Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії (Твір-відгук)



Можна жить, а можна існувати. Можна думать – можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна. А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого “не можна”.

В. Симоненко Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто зі скарбниці національної культури, його твори вилучено з бібліотек, а на його ім’я було накладено табу.

Та, нарешті, настав час, коли можна і говорити про В. Винниченка, і читати його твори, і глибоко вивчати його життя і творчість. Вимушена еміграція жалем, тугою озвалася у серці письменника, але була надзвичайно плідною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повісті, оповідання, драматичні твори, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, бунтівливий дух революціонера в житті та в літературі. Він бачив і сприймав життя в усій повноті його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх творах емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження
своїх героїв.

Винниченко-драматург – це понад двадцять п’єс. Його п’єси інтригували, захоплювали і дратували. Від першої п’єси “Дисгармонія” і до останньої “Пророк”, яка зовсім недавно повернулася в Україну, бо зберігалася в особистому архіві письменника в США, драматург намагався прискорити вихід українського театру на європейську арену.

Драму “Пророк” написано 1930 року. Уже сама назва твору свідчить про його належність до “пророчої” драми, представленої в українській та світовій літературі творами Лесі Українки “Кассандра”, “Руфін і Прісцілла”, М. Куліша “Народний Малахій”, “Маклена граса”. У своїй драмі В. Винниченко звернувся до теми людської особистості, що взяла на себе нездійсненне завдання змінити світ.

У часи моральних та соціальних катаклізмів у суспільстві неодмінно виникає інтерес до виняткових особистостей, які володіють надприродними здібностями. Згадаймо “распутінщину”, а у наш час, “івановців”, “кривоноговців”, “мунівців”. Так і головний герой драми Амар – неординарна людина, що навіяла на маси суспільний психоз, вирішив узяти на себе складну роль новоявленого Месії-духовного, морального та й фізичного лікаря потомленого людства. Амар справді володіє незвичайними, недоступними людству можливостями: міг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному кріслі, залишаючись при цьому живим і неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповідує серед людей любов і братерство, обіцяє з’єднати розбиту чварами й негараздами людську родину, повернути їй “загублений рай”. Виступи пророка, що нагадують проповіді Христа, його помисли і слова цілком щирі: “… радійте, кажу вам, брати мої! Витріть сльози і хай радість заграє в очах і на вустах ваших. Не для сліз і зойків я прийшов, а для радості і щастя. Хай же радість буде з вами!” Але Амар не врахував, у яке суспільство він потрапив – воно поглинуте користолюбством і брехнею, де найбільшими заповідями життя, за висловом нудьгуючої красуні – багачки Кет, є “безсердечність” і “грошолюбство”. Та й правда ж у кожного своя. Незвичайні здібності, проповіді любові й миру не дали самі по собі ні можливостей, ні права Амару дорівнюватися до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви сатанинських сил, говорить: “… з другого боку, ні хреста, ні Біблії не визнає. Так хто ж це такий, скажіть мені, будь ласка?!” А генерал Райт прекрасно усвідомлює наївність ілюзій про рівність, про обіцяний мир, що його може дати амар’янська віра: “Я вважаю індуса Амара за авантюриста, а вчення його шкідливе і навіть злочинне”. Райт ні на іскорку не сумнівається в людському, а не божественному призначенні Амара: “Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти цією самою любов’ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зійди з свого трону й подивися, що діється в країні, де ти вчиш любові. Все в гарячці, все в замішанні… “

Драматург показав трагізм людини, яка насмілилася взяти на себе роль намісника Бога на землі, місію перекроювання усталених суспільних норм співжиття. Амар, хоча і неординарна людина, але часом він і гнівається, і виражає свої амбіції, врешті, плотські пристрасті йому теж не байдужі. Саме взаємини з Кет розвіюють міф про божественне призначення Амара: тілесне взяло верх, втратив свої незвичайні здібності, усвідомлення того, що народ обманутий ним, засліплений вірою в нього як месію. Немає чого йому тут, на землі, робити, він розчинився в людях, а щоб все ж не мали сумніві у тому, що він пророк, Амарові необхідно зникнути, сотворити видимість вознесіння пророка, тіло якого рознесеться на шматки, на небо.

Отож, пророк, що “розчинившись у людях, перестає бути пророком”, лишає людську правду – ту правду, що одним утримує владу, блага, розкоші, інших утішить: “не існує раз назавше заданої однієї для всіх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, – є одвічна боротьба Бога з Дияволом”.

П’єса “Пророк”, написана в період назріваючих суспільно-моральних катаклізмів, – це своєрідна драма-притча про блукання людини у лабіринтах земного буття, про її трагічні помилки в духовно-моральному виборі, у пошуках соціально-етичних гармоній, суспільних і моральних ідеалів. Це й сповідь самого автора про власне болісне пізнання Істини. Драма “Пророк” – це свідчення про досягнення великим майстром вершини світового модерну в жанрі соціально-психологічної, політичної драматургії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Інтерес старицького до проблеми мистецького життя.
Ви зараз читаєте: Драма Володимира Винниченка “Пророк” – це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії (Твір-відгук)
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.