Герасим’юк Василь – Гой

Великий ворожбит живе в Карпатах.
Він ще живе. Його назвали – Гой -.
Він ще не має права помирати –
Хай світ не той. Хай навіть дух не той.

Він ще уздрить у темнім закамарку
Увесь мій недорід, увесь мій бруд.
І він ще скаже: повтирайся, шмарку, –
Ти вже ногою там, хоч друга – тут.

Я не приніс йому свою хворобу,
Я ще прийду. Мені іще не час.
Йому велося лікувать худобу,
А довелося рятувати нас.

Яке із примовлянь від злого ока?
Від злого перестріту що спасе?
Ми й нині маєм знахаря-пророка,
Готового

відшіптувати все.

До нього жінка йшла і півприносу
Сховала в лісі – розтягнули пси.
Він завернув її, стару і босу,
З порога: половину донеси.

Її, нещасну, проковтнула хаща…
Але у сховку зілля він відклав,
Допоки ходить та душа боляща
Поблизу – від снігів і до отав.

Він має зілля, корінці і трунки
Від всіх недуг, що дав нам божий син.
Він першим був. Він зав’язав у клунки
Коріння наших родин і родин.

На наше зло – його поганські чари.
В чужій душі – як риба у ріці,
Невже ти нам не заховав, мольчаре,
Й на судний день пуделка й корінці?

Яке ж із примовлянь від того ока
Недремного? Є слово, що спасе?
Ми все ще маєм знахаря-пророка.
Він змушений відшіптувати все.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір роздум чому я пишаюся своїм товаришем.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Гой
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.