Епігон
Епігон (грецьк. epigonos – нащадок) – зневажливо-іронічна назва письменника, який не виробив власного творчого “обличчя”, не набув творчої самостійності, а наслідує, копіює індивідуальний стиль, форму, повторює ідеї, художні прийоми своїх попередників. Епігонство викликається до життя або віховими творами літератури, або ж яскравими оригінальними манерами письма. Тому не випадково найбільшими жертвами епігонського наслідування стали такі рубіжні в українській літературі явища, як “Енеїда” І. Котляревського (т. зв. “котляревщина”, про що писав М. Зеров) і “Кобзар” Т. Шевченка. Е. перетворює традицію (творче освоєння здобутків попередників) на стандарт, позбавляє її життєвості. Епігонство відрізняється від літературного наслідування, коли автор свідомо намагається писати свої твори за уже відомими літературними зразками, наслідуючи жанр і стиль (стилізація), мотиви та образи (ремінісценція) видатних митців та їх твори, наприклад: поезії А. Кримського, стилізовані під східні зразки; рубаї д. Павличка; хоку М. Вінграновського.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Теорія наслідування, або Мімезис Теорія наслідування, або Мімезис (грецьк. mimesis – наслідування) – естетична теорія, яка пояснює походження і сутність, мистецтва наслідуванням людиною природи. Ще Аристотель у “Поетиці” писав, що людині від народження властиве наслідування, яке дає їй насолоду. Наслідуючи довкілля задля насолоди в розмаїтий спосіб, людина творить різні види мистецтва і три роди поезії (епос, лірику, драму). Ідею […]...
- Карикатура Карикатура (італ. caricatura, від сагісаге – перевантажувати, перебільшувати ) – сатиричний або гумористичний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. У літературі може реалізуватися в жанрі пародії – комічного наслідування твору певного автора або літературного напряму. Пародійно-карикатурне загострення характерне для роману М. де Сервантеса “дон Кіхот”, творів І. Котляревського, (“Енеїда”), П. Куліша (“Куліш у […]...
- Запозичення у літературі Запозичення у літературі – використання певним автором уже відомих мотивів, сюжетів, образів, ідей, художніх засобів та прийомів з інших фольклорних, міфологічних чи літературних джерел. Одним з прикладів аргументації 3. є наявність вічних тем та вічних образів (Прометей, дон Жуан, любов, ненависть, правда тощо), біблійних та євангелійних сюжетів. Почасти 3. реалізується через переспіви, стилізацію, аплікацію, пародію, […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
- Експеримент Експеримент (лат. experimentum, від ехреrіоr – випробовую) – один із методів духовного освоєння світу і людської діяльності, що грунтується на дослідах, випробовуванні, моделюванні тощо. 3. такого погляду новаторську творчість письменника, який свідомо задається метою видозмінювати наявні жанрові структури, збагачувати зображально-виражальні засоби, називають художнім Е. (експериментальний роман, білі сонети, фігурні вірші, предметно-візуальна поезія і та ін.). […]...
- “НЕОКЛАСИКИ” – Літературне угруповання “НЕОКЛАСИКИ” На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була доволі вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві, що з’явилась значно пізніше занепаду […]...
- Літературна критика Літературна критика (грецьк. critita – судження) – відносно самостійний вид творчої діяльності, спирається на практичний тип мислення задля поцінування художньої своєрідності нових літературних творів, їх естетичної вартості, виявлення провідних тенденцій літературного процесу. Зважаючи на здобутки теорії та історії літератури, обслуговуючи поточний літературний процес, Л. к. традиційно вважається складником літературознавства. Л. к. дає специфічне “знання літератури”, […]...
- Контрафакція Контрафакція (лат. contra – проти, facio – роблю) – 1). Порушення авторського права, коли без відома автора розповсюджується його твір. 2). Законспіроване видання певних книг, коли доводиться цілком свідомо вводити неправильні дані. Так, у зв’язку із забороною українського книгодрукування 1720 Києво-Печерська та Чернігівська друкарні публікували твори, датовані періодом до встановлення цензури....
- Українські літературні стилі та напрями – Визначення Літературний процес – безперервний, надзвичайно складний, іноді суперечливий, іноді регресивний розвиток літератури, який визначається всією сукупністю явищ і фактів (він включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари), спричинених як єдиними нормами загальнолітературного світового розвитку, так і його національними особливостями. Стиль – сукупність ознак, які характеризують твори певного […]...
- Традиції і новаторство в літературі Традиції і новаторство в літературі – взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності, історико-літературного процесу. Традиція (лат. traditio – передача) в будь-якій сфері людської діяльності – те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі в процесі тривалого П розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи, […]...
- Література Література (лат. littera – буква, літера) – сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва, власне, мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Л. за своїм змістом розмежовується на філософську, політичну, природничу (біологічну, […]...
- Відповідь на контрольне питання До роману Д. Дефо “Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо” Що таке “робінзонада”? Так називають усякий опис пригод на ненаселеній землі. Наслідувань книги Дефо безліч. Типовою робінзонадою є роман Жуля Верна “Таємничий острів”. У Робінзона з’явилося багато двійників: він мав різні імена, бував і данцем, і греком, і шотландцем; мінялася і його професія: був Робінзон – лікар, книгопродавець, були навіть дівиця Робінзон і Робінзон-невидимка. Жителі […]...
- Замітка Замітка – різновид рецензії; стисле повідомлення і розмірковування про художній твір у формі вільних за композицією і стилем нотаток. Здебільшого вона прив’язана до певного літературного факту, є міркуваннями “з приводу”. 3. про небуденне явище літератури чи загальні питання літературного процесу розглядають як перехідну форму між “великою” і “малою” критикою....
- Заготовки матеріалу до літературного твору Заготовки матеріалу до літературного твору – збирання і нагромадження документів про епоху, життя історичних осіб, про специфіку діяльності людей у певній сфері виробництва, якщо, за задумом автора, це може увиразнити фабулу, сюжет, обставини дії персонажів у задуманому творі. 3. до майбутнього твору можуть бути виписки з праць психологів, соціологів, розробки окремих сцен, діалогів, сюжетних ходів, […]...
- Дисонансні рими (консонанси) Дисонансні рими ще називають Консонансами (лат. consonans – приголосний звук від consonare – звучати в унісон), тобто неточними римами, зумовленими співзвуччям лише приголосних. Ними надто захоплювалися авангардисти, зокрема футуристи, хоч консонанси були добре відомі українській версифікації ще до них (Т. Шевченко, І. Франко та ін.), дарма що видавалися дещо екзотичними, зважаючи на евфонічний принцип української […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Житійна література Житійна література (житія, агіографія – грецьк. hagios – святий, grapho – пишу) – життєписи знаменитих єпископів, патріархів, монахів, світських осіб, канонізованих християнською церквою; літературний жанр, що відрізняється від просто біографії релігійною спрямованістю. Агіограф ставить за мету дати взірець подвижництва. Епоха розквіту цього жанру – у візантійській літературі УШ-ХІ ст. Саме у цей період він сформувався, […]...
- Літературне хуторянство Літературне хуторянство – примітивне, провінційне розуміння завдань та специфіки літератури, відсторонення її від магістральних ліній світового письменства, втілення хворобливої меншовартості українства. для нього властиве зловживання літературними штампами, версифікаторство, епігонство, протистояння оновлювальним віянням у мистецтві. Небезпідставно Леся Українка назвала такі безпереспективні тенденції “дикою бурсаччиною”. Л. х. заперечували власною творчою практикою представники “Молодої музи” та “Української хати”, […]...
- Основні мотиви лірики М. Зерова Основні мотиви лірики М. Зерова Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних […]...
- Художня правда Художня правда – основне поняття теорії реалізму, яке характеризує ізоморфність створеного митцями світу з реальною дійсністю (відтворення життя у формах життя). Х. п. сумірна з правдою історії, але не є її копією. Відтворені чи витворені уявою письменника предмети, людські постаті, події є узагальненими, типовими образами, але залишаються правдивими чи правдоподібними. Більша чи менша віддаленість Х. […]...
- Медіана Медіана (лат. medianus – середній) – велика цезура з постійним місцем у багатоскладових строфах (гекзаметр, олександрійсь-кий вірш, силабічний тринадцятискладник), яка в межах віршового рядка витворює варіативний ряд на два рівних піввірші: (М. Рильський); (М. Зеров). (Т. Шевченко). М. відмінна від малої цезури чи словоподілу, тобто короткої паузи, що виникає під час читання після кожного слова....
- Проблематика та конфлікт у художньому творі Проблематика – аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання – частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори. Проблематика художнього твору безпосередньо пов’язана з авторським задумом. Вона може бути відображена “напряму”, […]...
- Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
- Образ народного співця в поезії Т. Г. Шевченка (2 варіант) Талант Шевченка багатогранний: він був і глибоким ліриком, і творцем безсмертних ліро-епічних та епічних поем. Шевченко є автором багатьох дорогоцінних перлин ліричної поезії. Багато його віршів пішли в народ, стали народними піснями. Свої вірші він називав “думами”, вказуючи цим словом на спорідненість їх з народною поезією. “Думи” виражають заповітні помисли й прагнення. Поетичне слово автор […]...
- Оронім Оронім (грецьк. oros – назва окремих гір, кряжів, опута – ім’я) – назва гірської місцевості, у художній літературі подеколи набуває алегоричного чи символічного значення: “Парнаських зір незахідне сузір’я” – М. Зеров. Іноді 0. уподібнюється до високого ідеалу (“Мій недосяжний Монсальваж” – Ю. Клен), набуває конкретного змісту, як у пророчому зверненні І. Франка до України: “Труснеш […]...
- Життя та творчість Миколи Зерова Життя та творчість Миколи Зерова Перекладач, учений, критик і поет, Закоханий в Еладу і поетів Риму, Плекав класичний ритм і срібнодзвонну риму Великий ерудит, природжений естет. Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет. Перекладав поетів світових перлини, Нещадно розбивав противників доктрини, І кожен рік міцнів його високий лет… В часи сваволі дикої, пітьми і зла, Коли […]...
- Аспис Аспис – Асоціація письменників (1923-24). діяла в Києві. до її складу входили Людмила Старицька-Черняхівська, Наталя Романович-Ткаченко, М. Рильський, М. Зеров, В. Підмогильний, Б. Антоненко-давидович, Г. Косинка та ін. Вони обстоювали принципи мистецтва за високими естетичними критеріями, шанували талант, свободу творчості, “аристократизм духу”. У 1924 А. розгалузився на дві тенденції, досить близькі між собою, ~ “неокласиків” […]...
- Твір на тему: Що мені дає знайомство з життєвим шляхом великих людей (твір-роздум на морально-етичну тему) Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом – учителів. Іноді нашими кумирами стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагнемо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для наслідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне. Просто випадково дізнаємося про щось значуще в. […]...
- Кредо Кредо (лат. credo – вірю) – символ віри; основи світогляду письменника, його переконань, які позначаються на творах, увиразнюють стиль, утверджують його естетичну та грома-дянську позицію в мистецтві і в суспільстві. Прикладом К. може бути вірш Г. Чупринки “Credo”, в якому обгрунтовується його художня та громадянська платформа, суголосна принциповим критеріям інших митців (у даному випадку – […]...
- Версифікаторство Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних […]...
- Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...
- Вояцька повість Вояцька повість – жанр середньовічної літератури, де мовиться про героїчні подвиги, батальні сцени, епізоди військового побуту, в основі яких реальні та легендарні історичні події. Поетичний стиль В. п. пов’язаний із фольклорною епічною традицією, з історичною, переважно агіографічною (книжною) прозою, тяжів до фактографічного опису, стереотипних стилістичних фігур, поширював патріотичні ідеї та вояцькі чесноти, втілені в центральному […]...
- Майстерність творення алегоричних образів українськими байкарями Люди з прогресивними думками завжди переслідувалися урядом. Тому вони шукали спосіб висловлювати власні думки. Одним з таких способів є Езопова мова байки, завдяки якій можна висловити те, чого одверто ніяк не скажеш. Євгена Гребінку та Леоніда Глібова по праву називають найвидатнішими українськими байкарями. Захоплює їхня майстерність творення алегоричних образів задля уникнення цензури чи будь-яких інших […]...
- Схематичність літературного твору Схематичність літературного твору – одна з основних властивостей літературного твору, яка випливає з його мовної природи, зокрема з умовності й асинхронності знаків усної і писемної мови, а також з природи зображеного у творі світу. Особливість мови полягає в тому, що вона позначає явища загально і неокреслено, а твір представляє окремі постаті і події шляхом відбору […]...
- Художній переклад Художній переклад – різновид літературної творчості, внаслідок якої твір, існуючи в одній мові, “оживає” в іншій. Зважаючи на те, наскільки точно Х. п. відтворює оригінал, його називають “вільним”, “переспівом”, “наслідуванням”. Крім глибокого знання мови оригіналу, перекладач мусить бути обізнаним з його контекстом. Х. п. був відомий в Україні здавен. Особливо помітний слід у створенні антології […]...
- Антономазія Антономазія (грецьк. antonomddzo – перейменування) – поетичний троп, який вживається у непрямому, часто метонімічному називанні літературного персонажа або зображуваного явища іменем міфічного чи літературного героя. Типовий приклад А. з поезії О. Влизька: … хочу вірити, Що от Надійде знов Любити працю \ Новий ліричний Гесіод! Іноді антономазійний образ, перебираючи на себе властивості іншого предмета, набуває […]...
- Марінізм Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу, обстоювали гедоністичний критерій життя як запоруку протистояння космічній дисгармонії. М., як і гонгоризм, вважається відгалуженням маньєризму, характеризується посиленими формотворчими тенденціями (віртуозні тропи, алегорії тощо), має […]...
- Етюд Етюд (фр. etude – вправи, вивчення) – в малярстві, графіці, скульптурі – твір, що має на меті глибше освоєння митцем зображуваної натури. В літературі – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру (“Цвіт яблуні”, “Невідомий” М. Коцюбинського, “дорога” В. Стефаника, Три зозулі з поклоном” Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям Е. вживаються його […]...
- Дискурс – визначення Дискурс (міркування, промова, виступ, сукупність висловлювань) – способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті и структурі відображають часовий аспект Дискурс уживається як стиль (романтичний, модерний, постмодер – нии), а також як ідіолект – індивідуальний стиль […]...
Під чужим небом художні засоби.