Ганна Йванівна – Сосюра Володимир



Я пам’ятаю вчительку мою,
Просту, і скромну, і завжди спокійну.
Вона любила школярів сім’ю,
Як ми її, задуману і мрійну.
Як мати, Ганна Иванівна була,
Вона із нас не лаяла нікого.
Завжди усмішка лагідна цвіла
Їй на вустах. Турботи і тривоги
Вона сприймала в спокої своїм
Так мужньо й твердо. Наче рідний дім,
Для нас була сільська далека школа.
Я не забуду вчительку ніколи,
Яку любив всім серденьком малим.
Завжди привітна, тиха й ясночола,
Вона нічим не силувала нас,
Але при ній такий був тихий клас,
Як сад без вітру. З нами часто в поле
Вона ходила й вчила нас любить
Свій рідний край, як сонце, як блакить,
Як всю природу: знать, як звуться квіти,
Не драть гніздечок і не мучить птиць.
Цвіли далекі спалахи зірниць,
І перла рос на скошенеє жито
Вже сіяв вечір… Вчителько моя,
Хіба забуть тебе в ці дні я можу!
В душі моїй твій тихий зір сія
Привітом дальнім. В серці, наче рожу,
Про тебе пам’ять пісня зберегла.
Для мене матір’ю ти другою була.

1949


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Характеристика вірша я симоненко.
Ви зараз читаєте: Ганна Йванівна – Сосюра Володимир