Герасим’юк Василь – де ви пасли, олені небесні?
Де ви пасли, олені небесні?
Ви почули срібний свист стріли?
Ви скупались у черленім плесі
Чи в залізну дебрю утекли?
Де ви спали, олені небесні?
Ви відчули жовтий зір змії?
Ви наснили золотому теслі
Білу платву в дереві її?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- До кого приходять олені? (Твір-роздум за оповіданням Е. Гуцала “Олень Август”) I. Проблеми взаємин дорослих і дітей. (Непрості стосунки дорослих і дітей Євген Гуцало показав на прикладі своїх героїв – кінорежисера Альтова і хлопчика-школяра Жені. Альтов вважає себе відомим і досвідченим режисером. Далекий від кінематографу Женя то дратує Альтова, то викликає бажання похизуватися перед школярем своєю досвідченістю, а то і принизити малого мрійника.) II. На знімальному […]...
- Герасим’юк Василь – І не повернешся повік І не повернешся повік З пустелі у гаї. Цей рік, твій тридцять третій рік, Припав на рік змії. Не сатана тебе терзав, Скоряв не Азазель. Твій голод – жовтий дух отав – Не чорний дух пустель. Допоки ти ще людський син, Ти не підеш один, Бо ще підводить із колін Наш затонулий дзвін. Вертатись до […]...
- Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
- Герасим’юк Василь – Старий завіт Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці Читав Старий Завіт. А поруч труп Лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, Зіяв барак. Не винесли і вранці, І тато книгу між собою й ним Поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. Тому Почув […]...
- Герасим’юк Василь – Вони ще діти А Марічку габи взєли, Поглинула річка… Вони ще діти в білих рантушках, У плесі темнім, дебрі темній граються, А вже габа з ягням у бурунах За тою МарічкОю ходять назирці. Вона вже знає співанку сумну, Вона про себе знає вже співаночку. У річку каламутну і страшну Вона в тій пісні падає, Іваночку. Це сон, в […]...
- Мисик Василь – Перед жнивами Сорочка прилипає. Гаряче. Стовпіє сонце в плесі. Налилося І втомно жнивареві на плече Злягає огрядне, важке колосся. Повільний вітер ледве чутний дзеньк Од кузні донесе та й знов затнеться. По вінця обрію налитий день До вечора стоїть і не схитнеться. Під шепіт нив, під пісню молоду Встають по черзі дні напрочуд гарні, І мужнє сонце […]...
- Олексій Коломієць – Голубі олені Повiсть про кохання На двi частини ДІЙОВІ ОСОБИ Оленка Кравцов Ковалиха Скирда Чорний А с я Вічний Федір Іванович Молода жінка Біла Мафія Дипломат Адвокат ДIЯ ПЕРША КАРТИНА ПЕРША Маленька хата. Посерединi стiл у формi трикутника, кiлька табуреток. Дерев’яна канапа покрита смугастою домотканою ковдрою. На бiлiй стiнi дивовижнi, невправнi i, може, саме тому такi виразнi […]...
- Герасим’юк Василь – Ніби я пропав у цих полях Ніби я пропав у цих полях… Що, крім них, – вітри и небесні скали? Хто у кому? Де попропадали? Більше – в глині? в вітрі? в небесах? На лужках, купальських бережках, А в снігу від хати і до хати – Відспівати, відколядувати – Цвітом відцвісти чи цвіллю стати Хоч би на пісних, на колядках....
- Семенко Михайль – Настрій Зміяться змії рівнобіжно. Навколить мла. Побіг експрес. За ним я мчу безшумногнівно І чуда жду з брудних небес. Ліхтарить світло. Блещуть змії. Зникають вогники у млі. І сльозять тихо мої вії, Бо мало місця на землі! 31. III. 1914. Київ...
- Василь Герасим’юк – Старий завіт СТАРИЙ ЗАВІТ Володимиру Забаштанському Мій тато у тифозному бараці читав Старий Завіт. А поруч труп лежав. Іще вчорашній. Наче зруб, зіяв барак. Не винесли і вранці, і тато книгу між собою й ним поклав. Заплющив очі і розплющив. Бо вимовить не міг. А зір подужчав. Здіймавсь барак, мов полонинський дим. Ще мертво спали і живі. […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на клені. Чобіточки шиті, Наче з воску литі… Вдарю, вдарю закаблуком – Чути у півсвіту. Не журися, мати, Буду танцювати, Аби смутку, аби смутку Серцю не завдати. Вберуть мене, ненько, В […]...
- Наталя Гуркіна – Матусині поцілунки Спали очі, спали вушка, Не будила їх подушка. Мами губи доторкнулись – І вони за мить проснулись....
- Герасим’юк Василь – Старовинний пейзаж Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені… Немов у забуте століття зайшов І стоїш. Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені. Дзвіночки про них сповіщають, Сповільнюють вірш. І сиплеться попіл па трави старі і короткі, І подув залізний плече, як вода, відчува. Якого ще треба терпіння, Навіщо і доки? Яка ще потрібна душа І яка голова? Небесні […]...
- Герасим’юк Василь – Художник Чому не намалюєш Дарабу останню? – Прошуміла під хатою Черемошем вісімдесятого. Чому не намалюєш Останні праліси? – Ти знав їх. Ти знаєш: Ніколи полотно не буде Вищим від снігу дитинства І голоснішим від нього опівночі, Коли спали покотом на підлозі Люди далекі, Бо ліс повалили І обвішали всю піч, хату всю Мокрими онучами, І говорять […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Коляда Тешуть теслі з срібла сани, Стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя боже повезуть. Тешуть теслі з срібла сани, Сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Пані, Очі наче у сарни. Ходить сонце у крисані, Спить слов’янськеє дитя. Їдуть сани, плаче Пані, Снігом стелиться життя....
- Герасим’юк Василь – Найлегше згадую жабу Найлегше згадую жабу. Точніше, її очі, Страшніші від очей змії. Бо то очі жаби, яка в сутінках Прийшла назавше забрати молоко у нашої корови. Її послала одна жінка. Ту жінку називають відомо як. Але та жінка не знала, Що навіть у сутінках Ропуху балухату перестріне під порогом стайні Маленьке хлоп’я І, перелякавшись на все життя, […]...
- Герасим’юк Василь – Я промчався тунелем тих літ Я промчався тунелем тих літ, Де лиш протяг і втома, І малим повернувся на світ, Та змаліли і вдома Ті великі боги і дідьки, Що в дитинстві лякали. Я сказав про підземні стежки, І мене не впізнали. А тебе я, кохана, впізнав, Хоч не пахла, як злива, Із холодних Космацьких Отав Твоя посмішка сива. Хоч […]...
- Герасим’юк Василь – Осінні пси Карпат Іду – немов траву чиюсь толочу – Отак мені. Не погляд і не зойк З гущавини. Та озирнутись хочу, Поглянути на слід бодай разок. Не видно сліду. Не крадуться тіні. Ніхто не скочить і – по рукоять!.. Але я знаю: є ще пси осінні – Вони мене почули і не сплять. Не виють. Не печуть […]...
- Герасим’юк Василь – Не чую зойків і відлунь зловіщих Не чую зойків і відлунь зловіщих У лісі, що неначе пада ниць. Немовби вже лежить. Немов небіжчик, Восковій. З верхів, як із полиць, Падуть крізь нього вогнища-ватрища – Порожні. І зірки над ним такі ж. Тут і тобою відкричить, відсвище!.. Не заховаєш і не затаїш Нічого! дні твої – песиголовці – Пихато відвертаються, як знать. […]...
- Мозолевський Борис – Земля Парфена Гречаного М. Вінграновському Із-за Голти, із-за Балти, із-за Кодими, Із-за того, що й на світі не було, На світанку білі олені виходили, Мовчки поглядали на село. А в траві, в причаєних гніздечках, Тихо посміхаючись собі, Спали в жовтих цяточках яєчка, Наче літнє небо, голубі. Можна було спати коло тітки Чи, легенько відштовхнувшись від землі, Знятися собі […]...
- Герасим’юк Василь – Важко прокинутись і піти Важко прокинутись і піти В ранок похмурий. “де мій коханий?” – питала ти Сторожа мурів. Вічна сторожа, звісно, не спить. Погляд відводить. Мовчки відводить погляд століть. Гордо відходить. Важко далі в чорному йти Тілі і віці. “де мій коханий?” – питала ти Слуг кам’яниці. Слуги не знають, та не мовчать, Древні й затяті. “Ми б […]...
- Герасим’юк Василь – Вона не знає: живий він чи ні! Вона не знає: живий він чи ні! Одного разу вже таке було, Але в сорок сьомому прийшов лист, І тоді вона дізналася, Де він і що з ним. Сказати по правді, тепер трохи інакше, Тепер він іноді з’являється ненадовго І завжди перед досвітком. Нечутно крадеться, Якось недобре усміхаючись І ховаючи за спиною ялівцевий кущ. Вона […]...
- Павло Мовчан – “В отчій ласкавості… “ В отчій ласкавості Сонечко гріє, Просто з цікавості Хмарка синіє. Теслі завзяті лаштують дорогу – Дні непочаті Видно з порогу. Видно та й видко, Мов на долоні, Мчать та ще швидко Коні вороні… Голосу нитка Їх переймає В час, коли квітка Камінь ламає. Теслі сторукі Тешуть мандрівку, П’ють мед-горілку Та й на розлуку. Чом мені […]...
- Леонід Кисельов – Як у нашому селі Як у нашому селі Кращі в світі ковалі. Що майстри вже, то майстри: Ремонтують трактори, Лагодять поїльні, А ще на дозвіллі Івану Безрукому Викували залізну руку. Івану безногому Викували залізну ногу. Івану Безсмертному Викували залізну смерть. Як у нашому селі Кращі в світі ковалі. Із заліза голові Викували хату. А на вікна ще нові Візерунки-грати. […]...
- Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
- Леонід Кисельов – додому Шкода Москви. Вже наче відійшов Від сподівань і пристрастей Арбату І паху бурштинової гербати У мареві тих марень, тих розмов. Додому час. до міста всіх кохань, Де тополеві вранішні тумани, Де сірий тулуб вершника Богдана На золотому тлі софійських бань. Літак аж ніби крилами змахнув, Натруджений двигун тамує стогін. Невже мені лишиться тільки спомин Від […]...
- Герасим’юк Василь – Нічні дзвони Володимирського 1 А дух поблизу ще витає, Душа поміж людьми блукає: Вже дому іншого шука. Вона безсмертна – кожен знає, Бо в неї виходу немає, Коли заблукана така. А вже покликано до столу, До гурту давнього помолу. Згадай, кохана: в домі цім Ти стріла дівчину на святі. А де сиділи винуваті За долю, кинуту в цей […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ars Poetica Мініатюри сонця – яблуко натхнення На дереві життя – на дереві мистецтва, І творчість, наче присуд, творчість невмоленна І з світом торг красою – муз скупих купецтво. За кожен кусень щастя кара. Тільки обрій Узором кола вчить про досконалість міри. Прилюдно сповідаюсь urbi et orbi Із захвату, із горя, з гордощів, з зневіри. І прийдуть […]...
- Василь Еллан-Блакитний – Мій сад МІЙ САД Не знав блискучих фарб весни Мій серед міста сад – Припали пилом ясени, Трава, лапастії клени І осокорів ряд. Я ще не був у тім саду – Він рідкий і пустий… Тоді до нього я піду, Красу тужливу в нім знайду, Як полетять листи… Вогнем злото-червоних фарб На сонці він горить, Мов хтось […]...
- Герасим’юк Василь – Коса Я сказав собі так: “Ти не зодчий цих стін. Ти народжений жінкою в муках, ти син Нерозумний, що падав і падав”. І було мені так: ранок, вечір – одне. Ті забули мене, що любили мене. Я упав. Я зламався. Я зрадив. Не провал, не обвал, не сповзання, не зсув… Я прозріння й не знав. Я […]...
- Герасим’юк Василь – Старовинне світло З полонини Кознєски і ні з якої другої Вся Чорногора мені – як розповита… З кожної полонинки, З кожного верха Бачу на полонині Кознєсці двох. Стаю на скелю, За яку зайшло сонце, – Бачу першого. Це володар Кознєски, Великий газда Повх. Він дивиться на свої отари – Дивиться на дочку свою одиначку. Стаю на скелю, […]...
- Василь Герасим’юк – Осінні пси Карпат Василь Герасим’юк Осінні пси Карпат Іду – немов траву чиюсь толочу – Отак мені. Не погляд і не зойк з гущавини. Та озирнутись хочу, поглянути на слід бодай разок. Не видно сліду. Не крадуться тіні. Ніхто не скочить… І – по рукоять! Але я знаю: є ще пси осінні – Вони мене почули і не […]...
- Володимир Сосюра – Сном блакитним заснули поля Сном блакитним заснули поля, І долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, Білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, І заснуло зерно у землі, Щоб проснутись весною, Коли очі розкриють поля, Затремтять і тополі, і клени, Й скине білую шубу земля І одягне зелену. 1956...
- Володимир Сосюра – Зима Сном блакитним заснули поля, І долини, і гори, й діброви. Одягла білу шубу земля, Білу шубу зимову. Одлетіли давно журавлі У південні країни з журбою, І заснуло зерно у землі, Щоб проснутись весною, Коли очі закриють поля, Затремтять і тополі, і клени, Й скине білую шубу земля І одягне зелену....
- Дмитро Павличко – “Біжить під зливою лошиця… “ Біжить під зливою лошиця, Крізь темні хащі – напролом; Дощ прогинається, ятриться Крильми над золотим хребтом. Вона, мов блискавка червона, Летить крізь памороку віт. Вода звисає, як попона, І б’ється об тугий живіт. Гуркочуть брили грому в скалах, Мов неба колеться горіх; Полум’яніє гриви спалах Над сполохом очей і ніг. Вона стрясає дотик тучі, Води, […]...
- Відповідь на контрольне питання До творчості О. Генрі Що сталося, коли з дерева злетів останній листок? У чому полягав “шедевр” старого художника? Старий художник Берман намалював на дереві листок, що не піддавався ніяким вітрам, і допоміг дівчині вижити (доти, поки на дереві залишався хоч один листок, залишалася і надія). Але сам Берман застудився, малюючи картину, і помер....
- Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – Утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, Морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло Очима тліє дрібно; Та раптом дятлове крило Розпорошилось срібно… А наше житло – то є ми – Воно луна, то нишкне, Похрускує собі кістьми, До протягів навикле. В суглобах житла – тіла ритм, […]...
- Заєць Василь – Голубий дзвоник (Збірка) Збірка віршиків: У майстерні, Жайвори, Кучерява вулиця, Хата на колесах, Черевички, Голубий дзвоник, Сінокіс, Чотири люстерка, Шпакові ягоди, Моя кізка, Метро, Скільки треба черевиків, Світлячок У МАЙСТЕРНІ Ще вітри холодні віють, Ще в полях сніги біліють, А в майстерні кожний день Тільки й чути: дзень та дзень! Ремонтують тут машини, І весела пісня лине, Б’ється […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Антонич Богдан-Ігор – до дна Я витесав поему з срібла, Поема – мов ялиця. Весна спинилась і приблідла, Мов з дива молодиця. Співай, сокиро, теслі безум, Розтісуй пісню знову! Углиб, до дна співуче лезо Встромляю в корінь слова. 20 січня 1935...
Кожен носить її чуму в собі.