Двовірш, або дистих
Двовірш, або Дистих (грецьк. distichon) – найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. д. широко вживається як окремий твір:
Що доля нелегка, – в цім користь і своя є.
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє
(Ліна Костенко).
Д. може складати певний цикл, навіть збірку (“Тавторими” Б. Кравціва), правити за строфічну основу поеми (“данило Галицький” М, Бажана). д. спостерігається
Тут не зійде вода і не зросте суниця,
Ми тут поляжемо,
По нас проляже залізниця.
Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу,
Який люцифер зажадав лупати сю скалу?
За нами падають ліси і мріють найтонші стебла,
Залізна пані вкрала нас і очі наші стерла
Неримований д. базується на ритмо-інтонаційній основі, але відмінний від елегійного дистиха, відомого з античних часів:
Не випустить вершників брама запеклого серця
Дарма
Наші руки заклякли над річками й потоками
Розмиваються береги але нашою кров’ю
Кожна душа що розламана мушля
Відлуння гулу колишнього вихід у небо
Смішний жертовник облущена позолота
Єгипетський степ і ліс і юність і старість
Дзеркальні тіла обступили останніх пророків
Відображення гулу колишнього вихід у небо
(І. Римарук).
Форма д. дуже давня, вона відома не лише античній версифікації, а й східній, приміром, бейти. У ренесансно-барокову добу д. практикувався в українській поезії як обов’язкова віршова норма силабічної системи (Касіян Сакович, Софроній Почаський, Іван Величковський, Григорій Сковорода та ін.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Дмитро Павличко – “Живу, як той гірський потік… “ Живу, як той гірський потік, На спокій – ні хвилини. Іскрюсь від кременя в бігу, Туманюся від глини… Спадаю дзвінко з темних скель У плесо, повне гулу. Від крові пурпурним стаю, А чорним – від намулу. Та відновляється в мені Невигасна й воскресна Мого кохання чистота, Як та блакить небесна. Прояснює в мені любов, Як […]...
- Юрій Андрухович – Залізниця Станіслав – Рахів Тут не зійде жива вода і не зросте суниця, Ми тут поляжемо, По нас проляже залізниця. Тут навсібіч посіяно прокльони і хулу, Який люцифер зажадав лупати сю скалу? За нами падають ліси і мруть найтонші стебла, Залізна пані вкрала нас і очі наші стерла. Повзуть за нами корчмарі, липкі, немов борги, І нам не змити […]...
- Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
- Притчевість в літературі Притчевість – це така якість художнього твору, що виявляє завуальоване, приховане в тексті, його вихід на морально-етичну та філософську проблематику на високому рівні узагальнень. Особливості притчевої прози: – своєрідна двоплановість; – ситуації морального експерименту (лабораторних ситуацій); – багатопланові символічні образи; – використання у творі параболи; – ускладнені часопросторові характеристик; – спорідненість притчевості та іронічності як […]...
- Вірш Миколи Руденка – На Катуні Чи бачив ти, як мати молода, Стрибаючи з крижини на крижину, Долає повінь і волає: – Си-и-ну!?. А ноги їй захлюпує вода. Реве Катунь – зажерлива ріка, Що жартувать не любить і не вміє. А дух Гірський в ущелинах німіє, За нею стежачи іздалека. Там, серед повені, за небокрай В вечірню хмарку димом потягнуло, Їй […]...
- Сашка Токар – Ми гасили руками небо Ми гасили руками небо, Притушували пальцями зірки, Прицмокували, і говорили одне-одному Ніколи не буде “назавжди”, розумієш, “назавжди” – воно, Воно як долонями по воді – Ти відчуваєш, а вода – ні. Зірки мерехтіли, я говорила: – у небі – свічки. А ти: – ні, то лампочки, Або максимум лампадки, Такі безмежно гливкі, і зовсім не […]...
- Твір на тему: Улюблена дитяча іграшка (твір-розповідь) Назвати одну-єдину улюблену іграшку мені важко. Дуже любив заводні: зайця з барабаном, танк-самохід, підйомний кран. Але впевнено можу назвати улюблену гру: це чудова залізниця. Привезли її з Києва, коли мені виповнилося сім років. Залізниця надовго стала головною справою мого життя. У своїй кімнаті я розмістив її на підлозі, і більше там нічого не вміщалося, навіть […]...
- Микола Вінграновський – Фуга Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю… В скафандрі хмар ішло землею небо. Сутеніло. Бомбами, бомбами, бомбами Бийте свободу в лоб!.. Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч… А небо йшло в скафандрі хмар землею. А бомбами, а бомбами, а бомбами Кущилася земля у неба під ногами. Я кинувся праворуч і – до себе… А небо йшло на […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Мозолевський Борис – Під небом Івана Піддубного Коли повз могилу Піддубного Ми свій карбували крок, Чи відали ми, чи думали, Що друг наш сягне зірок? Що я ще відкрию завтра Свій берег у скіфській млі? Що ти зазирнеш у надра Трьох континентів Землі? А шлях наш лежав не просто – Які ми долали вали! Ми вийшли не вельми зростом, Бо надто багато […]...
- Олесь Гончар – Жнець Весняними ясними вітрами Наші перші овіяно драми, Наші перші щасливі незгоди, Наші чисті закохані гніви. Які в них були насолоди, Які у них чулися співи! Пронеслося, як сонячні зливи, На ниві чужій упало. І прийшов хтось інший, щасливий, У серпі його сонце сіяло, 1945, Мор (Угорщина)...
- Роксолана Вірлан – Хлопці, не смійте вмирати..! Хлопці, не смійте вмирати..! Ой полягло вже сміливців. Коляться урвані дати: Двадцять, сімнадцять, За тридцять… Півночі злі заволоки- П’яні сусіди – клепали Триста обвуглених рОків Ніж на Вкраїну оспалу. Лаптями перлись у душі- Звані братами чужинці, Хіть свою чорну роззувши- Гадили плеса трипільські. Наші ж гострилися леза, Вени вогнем набухали, Гени скресали почезлі,- Важко зопершись […]...
- Анастасія Кравець – думка лине понад небо Думка лине понад небо І немає вороття! У спокусах, біля тебе Я залишу півжиття! Розтинає милий погляд Сонця стомленого суть. Просторовий твій світогляд Мого мозку – каламуть! Мрії бавляться в екстазі. Ніч ковтає наші сни! Розпорошені у часі Шаленіють “двигуни”....
- Олесь Гончар – Май мужність ти Май мужність ти зізнатися у всьому: Що вже нема колишнього вогню, Що рада б ти віддатися другому, Що я тобі його не заміню. Май чесність ти присяги всі зламати, При місяці прошептані колись. Не зможеш ти по пам’яті кохати. Не хочу жертв. Не треба. Не проси. 1945, Мор...
- Тіна Карабанович – Лист про небо Нам лишається тільки небо, опісля… Після довгої муки, розлуки, втоми, щастя, любові. Нам лишається лише небо. Я заглядаю у вишину, як у твої очі, що досі люблю. Нам лишається тільки небо. Та дару до крил немає, невтомно хтось когось карає. Зупинись, отямся – у нас тільки небо, з тобою. Воно не зрадить, воно лиш манить-висотою. […]...
- Серія Серія (від лат. series – ряд) – сукупність видань, об’єднаних спільним задумом, тематикою, цільовим або читацьким призначенням, що виходять під спільною назвою серії, як правило, в однотипному оформленні. Періодичні або продовжувані С. складаються з нумерованих або датованих випусків. Неперіодичні видання утворюють відкриту С, якщо тривалість її випуску заздалегідь не встановлена, і закриту С, якщо її […]...
- Юрко Гудзь – Ластівка зводить гніздо Ластівка зводить гніздо, Носить з урочища глину. Дім свій я довго ліпив, Завтра надовго покину. Ластівки глину беруть З рову, де нас постріляли. Наші серця вам на гнізда підуть… Ночі ще теплі. Роси вже впали. З неба, землі і води, З кров’ю, сльозами і потом Ліпим гніздо і вертаєм сюди Наші болючі, забуті сліди, Наші […]...
- Леонід Кисельов – Він був як полум’я. Його рядки Та не однаково мені… Шевченко Він був як полум’я. Його рядки – Дзвінкі і небезпечні, наче криця, Переживуть і жито, і пшеницю, І хліб, і сіль, і війни, і віки. Він був як полум’я. Свої слова – Легкі, як небо, сині, наче квіти, Що ними тільки правду говорити, – Він в наші душі спраглі наливав. […]...
- Герасим’юк Василь – Хтось грає за лісом на скрипці Іванові Остафійчуку Хтось грає за лісом на скрипці. Спасіте його. Чи скрипку з-за шраліса чути? Та швидше з могили. То вічний був ліс. В тому лісі потоки шуміли. Вони відійшли в свою землю до роду свого. Ми всі з того лісу. Нас тяжко шукав сатана. Ми вийшли з потоків і впали з потоками В праліс. […]...
- Антонич Богдан-Ігор – дует Поволі повертаємось у землю, як в колиску, Вузли зелені зілля в’яжуть нас – два спутані акорди. Сокира сонця вбита в пень дубовий лезом блиску, Музика моху, ласка вітру, дуб, мов ідол, гордий. На тратві дня, що нас несе, тіла слухняні й теплі Зростаються з собою, мов два сни, два вірні квіти. Мов шерсть кота, нас […]...
- Мозолевський Борис – Залізобетонний полігон Хрущав граніт на щелепах дробарки. Спливав Печерськ у банях-цибухах. По зміні я виходив з кочегарки, І ранок в небо співом вибухав. І вже асфальтом до моста Патона, Ще тепла від молочної роси, Котилася ріка мого бетону І втілювалась в білі корпуси. Вони під сонце зводились чеканно, І нашим злетам заздрили орли. Душа іще на подвиги […]...
- Наталія Пиж – Чужі Ми чужі з тобою – ти і я. Ми на різних полюсах планети. Ми з тобою наче течія, Що несеться крізь міцні тенета. Ми з тобою одинокі як завжди, Ми з тобою зовсім різні люди. Наші розійшлися поїзди, Зустрічі у нас уже не буде. Ти стоїш на березі ріки, Ти стоїш і дивишся так пильно. […]...
- Інна Стократна – Небо падає серед рядків Небо падає серед рядків – прагне втопитися Поміж того вогню що повзе судинами Судинами й містом і врешті ним мовби кривдою Стелиться шлях що пройдений виключно винними Небо падає Небу боляче й холодно Гнів осідає Кулі чекають на вторгнення Чекають на зустріч мов військо сліпих під проводом Смерті яка відчуває смак болю та стогонів Небо […]...
- Маріанна Задорожна – Вогні І все уже протерте до дірок У круговерті пристрасті гіркої, Бо от уже до прірви тільки крок Туман вкриває білою габою. Фіалки відцвітають на вікні, Вінки течуть у безвісті водою. Де запалали вранішні вогні, Що розірвали темряву собою? У порожнечі то сама луна Шурхоче іскри згаслого багаття, Танцює досі ще чия мана На клаптику колишнього […]...
- Андрій Любка – Наші весни О наші юні матюкливі весни Де був шансон неначе колискова Ви знов до мене спомин той принесли Де ми щасливі і у дим готові Де ми малі у вчителі васали Де звабно бубнявіють форми в каті Тремтливими руками ми писали Брудні слова на палітурках хрестоматій Ми не хотіли до америк францій Де в самокрутках конопляне […]...
- Клаузула, або Клавзула Клаузула, або Клавзула (лат. clausula – закінчення) – заключна частина віршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу (у випадку суголосся К. мовиться про риму). К. буває окситонною, коли після ритмічного акценту відсутні ненаголошені склади (орел), парокситонною – при наявності одного ненаголошеного складу (небо), дактилічною – двох складів (посмішка), гіпердактилічною – трьох складів (котигорошко). К., будучи […]...
- Крізь відлуння прадавніх віків Крізь відлуння прадавніх віків, Голос цей знову озветься. Вийшла країна з вогнів, Вона Україною зветься. Ця горда земля козаків. Свободи і волі країна. Вшануймо ж ми наших дідів, Що назвали її Україна. Гляньте на наші Карпати, Мов горда й велична стіна. Й поллється від хати й до хати, Пісня дзвінка як струна. І небо блакиттю […]...
- Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...
- Весняним передозом Надто! досить, Вже декілька років поспіль Наші душі і наш розум Перетворюються на сміх. Нас чекає холодна постіль І солодкий морквяній пиріг, І краплина любові… Ти так часто дивишся в небо, Ти постійно дивишся в небо І не можеш побачить зірку. Ту, що в небі давно палає. Тобі наче закрила очі Ніч – коханка… Ми […]...
- Микола Хвильовий – Іду я додому Вечір. Іду я додому, на захід, в посьолок. Плечі Болять. І хмари по небу накупчились в сволок, Останнії плями зорі миготять. Чогось повернувся, дивлюсь – над заводом Посіяно сотню зірок-ліхтарів… Ой що ж то, ой що то?. Зомлів. І радість буяла, а в шумний будинок Від мене пролинув весни первоцвіт, Бо й небо не встигло […]...
- Михайло Петренко – Небо НЕБО Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Молитва за душі топільниць Ми – зводники дівчат, коханці перемовні, Ми, що любок міняли, мов квітчасті мушлі, За тих, що нас поїли дурманом любовним, За наших жертв молімось, нещасливі душі! На дні слизький і мокрий місяць – шлюбний перстень, І сонце тут холодне, мов загаслий камінь. Танечниці підводні, наші давні сестри, Дельфінів обіймають мертвими руками. О ти, що стелиш […]...
- Сонце як основа життя прадавніх українців До Сонця завжди була прикута увага наших пращурів. Без сонця погано, сумно, прохолодно. Сходу сонця чекали, раділи його появі на небі. Образ Сонця наділяли людськими рисами і людськими звичками. У деяких легендах Сонце, Місяць і зірки були однією великою родиною. Ясен Місяць – пан господар, красне Сонце – дружина його, дрібні зірки – діточки. Про […]...
- Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування… “ Обертається свято життя в сумування: Над розпалищем тіла сумує душа. Кожен день може бути останнім, А ти думав, що вічне тривання, І чекав за смерканням світання, І тому час свій сипав з ковша. В плюсклій думці себе відшукати Ти не годен, бо й пам’ять пуста. З усіх слів найзбагненніше – мати, Найкволіша рука вузлувата, Найвразливіше […]...
- Леся Українка – “далі, все далі! он латані ниви… “ Далі, все далі! он латані ниви, Наче плахти, навкруги розляглись; Потім укрили все хмари ті сиві Душного диму, з очей скрився ліс, Гори веселі й зелені долини Згинули раптом, як любії сни; Ще за годину, і ще за хвилину Будуть далеко, далеко вони!.. Щастя колишнього хвилі злотисті Час так швидкий пожира, мов огонь, – Гинуть […]...
- Містер Коржик – небо чуло наші телефонні розмови Небо чуло наші телефонні розмови Хмари читали усі смс А дощ Йому окрема подяка Приносив мені запах твого тіла А коли осінь зомліла у порожньому сквері І листя одягнулося у прапор Венесуели Все зупинилося На одну мить Та цього було достатньо Аби пірнути в цю вічність В цю жовто-червону блакить порожнього сну І досі не […]...
- Христина Головко – Напившись, кавової осені Напившись, кавової осені На краю моєї простині Підкупили долю монетами І й від міряємо час кілометрами Десь сичить совість митями Ми давно загублені, змилені І крадеться розлука з сітями А у нас двері зачинені… Де скажи подались наші ангели? Ми стираємо небо молитвами Наше щастя вивішує банери Ми повітря виборюєм битвами В нас з тобою […]...
- Твір на тему: За романтикою – на площу (твір-опис пам’яток історії та культури) У Харкові є місце, що особливо приваблює харків’ян. Воно пов’язане з романтикою далеких доріг, зустрічами рідних і друзів, новими знайомствами. Тут можна просто відпочити, помилуватися навколишнім світом, нагодувати голубів. Це – площа перед Південним вокзалом. Цю площу оточують дивовижні за своєю красою та архітектурою споруди. Насамперед це – вокзал. Широкі гранітні сходини, величезні колони на […]...
- Ірина Саковець – Зорепад Подивися: на пальцях зола, і повітря загусло, Усі ріки одразу змінили (мов змовились) русла. Ніч спустила на нас Гончих Псів – безголосся порука, І розбились потрібні слова на склади і на звуки. Переколоте небо голками блідих кипарисів. Дзень! – порвалася нитка, розсипавши зоряний бісер Темноті злій за комір, на вистиглість моря, на голі, Помережані холодом […]...
- Микола Хвильовий – Що нам морок! Там, де вітер Лепетень По підметах спорохнялих, Коливались Златовіти – Йшов новітній день! Гей! Сідаймо всі на релі – Гайдабурити гайда!.. Морок, смуток? Я веселий – Молотка дзвінкий удар! Тіні – Зникли. Вечір синій І – кривавий… Що мені? Я до цього також звиклий, Як до мене тьмяні сни. Уквітчали Небо зорі… Зорі списики у […]...
Зажурилась україна скорочено.