Франко Іван – Осел і Лев
Весела гостросюжетна казка
Був собі Осел. Багато було йому праці у господаря.
“давай,- думає,- втечу у ліс і буду жити на волі! Буду собі пастися в лісі, і хто мені що зробить?”
І, не довго думавши, втік від господаря у ліс. добре йому там. Пасеться, де хоче, нічого не робить, ніхто його не б’є,- відколи живе, ще такого добра не зазнавав. Аж раз дивиться, йде Лев, страшний-престрашний, та просто на нього.
“Ну,- думає собі Осел,:-аж тепер кінець мені буде!”
Але поки Лев дійшов до нього, він якось трохи отямився й подумав собі:
Та як стояв – бух на землю, ліг собі й лежить. Підходить Лев і кричить уже здалека:
– Ей, ти, хто ти там? Як ти смієш лежати? Чому не встанеш і не поклонишся мені?
А Осел мов і не чує. Лежить собі та тільки довгими вухами клапає.
Підійшов Лев і знову кричить:
– Зараз устань і поклонися мені!
– А хто ж ти такий? – питає Осел.
– Ти ще й питаєшся? – кричить грізно Лев.- Хіба ти не знаєш, що я Лев, над усіма звірами цар?
Осел, не встаючи, підвів голову й витріщив на нього очі.
– І що ти за дурниці говориш? – промовив він.- Ти цар над усіма
Лев стояв, мов лобом об стіну стукнувся.
– Хто мені це сказав? Та всі мені кажуть, що я над звірами цар. Хіба ж це неправда?
– Звичайно, що неправда! Не може бути правда, бо цар над усіма звірами не ти, а я.
– Ти? – здивувався Лев.- А де це написано?
– А йди подивися ось тут!
І він устав на ноги й, обернувшись задом до Лева, показав йому заднє копито, на якім була прибита новісінька блискуча підкова.
– Бачиш? Це моя царська печатка. Якби ти був цар, то й ти б мав таку.
– Ото диво! – промовив Лев.- А я про те й не подумав ніколи. Мабуть, твоя правда. Але стій! давай будемо змагатись. Ходімо в ліс, хто за годину наловить більше звірів, той буде справжній цар.
– добре, нехай і так буде,- промовив Осел, і з тим розійшлися.
Лев побіг по лісі; бігав, бігав: тут зловив сарну, там зайчика, там знов якогось звіра – за годину мав уже п’ять чи шість штук. Бере те все і тягне до Осла.
А Осел тим часом що робить? Пішов собі на широку поляну, де сонечко ясно світило, й посеред лугу кинувся на землю, ноги геть відкинув, очі зажмурив, язик висолопив-кожен сказав би: згинув та й згинув. А понад поляною все яструби літають, ворони, кані, сороки, галки, всяка погана птиця. Бачать вони, лежить неживий Осел, та й усі гуртом до нього. Спочатку здалека заскакували, а там бачать, що не рухається, то й почали по ньому скакати, дзьобати йому язик та очі. А Осел нічого, тільки коли якийсь птах дуже близько підлізе, він клац його зубами або стук його ногою, вб’є та й сховає під себе, та так хитро, що інші й не бачать. Не минуло й години, а він уже надушив їх з півкопи. Тоді схопився на ноги та як зареве, а птахи всі врозтіч. Осел забрав усю побиту пташню та й несе на те місце, де мали зійтися з Левом.
Приходить, а Лев уже там.
– Ну, що,- каже до Осла і показує йому свою здобич,- бачиш, скільки я наполював?
– Ну, та й дурний же ти, Леве,-каже Осел і лягнув його звірів ногою.- Таких звірів міг би наловити зо дві копи. Та чого вони варті! А ти подивись на моїх! Я тільки таких ловив, що в повітрі літають. Ану, спробуй ти!
-Ні, я такої штуки не втну,- відповів Лев.- Аж тепер бачу насправді, що ти над звірами цар, а не я! Вибачай мені, що я так нечемно говорив з тобою!
-А бачиш, – промовив гордо Осел.- Завжди треба бути чемним, бо як наскочиш на старшого від себе, то що тоді буде? От і тепер я міг би тебе покарати на смерть, але вибачаю, бо ти це зробив з дурного розуму, а не зі злої волі. Йди ж тепер і шануйся на другий раз!
І Лев пішов, похнюпившись та підібгавши хвіст, немовби хто вилив на нього бочку холодної-прехолодної води. Чи близько, чи далеко, зустрічає в Лісі Вовчика-братика.
– Здорові були, найясніший царю! – каже Вовк і кланяється низенько.
– Ет, іди, не смійся з мене! – каже сумно Лев.- Який я тобі цар?
– Як-то ні? – скрикнув Вовк.- Хто ж би посмів інакше сказати?
– Мовчи, братику,- пошепки говорить до нього Лев.- Тут недалеко є справжній цар. Як почує, біда буде і тобі й мені.
– Справжній цар? – здивувався Вовк.- Що за диво? Який же тут є справжній цар, крім тебе?
– Є, є! – перелякано шепотів Лев.- Я сам його бачив. Там такий страшний! А що за сила! Навіть тих звірів ловить, що в повітрі літають. Я радий, що хоч мене живим відпустив.
– Ну, що ти говориш? – здивувався Вовк.- диво дивне! Знаю Цей ліс давно, але ніяк не придумаю, хто б то міг бути. Який же на вигляд той новий цар?
– Одне слово – страшний! – каже Лев.- Вуха на задній нозі царська отакі, голова – як цеберко, а печатка.
– Ніяк не вгадаю, хто це може бути,- клопотався Вовк.- Знаєш що, ходім, покажи мені його!
– Я? Нізащо в світі! – скрикнув Лев.- досить уже раз страху наївся.
– Та ходімо! Чого боятися? – заохочував Вовк.- От знаєш що, прив’яжи себе своїм хвостом до мого, сміліше нам буде йти.
– Про мене,- каже Лев,- нехай і так буде.
Зв’язалися обоє хвостами докупи та й пішли. Вийшли на горбок над полянкою, що на ній пасся Осел. Лев зупинився та й шепче до Вовка:
– Ось він! Ось він! Подивися!
Обертається Вовк, поглянув та як крикне:
– дурний Леве, та це ж Ослисько! – А Левові почулося, що то новий цар уже близько, як злякається, та ходу! Біг, біг, далі втомився, став та й озирнувся.
– А що, Вовче, близько вже той новий цар? Але Вовк тільки язик висолопив. Як був прив’язаний до левового хвоста, так і волікся за ним усю дорогу і давно вже й дух випустив.
– А бачиш,- каже до нього Лев,- ти казав, що новий цар не страшний, а як побачив його зблизька, то від самого страху помер!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Письмовий твір на тему моя улюблена пісня.