Елизавета Замана – Знаєш, іноді мене



Знаєш, іноді мене
Злість брала
Бо я тебе
Ніколи не мала.
Я була мала
І зовсім, здавалося,
Сама.
А потім миналося…
Мама брала за руку,
Навчала життя.
Я освоювала науку,
Вчила правила буття.
І непомітно
Він з’явився, та став
Поряд незамінно
Наче знав,
Що вчасно.
Розмовлє красивою
Ворожою мені
Російською,
Не говорячи імені
Називає – “дочь”
А я у відповідь – “папа”.
Як невдача, то одразу плач
– вытри слезки, лапа!
Це він повторював,
А від тебе чути так хотіла.
Ти не знав.
Я думала,
Що ти не бачив, як росла
І перших кроків,
І тебе як малювала…
А ти, впродовж років
Спостерігаєш,
Здається, навіть іноді мене
За руку ти ведеш.
Цей сум мине
Я обіцяю!
Бо ти, є поряд, це
Я відчуваю
Ти навіть ближче.
В серці. я тримаю
Твоє весільне фото…
І “папа” запитає:
-дочь, он кто?
(із вій сльоза злітає)
– мій янгол – ТАТО…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Поетичне мистецтво вірш.
Ви зараз читаєте: Елизавета Замана – Знаєш, іноді мене