Евристика в літературознавстві

Related posts:

1. Формальний метод у літературознавстві Формальний метод у літературознавстві – один із методів вивчення художньої літератури, зокрема аналізу літературно-художніх творів як органічної єдності змісту і форми, спрямований переважно на дослідження їх форми. Ф. м. у л. виник як реагування на поширення формалізму в мистецтві слова, на обмеженість і недоліки психологічної і культурно-історичної шкіл у літературознавстві. Формувався у західноєвропейському мистецтвознавстві (Г. […]...
2. Структуралізм у літературознавстві Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра, значний внесок у їх розробку і застосування зробили члени празького лінгвістичного гуртка (Р. Якобсон, Я. Мукаржовський та ін.), які висунули тезу “бінарних опозицій” (подвійних протиставлень), […]...
3. Біографічний метод у літературознавстві Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios – життя, grаpho – пишу, metodos – шлях пізнання) – спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б. м. у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш. Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть […]...
4. Вульгарний соціологізм у літературознавстві Вульгарний соціологізм у літературознавстві – один із напрямів соціологізму в літературі (1910-30), представники якого виходили з марксистського положення про соціальну, класову зумовленість ідеології, спрощено розуміли історико-літературний процес, заперечували спадщину класичної культури. В. с. ставив перед собою мету розвінчувати письменників минулого як нібито служителів панівних класів. На початку XX ст. В. Келтуяла, а згодом В. Переверзев, […]...
5. Естетичний метод у літературознавстві Естетичний метод у літературознавстві – метод наукового поцінування творів, обстоюваний класицистами, обгрунтований у трактаті “Мистецтво поетичне” (1674) Н. Буало. Полягав у абсолютизуванні античної літератури та критичної рецепції, викладеної у “Поетиці” Аристотеля, “Науці поезії” Горація та ін., на основі раціоналістичної філософії декарта, у тлумаченні розуму як універсальної категорії. Е. м. канонізував бінарність “доброго” та “поганого” смаку, […]...
6. Гносеологізм у літературознавстві Гносеологізм у літературознавстві (грецьк. gnosis – пізнання, logos – вчення; гносеологія – теорія пізнання) – сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об’єктивної дійсності. Г. перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в т. ч. художньої літератури, представники Г. не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної […]...
7. Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
8. Принципи аналізу літературного твору Принципи аналізу літературного твору – основні положення прийнятої літературознавцем концепції художньої літератури, які спрямовують його літературно-критичну рефлексію щодо конкретних літературних творів. П. а. л. т. ефективно виконують евристичні функції, якщо вони узагальнюють істотні особливості художньої літератури як мистецтва слова з її родо-жанровим розмаїттям, а не випливають лише зі світоглядних позицій літературознавця. Трактування літератури як образного […]...
9. Поетика Поетика (грецьк. poietike – майстерність творення} – один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентації у зв’язку із еволюцією художньої літератури. В античну добу П. називалось учення про художню літературу взагалі (“Про поетичне мистецтво” Аристотеля, “Послання до Пізонів” Горація та ін.). Згодом проблеми сутності мистецтва перейшли до філософії та естетики, лишивши для […]...
10. Замітка Замітка – різновид рецензії; стисле повідомлення і розмірковування про художній твір у формі вільних за композицією і стилем нотаток. Здебільшого вона прив’язана до певного літературного факту, є міркуваннями “з приводу”. 3. про небуденне явище літератури чи загальні питання літературного процесу розглядають як перехідну форму між “великою” і “малою” критикою....
11. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета IX ст. Менучехрі. Водночас це поняття використовується у значенні особливої форми версифікації на основі творів інших авторів, що будувалася таким […]...
12. Репліка в літературній критиці Репліка в літературній критиці – невелике за обсягом спростування або заперечення неприйнятних для автора положень, думок, суті публікацій. Р. можуть бути редакційними (висловленими від імені часопису) і авторськими. Р. – гострий спосіб обміну думками у критиці, широко використовується в літературних полеміках. Р., наприклад, часто послуговувалися львівські часописи 20-30-х XX ст., що стояли на різних ідеологічних […]...
13. Літературознавче джерелознавство Літературознавче джерелознавство – допоміжна літературознавча дисципліна, яка визначає методологічні прийоми збирання, класифікації, вивчення та використання рукописних та друкованих матеріалів для дослідження певного літературного явища, процесу чи творчості окремого автора, з’ясовує походження та вірогідність кожного джерела наукової студії. Л. д. має тісний зв’язок із палеографією, історіографією, лексикографією, історичною граматикою і т. п. Предметом Л. д. можуть […]...
14. Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, д. Чижевський. Ніхто з них не твердив про абсолютну В. української літератури від інших слов’янських літератур. Навпаки, простежувалися літературні впливи і взаємовпливи, але […]...
15. Риторичне запитання Риторичне запитання, Риторичне питання – риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що містить у собі ствердну відповідь. Це питання, яке ставиться не з метою отримання відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки, наприклад: “Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить. Коли вона прокинеться? Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений?” (Т. […]...
16. Аксіологія Аксіологія (грецьк. ахіа – цінність і logos – вчення) – в літературознавстві і мистецтвознавстві – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл....
17. Кліше мовні Кліше мовні (фр. cliche – відбиток) – мовний стереотип, готовий зворот, що використовується в певних ситуаціях і подібних контекстах. На відміну від мовних штампів, що становлять заяложені фрази із послабленим лексичним значенням і стертою експресивністю, К. утворюють конструктивну одиницю, що зберігає свою семантику, а часом і виразність. Наприклад: “високі договірні сторони”, “з метою підвищення якості […]...
18. Літературознавство Літературознавство – комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова. Традиційно виділяють основні і допоміжні літературознавчі дисципліни. до перших зараховують теорію, історію літератури та літературну критику. допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію. Логіко-гносеологічний аналіз Л. ставить і розв’язує питання про його науковий статус, про характер […]...
19. Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
20. Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
21. Анотація Анотація (лат. annotatio – зауваження, примітка) – коротка узагальнювальна характеристика книжки або її частини, статті, рукопису тощо. А. вміщує стислу інформацію про зміст праці, відомості про автора та читацьке призначення. А. може містити також витяги з рецензій або посилання на них, викладати коротку історію даного твору. А. подаються у видавничих проспектах, бібліографічних картках, на звороті […]...
22. Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
23. Буфонада Буфонада (італ. buffonata – блазенство) – комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання. Елементи Б. використовували скоморохи, “мандровані дяки” в інтермедіях, колядники у вертепному дійстві. Б. широко використовується в цирку, переважно в клоунаді коміками-буфами. У літературі елементи Б. наявні у творах гумористів та […]...
24. Епістолярна критика Епістолярна критика – аналіз і оцінка творів літератури з погляду сучасності, уміщені в листах. Епістолярні жанри з вкрапленням літературно-критичних роздумів і оцінок мають чималі традиції – ще від часів античності. В окремі періоди історії національних літератур вони досягали значного розвитку, стаючи одним із провідних різновидів літературної критики загалом. Це і знамениті листи Я. Грімма до […]...
25. Літературна дискусія Літературна дискусія (лат. discussio – дослідження, розгляд) – публічні обговорення назрілих, звичайно спірних питань про шляхи розвитку літератури чи історико-теоретичних проблем, зумовлені потребою пошуків істини. Л. д. незрідка виявляла поворотні пункти у складній еволюції естетичної свідомості в досить широких загальноєвропейських та світових масштабах, як, принаймні, бурхлива полеміка між прихильниками романтичної художньої концепції (А. та Ф. […]...
26. Бібліографія Бібліографія (грецьк. biblion – книга і grаpho – пишу) – галузь науково-практичної діяльності, яка полягає в підготовці і поширенні науково-систематизованої інформації про книги та інші видання з метою впливу на їх використання. Продукцією бібліографічної діяльності є бібліографічні посібники і будь-яка їх сукупність або вид бібліографічних матеріалів. Відповідно до функцій Б. поділяється на підрозділи: державна (національна) […]...
27. Центон Центон (від лат. cento – клаптевий одяг) – стилістичний прийом, який полягає в уведенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них. Такими видаються поезії Юрія Клена, засвідчуючи культурологічну основу та глибоку інтелектуальну пристрасть в естетичному переосмисленні мистецьких явищ, духовного багатства української та світової літератури. Так, в епопеї “Попіл […]...
28. Сучасна українська література, її особливості Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати “провінційність”, “окремішність” нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально […]...
29. Сублімація Сублімація (лат. sublimo – звеличую, підношу) – перенесення творчої енергії із соціально та культурно осуджуваних теренів (зокрема, сороміцьких) на вищі, піднесені. Одними з перших зауважили цю проблематику німецькі письменники-романтики (Новаліс) та філософи (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше). На початку XX ст. поняття “С.” досить широко використовувалось у теорії психоаналізу. За його допомогою З. Фрейд намагався пояснити […]...
30. Риторичне звертання Риторичне звертання, Риторичне звернення – риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність. Це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити […]...
31. Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий Літературна дискусія 1925-1928 років та Микола Хвильовий I. Літературна дискусія 1925-1928 років і погляди М. Хвильового на розвиток української літератури. (Двадцяті роки XX століття – це бурхливі роки, коли з минулим боролись, коли масово ліквідували життєві негаразди. Тоді ж і почали масово закликати молодь до літератури. 1925 року М. Хвильовий пише “Листи до молодої молоді”, […]...
32. Ліричний герой Ліричний герой – друге ліричне “Я” поета; умовне літературознавче поняття, яким позначається коло ліричних творів певного автора, форма втілення його осяянь, думок, переживань. Разом з тим Л. г. не ототожнюється з поетом, з його душевним станом, він живе своїм життям у новій художній дійсності. Між ними існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті […]...
33. Ідіома Ідіома (грецьк. idioma – особливий, самобутній зворот) – стійкий, неподільний, специфічний для певної мови вислів, який виражає єдине поняття, своєрідний фразеологічний зворот. За будовою І. є нерозчленовуваним словосполученням (“вухналі кувати” – мерзнути; “дати гарбуза” – відмовити жениху; “витрішки продавати” – не мати змоги купити якийсь товар; “стріляний птах” – людина з досвідом і т. п.) […]...
34. Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
35. Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
36. Реферат Реферат (лат. refero – повідомляю) – стислий письмовий або усний публічний виклад змісту однієї або кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми чи літературного твору. Різновид Р. – автореферат – короткий виклад основних положень наукового дослідження, власної праці, зокрема літературознавчої, стислий переказ її коцепції з характеристикою методів і методики дослідження, зроблений письмово самим автором. Як […]...
37. Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
38. Вульгаризм Вульгаризм (лат. vulgaris – брутальний, простий) – у стилістиці художнього мовлення – не прийняте національною літературною мовою, неправильне, грубо побутове або іномовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів (“Енеїда” І. Котляревського, “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Між двох сил” В. Винниченка, […]...
39. Палеографія Палеографія (грецьк. palaios – давній, grapho – пишу) – одна з допоміжних дисциплін, суміжна з історією, мовознавством, орфографією, текстологією та іншими науками, яка вивчає датовані і недатовані, локалізовані і нелокалізовані пам’ятки писемної минувшини, констатує їхні ознаки, час і місце створення, подеколи розшифровує тексти на глиняному (шумерійська культура), кам’яному (майя), папірусному (давній Єгипет), пергаментному (Київська Русь) […]...
40. Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...