Герасим’юк Василь – дванадцять сивих суддів сидять

Дванадцять сивих суддів сидять
У сутінках під стіною,
А я ховаю очі, як тать.
Що стало, старці, зі мною?

Чому ви тут? Ви ж приходите в час
Найпершої тільки купелі,
І більше до скону не чути вас,
І ваші суди невеселі.

Хто душу, мов немовля, розповив?
Тремтить, нага, над водою.
Її вже мили для ваших слів
Найпершою крижаною.

Судіть, бо душа – це така пора,
Коли слово – за вами.
У першій купелі жінка стара
Занурювала руками

Мене, а кожен суддя судив,
А жінка дим сокотила:
Від хижих птахів і муравлів
Мале тільце обкурила.

Над ватрою тримала вона
Мене, і стікала з мене
Вода свячена, вода крижана,
І мати пила свячену.

Дванадцять сивих суддів сидять
У сутінках під стіною,
А я ховаю очі, як тать.
Що, старці, було зі мною?

Кричить породілля, бо на порі.
Чекають дванадцять суддів.
Плаває гострий лід у цебрі.
Вогонь обпікає руки старі.
Що, старці, зі мною буде?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Аналіз вірша мені однаково.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – дванадцять сивих суддів сидять
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.