Естопсихологія



Естопсихологія – напрям у літературознавстві, який виник у рамках психологічної школи у 80-х XIX ст. у Франції і ставив перед літературознавством вимогу пояснювати особливості літературного твору за відомими принципами естетики, а заразом вивчати особу автора та аналізувати суспільні умови, в яких виник літературний твір. Е. пов’язують з виходом у Парижі книги французького літературознавця й естетика Е. Еннекена “Наукова критика” (1888). Термін “Е.” Е. Еннекен вважав “некрасивим і незручним”, а тому частіше користувався терміном

“наукова критика”. Однак після нього обидва терміни стали однаково вживаними. Вивчаючи історію літературознавчої думки, Е. Еннекен дійшов висновку, що авторитетними представниками наукової критики були Ш. Сент-Бев (1804-69) та І. Тен (1828-93). Однак Е. Еннекен заперечував біографізм Ш. Сент-Бева, вважаючи, що душевну організацію письменника можна визначати, не вивчаючи біографії, а за допомогою естетичного аналізу твору. Критикував він також І. Тена, зокрема його теорію про вплив на митця раси, середовища і моменту, тому що такий вплив міг відбуватися і навпаки – художника на середовище. Власну позицію Е. Еннекен
визначав так: ” Естопсихологія не має на меті визначати достоїнства твору і основні засоби його архітектоніки, тому що це завдання чистої естетики і літературної критики. Естопсихологія не має на меті вивчати твір мистецтва сам по собі, ні з погляду його змісту, ні цілей, ні побудови. Вона піклується лише про відношення його особливостей до психологічних, з одного, і до суспільних особливостей, з другого боку. Вона цікавиться твором мистецтва як символом, позначкою, викриттям душевної і суспільної організації”. Е. окреслює три види аналізу: естетичний, психологічний та соціологічний. Кожен з них завершується науково-критичним синтезом. Естетичний аналіз передбачає вивчення естетичних почуттів і засобів, за допомогою яких ці почуття були викликані. Психологічний аналіз обсервує у художньому творі відображення особливостей автора. Соціологічний аналіз висвітлює контакти між митцем і реципієнтами. Е. Еннекен виводив такий “закон”: ” твір має естетичну дію тільки на тих людей, душевні особливості яких втілені в його естетичних властивостях. Коротше кажучи: художній твір діє тільки на тих, чия душевна організація є хоч і нижчою, але аналогічною організації митця ” І. Франко певним чином сприйняв деякі положення теорії Е. Еннекена, хоч у його працях немає посилань на неї. Естетичний, психологічний та соціологічний аналіз застосовані у праці І. Франка “Із секретів поетичної творчості”, деякі інші питання порушувалися у розвідках “Конечність реформи учення руської літератури по наших школах середніх”, “План викладів історії літератури руської”, написаних під час підготовки до габілітації у Львівському університеті, а також у статті “Метод й задача історії літератури”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз вірша контра спем сперо.
Ви зараз читаєте: Естопсихологія