, Сумні, покошені поля! Чого ж до вас прибула в гості Душа зажурена […]...
- Дмитро Загул – Спомин І Скільки, скільки довгих років, Років горя і турботи, Проминуло з того часу, Як по горах я ходив! Чотирнадцять довгих років… А в душі моїй ще й досі Дзвонить стогоном скорботи Тужний пам’янтний мотив. Наче я ще й досі чую Звук скорботної флояри, Що старий вакар пускає За вівцями по груні; Наче й досі зачуваю […]...
- Дмитро Загул – HEIMWEH Десь до осель далеких, Аж за дністер і Збруч, Летить наш тужний клекіт, Як журавлиний ключ, Летить, як той трикутник, Над зеленню озер, До друзів незабутніх, До стомлених сестер. До нас їх крик донісся, І зойк їх прилетів, Як невесела пісня Невільних наймитів. З-під панських оборогів, З просяклих кров’ю піль Несеться довгий стогін Про їх […]...
- Дмитро Загул – “Вже давно перестали морози… “ Вже давно перестали морози, Прошуміли холодні дощі, Розцвілись винограднії лози, Зеленіють в садочку кущі. Стала казкою ніченька ясна, Голос горлиці чути в саду. Встань та вийди в садочок, прекрасна, Я тебе на розмовоньку жду. Смоківниця листки розпустила, Вкрили землю квітки запашні… Чарівниця-весна наступила, По гаях залунали пісні. Мов голубка всю зиму на скелі, Ти ховалася […]...
- Дмитро Загул – Майбутнє Тобі, надіє трудящого люду, До ніг падуть турботні наші будні; І з голоду, з безладдя, з цього бруду – Простуєм шлях у мрійливе майбутнє. Бо ця доба, що з нами настає, Цей рік і місяць, день і ця година – Співають нам про владарство твоє, Що тільки ти – надія їх єдина. Батьки вмирають, родяться […]...
- Дмитро Загул – “Слова недоговорені, приборкані пісні… “ Слова недоговорені, приборкані пісні, Летіть в краї надзоряні, як пташки голосні!.. І мрії недомріяні в буденщині життя, Словами неопірені, летіть без вороття! З грудей моїх, як з кліточки, пускаю вас у світ, До листячка, до квіточки з росою припадіть! За снами сподіваннячка, що снилися давно, Летіть, мої зітханнячка, як пташки крізь вікно! ІЗ ЗБІРКИ “З […]...
- Дмитро Загул – Отчизно дорога! Пам’яті Володимира Кобилянського Отчинзно моя дорога, Мріє великої туги! Чи колись моя трудна нога До тебе навернеться вдруге? Чи на скелях, на грудях твоїх, Змучене серце спочине, І поллється безжурний сміх, Щирий такий, без причини? Ти снишся мені уві сні, Розкішна, зелена колиско, І часом здається мені, Що ти осьде, що близько. І здається тоді, […]...
- Дмитро Загул – “Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я… “ Як деколи здрімається, то сниться Підгір’я, І думонька вертається на рідне підвір’я. Там ненечка старесенька засмучена ходить, Щовечора, ріднесенька, як пташка, заводить. Сльзинками дрібненькими подвір’ячко росить, На серденьку тяженькеє каміннячко носить. Щовечора вбивається сестричка Катруся І в матінки питається, чи я ще вернуся. Давно мені змережана сорочечка біла, За сволоком залежана сопілочка мила. А братчик […]...
- Дмитро Загул – далекі заклики. Фрагменти І Прозора мла довкола, В задумі дерева… Над морем захолола Хмаринка льодова. З замисленого парку, Далеко від людей, Живлюсь на білу хмарку Крізь просвіт голубий. Як вітер шелевіє Між листям угорі, Встають нові надії І спогади старі. І заклики далекі З далекої землі Летять, мов ті лелеки, Мов легкі журавлі. ІІ Забудь за бурю й […]...
- Дмитро Загул – Перед осінню Люба! Літо минуло, Осінь холодна йде… А мені з тобою зустрітись Не довелося ніде. Де ти тепер – не знаю, З ким ти проводиш дні, Що на мої привітання Не відповіла мені? І тільки спомину промінь Єднає наші думки; А туга до серця дзвонить, Як дотик твоєї руки. Довго на тебе ждав я, І жервів […]...
- Дмитро Загул – дифірамб пісні Вільно ритмована мово, Найкраще з земних чудес, Що слово складаєш до слова, – Ти не дарунок небес! Тебе створила людина В сиву давнінь віків, Щоб ти, мов таємна пружина, Торкала то втіху, то гнів. Ти родиш сили могутні, А часом безсилий плач; Мотиви твої незабутні, Хоч забудеться твій сіяч. Хто твій творець, о пісне? Не […]...
- Дмитро Загул – “Сьогодні я не той, що вчора… “ Сьогодні я не той, що вчора, І ватра мрій – не та сама, Бо впала непрозора штора За тим, що було і вже нема. Моїх вражінь вчорашні свідки Хильцем майнули за поріг… Не буду ждати їх. Бо звідки? З яких країн, з яких доріг? Я випив пиво до крихітки, Промчав, мов сон, останній гріх… Повиливав […]...
- Дмитро Загул – “Коли на долоню наклоню чоло… “ Коли на долоню наклоню чоло, То все привиджається рідне село. І стежечка кожда і кождий куточок, Хатинка старенька і темний садочок, Де серце, не знаючи злиднів, жило. Он там моє щастя безжурне цвіло, – Над чистим потоком вільшина схилилась. Самітна смерічка на лан задивилась; Під нею веселе бурлить джерело… Лиш там, тільки там моє щастя […]...
- Дмитро Загул – Геліополіс Де в сивій млі холодних літ Спинився скандінавський глетчер І північний, одвічний лід Розлився, як бурхлива течінь, Де вбогий, темний трогладіт Лякливо зустрічав свій вечір, – Тут народився давній міф Про дивні, незвичайні речі, Що саме тут, на цій землі, Де льодовець лишив чорнозем, Такий придатний для ріллі На ярину та буйну озим, Де сонця […]...
- Дмитро Загул – Над черемош Товариші мої далекі Під гнітом панської руки! До вас, до вас, мої думки, Як у вирій лелеки. Кому свій смуток передам? Кому його повірю? А там, на рідному Підгір’ю, Хто поможе братам? Ніхто й не згадує про тебе, Така ти вбога і мала, – Ах, скільки сил для тебе треба, Буковино моя! А тільки деколи […]...
- Ольга Анцибор – Осінь Сивина вже скроні посріблила, Листопадами літа летять, І в душі кохання відболіло, А на серці тиха благодать. Осені п’янке зачарування Вабить зір, нашіптує слова, Як юнак дівчині про кохання Пісню тихим голосом співа. Фарб осінніх буйне розмаїття, Золото й бурштини є у нім, Ще зими далеко лихоліття, Пахне ще дитинством сизий дим. Листям жовтим сповнене […]...
Розповид на тему професийний вибир.