Герасим’юк Василь – Йде сніг

Йде сніг.
Я стою у траві,
Яку покосить не зуміли.
І стебла кругом неживі,
Пожовклі і гострі, як стріли.
Хто їх за коріння трима
В холодній землі,
На незримій
Тугій тятиві?
Крадькома
Націлює в серце над ними.
І враз відпускає…
Та ні,
Вони цо летять,
Бо зненацька
На снігу легкім полотні
Схрестились тіспачо в космацькім
Узорі –
Це мертва трава,
Ці вижовклі стебла забуті…
Чия ж це душа вишива
На дальнім верху,
На безлюдді?
І я, нестарий чоловік,
Підваживши хмари, як плити,
Шепочу: прийдуть, через рік,
То дай же їм. Боже, скосити…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Особливості мови художньої літератури.
Ви зараз читаєте: Герасим’юк Василь – Йде сніг
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.