Експресія

Related posts:

1. Максим Рильський – Біжать отари Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, – І чорні птиці промайнули віщі, І чорна тінь поймає все живе. Як весело співуча буря рве І розкидає злякане огнище, Як дощ січе, як п’яний вітер свище, Яким потоком далечінь пливе! Радій же, земле! Пий напої грізні, Приймай цілунок, як удар меча, Впади в […]...
2. Ляля Бо – Що менше ритму, то більше віри Що менше ритму, то більше віри. То більше крові і самозречень, Бо те, що справжнє, не має міри Не носить шкіри І недоречне. І недосвітле, і недотемне, І недодемон, … бо майже янгол. Чим менше ритму, тим вужча тема, Біліші вірші, Незграбніш ямби… Блискучі очі – вся ніч по венах І так тремтить, ледь не […]...
3. Ірина Шувалова – Тримайся за вітер мій любий Тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер Усю нашу марну наскрізність нарешті віджито Відлюблено цноту тож нині у гречку у жито Тримайся за вітер мій любий тримайся за вітер Тримайся за ріки мій любий тримайся за ріки Ми наші одвіку ми наші одвіку й довіку Таких вже було нескінченно багато без ліку Тримайся за […]...
4. Марта Тарнавська – Вітер Вітер, солоний вітер, Що хмарить обрій, Вітер, що пахне літом, П’янкий і добрий, Вітер, що бризки піни Несе в обличчя, Вітер, що з далечіні До моря кличе, Вітер, що пестить тіло – Гарячу бронзу, Вітер – рибалка смілий, Надморський бонза, Вітер, чайок квиління І шуму повен, Вітер, немов весіння Бурхлива повінь, Вітер, що ніжно пестить […]...
5. Осінь – Сосюра Володимир Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито Осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом Синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, Золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, […]...
6. Володимир Сосюра – Облітають квіти, обриває вітер Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито Осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом Синьоока осінь їде навмання. В’яне все навколо, де пройдуть копита, Золоті копита чорного коня. Облітають квіти, обриває вітер Пелюстки печальні й розкида кругом. Скрізь якась покора в тишині розлита, […]...
7. Семенко Михайль – Вітер Вітер обскрібує спини гір. Вітер забиває віддих. Вітер нас, зблідлих, Оскелює – хижий звір. Вітер осклянив будинки. Вітер серце проймив. Вітер станув навшпиньки І нас забив. Вітре, замкнув мені дух ти! Обкрижанив ограду. Розсипав між нами зраду… Вітер окайданив бухту… 20. XII. 1916. Владивосток...
8. Семенко Михайль – Підземна річенька Моя душа підземна річенька Пливе пливе в краї незнані А світ навколо тиха ніченька Дзвенять пісні десь там весняні. У стисках бурі в стисках туги Моя душа живе гартується Й у вихрі смілім білохуги Вона колись колись розбудиться. Так хай пливе зловісноріченька В моря країв темно-незнаних Хай світ широкий тихоніченька Пісень збира ясно-весняних. 2. XII. […]...
9. Іван Франко – N. N. (“Будь здорова, моя мила… “) Будь здорова, моя мила, Я не твій! Розлучила Нас могуча сила. Де поставить кого доля, Там і стій! Моя ж доля – Вітер серед поля. Стогне, віє, рве і свище В грі страшній… Ближче, ближче Наше боєвише… Важко, душно, пітьма груба, Лютий бій… Ось-ось, люба, Жде мя, може, згуба. А як гинуть, то самому! Голос […]...
10. Аритмія Аритмія (грецьк. а – не і rhythmos – розмірність, узгодженість) – порушення віршового ритму; вірш, написаний одним розміром, але в ньому трапляються стопи і рядки іншого розміру (див.: Амфімакр, Анакруза, Антианакруза, Гіперкаталектичний рядок, Каталектика і т. п.)....
11. Ритм Ритм (грецьк. rhythmos – такт, розмірність, узгодженість) – закономірне чергування у часі подібних явищ, впорядкований рух, котрий у художній літературі набуває естетичного значення. Формулювання Р. дав еллінський філософ Аристоксен у IV ст. до н. е.: “Коли рух, котрий відчувається нами, такий, що розпадається на дрібні частинки, це називається ритмом”. Однак, крім рівності таких частинок, у […]...
12. Сингаївський Микола – Мрія і птиця Далечінь відлунює громами, Та веселка вже цвіте над нами. Ген лелеки, мов забули втому, Бавляться на лузі молодому. Я і сам забув свої печалі, Задуми наснажую зухвалі. Є в душі і пристрасть, і надія, А людське життя – це рух і дія. Де ти, мій натхненнику Ікаре? Будем разом линути над хмари. Кличе невпокорене жадання, […]...
13. Ліричний герой Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті […]...
14. Невідоме Я п’ю за упокій своїх думок І кожен раз я зустрічаюсь з ранком А наче ж тільки споглядав у далечінь зірок, Та вже тумани стеляться замріяним серпанком. І ніч вже відійшла на тихий упокій, Лишаючи в душі таємну тугу Я з першим променем молюсь і знову в бій, Я перед променем сповідаюсь як другу. Шалений […]...
15. Інтер’єр Інтер’єр (фр. inte’rieur – внутрішній) – у літературі – вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. І. конкретизує місце подій, допомагає окреслити соціальне становище персонажа, його духовні запити, смаки, професію, вдачу, психологічний стан тощо. І. сприяє глибшій характеристиці персонажів, часто має важливе ідейно-композиційне значення. Наприклад: “Я […]...
16. Двоголосе слово (двоголосся) Двоголосе слово (двоголосся) – окремий тип слова в літературі, досліджуваний металінгвістикою. д. с. одночасно належить двом суб’єктам мовлення, виражаючи два відмінні наміри, два погляди чи значеннєві позиції, які перебувають у діалогічному відношенні. Сам факт і спосіб подачі такого слова зумовлює появу в ньому другого голосу, власне, голосу розповідача (нарратора) чи автора. М. Бахтін у праці […]...
17. Залізні колії путів Залізні колії путів Ввібрали запахи життів, Мазки безликих, темно-сірих кольорів. За монотонністю скрипінь Давно не варених колін, Давило зір розмитим фоном номерів. Несло, несло у далечінь Вагонів сотні, тисячІ, Швидких і тих, які нікуди не спішать.. І сотні доль, і сотні лиць, Що в безнадії пали ниць, Що не чекали ні підтримки, ні втішань.. Чух-чух […]...
18. Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
19. Павло Тичина – Там тополі у полі Там тополі у полі на волі (Хтось на заході жертву приніс). З буйним вітром, свавольним і диким, Струнко рвуться кудись в далечінь… Йду в простори я, чулий, тривожний (Гасне день, облітає, мов мак). В моїм серці і бурі, і грози, Й рокотання-ридання бандур… Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня). І […]...
20. Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
21. Павло Глазовий – В темнім залі Жінка смика чоловіка: – Нахилися нижче. Перед нами он дівуля спить, аж носом свище. – Чоловік увесь затрясся, засичав: – Іди ти! Треба було задля цього ще й мене будити....
22. Павло Мовчан – “Що з нами трапилось?..” Що з нами трапилось? Дощу не помічаю… Куди ж ми квапимось? У далечінь безкраю… У грудях сміх; Дзвенять лункі колеса, В ковтку повітря Далечінь воскресла. Услід за нами двері не риплять, Не брижиться дзеркал холодна гладь. Не котиться куляста помела Мандрівником від міста до села. Чим далі мандри, тим стрімкіший хід, Вода м’якіша, ширша білий […]...
23. Ірина Саковець – Поважна тиша: місяць-князь Поважна тиша: місяць-князь, Лягли зірки на ратнім полі, Стрибожий внук у снах зав’яз… Везе зиму сріблястий олень. Межи́ небесних берегів Пливе на світ Малого Воза. У санях – сонце, і сніги, І на три місяці морозів. Звільнився вітер, жартома Порозпинав пузаті міхи – Саньми вривається зима І сипле, сипле, сипле снігом....
24. Максим Рильський – Ключ у дверях задзвенів Ключ у дверях задзвенів. Самота, працьовита й спокійна, Світить лампаду мою і розкладає папір. Вбога герань на вікні велетенським росте баобабом, По присмерковій стіні дивний пливе корабель. Ніби крізь воду вчуваються крики чужинців-матросів, Вітер прозорий мене вогким торкає крилом, Розвеселяє вітрила, гаптовані шовком гарячим, І навіва з островів дух невідомих рослин....
25. Амфіболія Амфіболія (грецьк. amphibolta – двоякість, двозначність, неясність) – вираз, який дозволяє двояке тлумачення. Наприклад, у реченні “Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон, розтає” (В. Сосюра) слово “тихо” перебуває у синтаксичному зв’язку зі словом “розтає” (“тихо розтає”). Якщо першу кому зняти, то “тихо” стане частиною іншого словосполучення – “пливе тихо”. В усному мовленні А. знімає інтонація, […]...
26. Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
27. Пісня змагунів Сонце любимо та спорт, Наша пісня складена в мажорній гамі, Перегонів любимо бурхливий гамір, Просто й без хитання в порт Човен наш пливе. Гімнастичний крок Гуркотить на грищі, наче тарабан; Це вистукуємо наш залізний ямб. Прискає пісок. Любимо: змагання труд, Шлях під гору, далеч, розмір, погляд просто, Усміх, промінь сонячний і вільний простір, Й хвиль […]...
28. Єлизавета Замана – думки вже пахнуть весною Думки вже пахнуть весною, Хоч тільки-но явилась осінь в місто. А подушки пахнуть тобою, Хоч їх змінили вже разів зі сто. Чогось у мені тобі бракувало, Щоб стати ближче за вітер, Що так свище зухвало Між нас, навіть тепер… Я проїдаю поглядом твою спину З вікна своєї двокімнатної, Ти йшов, як завжди – без зупину […]...
29. Нюанс Нюанс (фр. nuance – відтінок) – відтінок, ледь помітна деталь, яка пожвавлює художню картину. дуже багата Н. лірика М. Воробйова, В. Голобородька, С. Вишенського, І. Калинця та ін. Приклад Н. з доробку М. Григоріва: Над хрестом Тільки тінь – Скрик волошок Що нижчають....
30. Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
31. Євген Маланюк – Під чужим небом 1. Не треба ні паризьких бруків, Ні Праги вулиць прастарих: Все сняться матернії руки, Стара солома рідних стріх. Все сниться гук весни і вітер, Веселий вітер світлих літ. А тут – молюсь, убогий митар, Шукаю твій вогненний слід… Ні, не знайти. Ніхто не знає, Ніхто не чув твоїх плачів. Біля всесвітнього Сипаю, Як завше: золото […]...
32. Леонід Кисельов – На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер Колихайтесь, тераси дерев… П. Г. Тичина На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер У прозорих пазурах листя дере. Чорнопері круки, як химернії квіти, На терасах дерев, На терезах дерев. На терезах дерев всі чесноти космічного віку, Всі принади невгавного руху вперед, А поети – як вихор, поети – як вітер, як вітер На терасах дерев, […]...
33. Де синії гори (народна пісня) Де синії гори, де гори Карпати, Туман в полонинах пливе. Струнка, як смерека, близька і далека Кохана гуцулка живе. Дівочі співанки, рожеві світанки Ген-ген вітер в гори жене. Тебе, рідний краю, до болю кохаю, Навік полонив ти мене. Такому коханню в житті не зів’яти, А серцю довік берегти. В Карпати, Карпати, в далекі Карпати Лети, […]...
34. Антонич Богдан-Ігор – Ранній вітер Крилатий вітер, дужий вітер, Що зорі, листя й ластівки несе, Сп’яняє серце. Ех, летіти В зелений квітень, в синь пісень! Піднявся день, мов олень з кручі, Ніч відплила, мов корабель. Крилатий вітер і пахучий, Мов дзенькіт сріблених шабель....
35. Анастасія Кравець – Світанкове поле Світанкове поле- Росами умите. Волошкове диво – Сонечком налите. Далечінь безмежна Літній день святкує… І Ромашку ніжно Звіробій цілує…...
36. Персоніфікація Персоніфікація (лат. persona – особа та facerе – роблю) – уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу: Ой, не крийся, природо, не крийся, Що ти в тузі за літом, у тузі… (П. Тичина). П., передовсім п істотна частина – антропоморфізм, має велику традицію, вона закорінена у […]...
37. Олекси Стефановича – Просто. Не йти праворуч Просто. Не йти праворуч Ані ліворуч – ні. Хай лише вітер поруч, Вічний сурмач борні. Вітер, що хмарі – в груди, – В груди, в горби хребта… Поруч хай вітер буде, А вдалині – мета. Чорно кругом чи біло, Не зупиняти рух. Може зламатись – тіло, Але ніколи – дух. Прага, 1936...
38. Кларизм Кларизм (лат. clarus – світлий, ясний) – модерністська течія в російській літературі (передовсім у поезії) 1907-13, представлена М. Кузміним, С. Городецьким, О. Саксаганським та ін. К. виник у середовищі символізму, був своєрідною ланкою між символізмом та акмеїзмом, тяжів до “земної дійсності” та радості земних переживань, чуттєвого кохання, ясності життя....
39. Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
40. Ольга Перехрест – Небо навпроти сміється тобі в обличчя Небо навпроти сміється тобі в обличчя. Йдеш стіною будинку йому назустріч. Носити усмішки нині не личить, Тож робиш всупереч. Вікно під ногами прозора калюжа вулиці. Плаває птах, клює на гачок антени. Вона сідає до нього на ліжко, тулиться Ніби птаха, смиренно. Вітер вривається в двері безжально, без стуку, Перевертає все догори дригом. Доводиться самотужки брати […]...