Dmytro-pavlychko-pisnya-pro-gudermes

Related posts:

1. Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
2. Дмитро Павличко – Збуди Немає правди на землі й не буде, Допоки не зійде Чечня з хреста, Допоки Ти в її пробиті груди, Всевишній Боже, не вкладеш перста, Не скажеш – ось вона, жива! Не знаю, Чи ми вже трупи всі, а чи живі, Як дивимось на тих державців зграю, Що катові вклонились у Москві? Чия це воля? де […]...
3. Іван Андрусяк – прощання смислу – вирок і пророцтво Прощання смислу – вирок і пророцтво Словам не доторкнутися до слів Допоки губи вимочивши оцтом Не заговориш: істина – в землі Її прозорих крил тонка рослина Ще проростає зрошена в собі А ти живеш допоки біль нахлине Прокинешся – на те вона і біль І погляду розтуленим огромом Зриваєш листя кроплених дощів Не знаючи що […]...
4. Дмитро Павличко – “Я буду на світі… “ Я буду на світі, Допоки незнане світло І обличчі твоєму світить. Я житиму доти, Допоки горіти буде Долоні твоєї дотик....
5. Мозолевський Борис – Нічний літак Нічний літаче, міста не буди, Нехай собі спочине в снах дитячих. І так всю ніч гвалтують поїзди – Зажди хоч ти, не квапся, мій літаче. У тому місті є одне вікно, Де я усім прийдешнім володію. Там ждуть мене запекло і давно – Не квапся, не буди у нім надію! Нехай поспить. Поспи із нею […]...
6. Іван Андрусяк – взуття душі Взуття душі – ночівля чинбаря (віддерти слово відмочити горло) А відьмою на босий чин бояр І день іде і ніч іде і голо (не вісімнадцять) знаком терезів Розбити небо вирячене в тебе Це недоосінь мила ці антени Я ображав але не зобразив Не стер на пальцях липову кору Голів ребристих вицвілих притонів Продовжую зривати давню […]...
7. Богдан Рапп – В пам’ять загиблим героям, під Іловайском Ну от і все – зімкнувся круг, Хтось говорив, що не можливо. Гаряча кров холоне в жилах, Прошу, хоч ти не падай з рук! Ти так зворушливо красива. Два слова змістом в тисячі, Ти не почуєш навіть ехо, Бо тут так шумно, справжнє пекло – Безпереривні куль дощі, А ти далеко, так далеко. Я йшов […]...
8. Вогонь Розгорнута книга буття Лежить на моєму столі. Ідеш від життя до життя, Як свічка в холодній пітьмі. На серці терновий вінець замкнувся, І кров’ю спливло, Та мусиш іти навпростець, Шукати десь інше тепло. Пройти крізь туман забуття, Віддати частинку себе. Минути сліпе каяття, Спочить на окрайці небес. Холодний осінній поріг Зміняє одвічна зима, І вічність […]...
9. Мені би стати пташкою Мені би стати пташкою, Аби взлетіти до небес. Мені би стати пташкою, Аби пізнати висоту чудес. Мені би стати пташкою, Мені набридло існувати. Мені би стати пташкою,- Я хочу літати, літати! Мені би стати пташкою, Мені тісний цей світ. Мені би стати пташкою, Мені набрид, той, людський, гніт. Мені би, тільки, стати пташкою, Аби сягнути […]...
10. Борис Грінченко – На добраніч Добра ніч натомленим усім! Тихим сном спочинуть хай таким, Щоб забути втому і турботу! Хто свій піт щодня на праці лив, Хто не мав ясних за нею днів, – Хай вві сні забуде про роботу! Хто важке на плечах горе ніс, Хто із мук стомився та із сліз, – Щастя хай тому ясне присниться! Зійде […]...
11. Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” Богдан Ступка. Вірш Ліни Костенко “Крила” А й правда, крилатим грунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина… А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті […]...
12. Семенко Михайль – “Крила білі, загострені льотно… “ Крила білі, загострені льотно – Крила смілі душі-Розалінди – Оескезені знов безтурботно Перед острахом Сцілли й Харібди. Крила м’якості снів оксамитних, Крила казок осніжених Сканди,- Скільки згибів на схилах блакитних, Які блисні ажурні гірлянди....
13. Микола Руденко – З нічого світ творився З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне – і замість нього Лишається на серці холодок. І так самотньо стане, так тривожно, Неначе світ кінчається на тім – І вже нічого врятувать не можна Ні в домі грішному, ні у святім. А потім знов оте нічоговічне Розбудить зливу почуттів, […]...
14. Леся Українка – “Темна хмара, а веселка ясна… “ Темна хмара, а веселка ясна. Що ти робиш, дівчино нещасна? Ореш тугу, сієш на ній смуток, Схаменися, який з того скуток! Тож не зійде рута На твоїй ріллі, А зійде отрута, Жалі не малі. Хай би туга облогом лежала, А ти б собі пшениченьку жала. А в пшениці то мак, то волошки Закрасили б роботоньку […]...
15. Юрій Андрухович – Похорон гімназиста С. Гошовського Все небо в упирях. Під небом чорно: Жалобний марш на видиху застряг. Свобода виглядає ілюзорно – Вся площа в пухирях і в шандарях. Ні з місця катафалк. Нестерпно грузько – На цвинтар нецілованих нести. Так провінційно, Вузько, Пласко, Русько: Повсюди пси і “півнячі хвости”. Вінок від магістрату. Від гімназії. Довічне віко з дерева й пітьми. […]...
16. Іван Андрусяк – це потреба бути – все одразу Це потреба бути – все одразу Сплюснути розпечене лице Нидіти хворіти псоріазом Пахнути дешевим ялівцем Вибирати з кожного по жмені Солі порятунку і жінок І стирати звивини шалені Доки не зачинено шинок Осене таке твоє ристалище Чорна і коричнева сльота Статися допоки все не сталося Здатися допоки самота І не хлібом – синьою вервечкою Безконечних […]...
17. Павло Мовчан – На гойдалці Я ще в зимі, а ти вже в літі… Мов переважуєм на світі Одне одного. Чи то сніги, а чи суцвіття Вкрили дорогу? Вода наполовину з льодом Вуста тобі до крику зводить, Але ти п’єш… В моєму кухлику на споді Крижина теж… Дощі твої летять, як стріли, Та моїх вишгородів білих Їм не згнуть… А […]...
18. Іван Андрусяк – Середньовічні візії 1. Допоки цих филистимлян Лисиці не усіх спалили Допоки крутиться земля І меч архангела гаврила Подібен гострому хресту Пора не виходити з дому Тобі печернику старому Дано корону і фартух І тліють єретицькі мощі І голосно смієшся ти Лисиці також хрестоносці Коли штахетові щити 2. О недоречна прадавня буколіка Казка приречена Доброго вечора черепе йорика […]...
19. Світ цей тісний для мене одної І все-таки важко бути самій, Летіти на крилах розбитих вже мрій… Дивитись на право, а бачити ліво, Іти на північ, потрапляти на південь… Всі мрії забуті, а крила – забрали… Не можу більш мріять, не можу літати. Ходжу по землі і дивлюся в небо… Взлетіти не можу, але дуже потрібно… Тіло вже ниє – взлетіти […]...
20. Олександр Олесь – Лебідь На болоті спала зграя лебедина. Вічна ніч чорніла, і стояв туман… Спало все навколо, тільки білий лебідь Тихо-тихо сходив кров’ю своїх ран. І співав він пісню, пісню лебедину, Про озера сині, про красу степів, Про велике сонце, про вітри і хмари, І далеко нісся лебединий спів. Кликав він проснутись, розгорнути крила, Полетіти небом в золоті […]...
21. Микола Вінграновський – Ти схожа Ти схожа. дві краплі води Упало з весла золотого. Ти схожа, як дві біди Ні з того, ні з сього. І огірок, що на столі Лежить у грудні перед нами, І небо, що лежить над нами У гололідному гіллі, Й готель, де ти прибув і вибув, Рука на пальовій стіні, – Це все, немов далекий […]...
22. Алла Жабокрик – Скільки ж іще їх буде? Скільки ж іще їх буде? Розумних, гордих, гарячих. Тих, хто нічого не значить. Хто не запалює груди. Хто тебе ніжно цілує. Зранку заварює каву. З ким тобі просто цікаво. З тим, хто в тобі не пульсує. Скільки ж іще їх буде? Вірних, чутливих і тихих. Тих, хто покине у лихо. Мовчки піде і забуде. Тих, […]...
23. Iren Konst – І падають ангели І падають ангели, падають мертві в небо, Чіпляються горлом за гарячу оголену душу. Їм крила врізаються в спину, віддають під ребра, Їм хмари то пестять плечі, то горло душать. Торкаються ангели тиші, блукають раєм. Мовчки слухають Бога і крилами б’ють по спині. Там, куди падають ангели, сонця більше немає; Там тільки холодна зброя й муровані […]...
24. Борис Грінченко – І світ воскрес! І світ воскрес! І, працівник великий, Устав орач і плуг важкий підняв. Де був колись пустир одвічно-дикий,- Він борозну найпершу проорав. І цілини великі скиби чорні Лягли в степу. Насіння золоте Впаде на їх,- на ниві неозорній Хліб дорогий, налившися, зросте. Нехай росте, пиша на нашім полі! Колись і ти, сівачу правди й волі, На […]...
25. Василь Стус – Терпи, терпи Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, Сталить твій дух – тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, Ніхто не зіб’є з власної тропи. На ній і стій, і стрій – допоки скону, Допоки світу й сонця – стій і стій. Хай шлях – до раю, пекла чи полону – Усе пройди і […]...
26. Христина Сирова – І кожен митець свого… щ. а. с. т. я І кожен з нас, носить в собі літри сліз. Несказаних нікому слів, та божевільні мрії. І кожен з нас актор, романтик, цинік,… клоун. Ти не розказана історія, без адресату лист. Не пережита кимось драма. Тепло, що так і не зігріє… Ще кимось не приборканий, степовий скакун, Що ухиляється від ласки, боячись неволі. І скільки перешкод, […]...
27. Тодось Осьмачка – Труни у гаях Із блакиті піль шляхи розляглись, На боках у них зацвіли гречки… Та рої бджолині ними не гудуть, Меду не несуть у пасіки-садки… А шляхами кров огненно димить Та вихри прядуть свистом веретен І пнуться, моя гад, багнетами до хмар, Мичку, наче сніг, тягнуть із гречок І сучать канат через всі поля, Купають його на шляху […]...
28. До орла – Грабовський Павло Обох нас, орле стервоїдний, Знажає поле боротьби: Рвемо у других шмат послідній, Жаги нікчемної раби. Та чом не в мене твої крила? Я полинув би вище хмар: Тут кров злочинства землю вкрила, Скрізь повно слів, в повітрі – вар! Де б не поглянув – боже! – всюди Слід жертв, загублених дарма; Не змовк стон тіней,- […]...
29. Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки… “ Тінь чиста, прагнучи сполуки, Летіла, розпростерши руки, Щоб в полі перейнять мене, – В шовковій оболонці звуку – Ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, як світ, широка, – Летіти буде, ще допоки – Не обійду, не розминусь… Коротять відстань квапні кроки – Чи ж неминучий цей союз… Чи сонце зменшилося вдвічі? Чи звузилися, може, […]...
30. Павло Мовчан – Бути метеликом Огорне тишею, обпеленає снігом, До нитки сивої прив’яже – хилитайсь. Допоки кокона Дощу ласкавий ніготь Не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, Розмлоєну, глибоку, мовчазну, І ймення викличе своїх надійних свідків, Щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате Полишить оболонку снігову, Аби усоте лет свій започати І довершить орбіту кругову. Понаджений […]...
31. Богдан Согор – Промінь Я захищаю промінь свічки на столі, Від злих вітрів, що дмуть через відкриті двері, Ніхто не в силі: герцоги, барони, королі, Його згасити, сівши до вечері. Пекуча втома, пробирає до костей, Та я чатую, не зімкнувши ока, І бережу його від всіх непроханих гостей, Стою, на промінь дивлячись звисока. Жевріє свічка, бореться з вітрами, Пронизую […]...
32. Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, І жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла І вруна гладила густі хвилясто-ніжно, п’ятипало… Блакитним опадом небес повільно світло струмувало, І простір згорнутий воскрес, зламавши крижані кристали. Німій і подих затамуй, щоб захват не схлюпнути, Щоб вариво зелених фарб не […]...
33. Герасим’юк Василь – Є стіни, стеля Є стіни, стеля. Вже заходь до хати. Нема підлоги – Вигадать не зміг. А на стіні Припала божа мати До ніг месії. До пробитих ніг. Не на стіні, А на землі, під нами, Притрушеній отавою, Сирій, Проступлять Губ твоїх криваві плями. Шепочеш: “Боже мій!..” – Як: “Сину мій!..” Зоря слов’янська, Сиві склавши крила, Як із […]...
34. Герасим’юк Василь – дев’ять днів, а потому сорок Дев’ять днів, а потому сорок, А на рік З верхів як з небес Ізійшов божевільний отрок І крисаню Поклав На хрест. І ніхто з нас її не скинув. Щось гуло із надгробних трав. Хтось ледве чутно мовив: “дитино… “ І нічого більш не сказав. Вже наш рід – як ота крисаня: З голови мутної – […]...
35. Микола Вінграновський – Моєму морю Прийшла моя пора тебе зустріти, Ступить на твій клекочучий поріг! Відмічений суворим правом жити, – З тобою розминутись я не міг! Мене ти кликало своєю глибиною, І серце моє рано споловіло. Над збуреною вирною габою Воно з тобою ще не клекотіло!.. Ти чуєш, море?! Юність моя, зоре, В твоїх просторів синьокрилий дим! Я молодим прийшов […]...
36. Іван драч – Крила Новорічна баляда Через ліс-переліс, Через море навкіс Новий рік для людей подарунки ніс: Кому – шапку смушеву, Кому – люльку дешеву, Кому – модерні кастети, Кому – фотонні ракети, Кому солі до бараболі, Кому три снопу вітру в полі, Кому пушок на рило, А дядькові Кирилові – крила. Був день як день, і раптом – […]...
37. Микола Хвильовий – “Підвівся день. Уперся в небо” Підвівся день. Уперся в небо. Зітхнув так сонячно на світ, Пролляв червоною фарбою На сірий тоскний краєвид. Чи кров’ю, може? Може, кров’ю? Але життя горить віки І пізнається у грозі… По діамантовій росі Йде чоловік....
38. Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “ Овиддя, вітром не розмите, Розпасяно в теплі лежить, І золота стеблина жита Благословля серпневу мить. Зійшовши з самого вершечка Небес високих, впало вниз Дзвінкого простору кілечко І нанизалося на спис, На гострий спис соняшничиння, На вістря жовтого стебла Дзвінка вже нижеться калина, Намисто літнього тепла. У кожній бубці гусне сонце, В клубки згортається трава, І […]...
39. Оксана Боровець – Там, де у когось крила, у тебе – лікті “добре б зараз знову опинитися у себе вдома і щоб війна скінчилася. Але у тебе більше немає домівки. Спочатку треба виграти війну, Раніше цього додому не повернешся.” © Ернест Хемінгуей, “По кому подзвін” Там, де у когось крила, у тебе – лікті. Там, де хребти у інших, у тебе – криця. Сплять на порозі равлики […]...
40. Богдан Согор – друг Хоч ми з тобою дуже різні люди, І кожен стежкою життя окремою біжить, Але я вірю, так назавжди буде, Цій дружбі сильній суджено назавжди жить. Бувають дні, коли в душі тривога, І зрозуміти біль сердечний, В стані ти лишень, В ці миті-ти найкращий лік, і безперечно, Розбити здатний смутку камяну мішень. Слова твої для мене […]...