Герасим’юк Василь – Любив я дику грушу на Брусному

Related posts:

1. Герасим’юк Василь – Зброя не довела до порога Зброя не довела до порога – Тільки до грушки. Нікого нема, і несила До хати зайти своєї – Ніби там дитина нехрещена… А дитя – на руках! Виділи темнооку із дитиною – Ходить жінка верхами Із немовлям на руках, Бо ніхто вже на нічліг не пускає… Грушку стиснути, Втиснутися в неї, Щоб не уздрів брат […]...
2. “Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися”. Огляд життєвого та творчого шляху Остапа Вишні I. Початок літературної біографії О. Вишні. (Про початок своєї літературної біографії гуморист згадував так: “Перебуваючи в Кам’янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у “Робітничу газету”. Секретарював там Хомик. Прочитав, сказав: “Добре”. І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до “Народної волі”. Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: “Добре”. І не надрукував. […]...
3. Іван Франко – “Ні, не любив на світі я нікого… “ Ні, не любив на світі я нікого Так, як живому слід живих любить, Щоб, не зрікаючись себе самого, Ввійти в другого душу, переймить Його думки, його бажанням жить, Не думавши добро творить із того, І так, незамітно зовсім для нього, Вести його, де вища ціль манить. Відразу бути паном і слугою, Зректись себе і буть […]...
4. Володимир Сосюра – Я Вас любив, а Ви ніколи Я Вас любив, а Ви ніколи Мене любити не могли, І от погасло сонця коло, Й мої троянди одцвіли. Немов підрізані ножем, Як і моя надія світла, О, як вони тяглись до світла Крізь тьму з благанням і плачем! Але не вбить любов чудесну, Що так сіяла в їх сльозах… Вони умерли, щоб воскреснуть В […]...
5. Василь Стус – Вхопився обома руками Вхопився обома руками За хвилю: винеси мене! Вже безпорадному, важка мені Душа, бо, зігнута, не гнеться Вже далі спина, бо тепер Мені одна лиш смерть – за друга, Бо вже ні друга, ані крука, Бо ані ворога тепер. Тягни мене, бо упаду, Замало альпініст, замало Назнав біду: хист замало Мене провадить по сліду. Вхопився обома […]...
6. З дитинства: дощ (скорочено) – Голобородько Василь Я уплетений весь до нитки У зелене волосся дощу, Уплетена дорога, що веде до батьківської хати, Уплетена хата, що видніється на горі, як Зелений птах, Уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою, Уплетена річка, наче блакитна стрічка в Дівочу косу, Уплетена череда корів, що спочивають на Тирлі. А хмара плете і плете Зелене волосся дощу, […]...
7. Олена Багрянцева – Я тебе не любив Я тебе не любив. Тільки пестив доглянуте тіло. І за руку тримав, якщо шлях видавався слизьким. Я по лезу ходив, коли поруч ти спала, щаслива, Розкидаючи сни в унісон автострадам міським. Я ховав почуття у байдужі глибокі шухляди. Не питав, як живеш. І не бачив бурштинових сліз. Лиш приносив тобі тимчасову, як спалах, відраду. Лиш […]...
8. Герасим’юк Василь – Тремтіли коні на стерні Тремтіли коні на стерні, В тумані сивім. У старовинному вбранні Ти йшла на сиглін. У плесі, ніби у душі, Ховала небо. Із двох ущелин два вужі Повзли до тебе. Ти тамувала страх і біль… Письмом зловіщим Лягла на мох іскриста сіль З небесних тріщин. Летіла глиця золота На лоно голе… Сліпе іржання доліта І серце […]...
9. “Він любив, він жив, горів, творив… ” (життя і творчість М. Коцюбинського) На жовтуватому папері метричної книги Преображенського собору, що на Вінниччині, записано: “Сентябрь, 5, 1864 г. родился Михаил. Родители: губерн-ский секретарь Михаил Матвеев Коцюбинский и его законная жена Гликерия Максимовна, оба православного вероисповедания”. “Дитячий вік мій (до 7 літ), – згадував Коцюбинський, – пройшов у м. Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов […]...
10. Там, у степу, схрестилися дороги… – Симоненко Василь Там, у степу, схрестилися дороги, Немов у герці дикому мечі, І час неспинний, стиснувши остроги, Над ними чвалить вранці і вночі. Мовчать над ними голубі хорали, У травах стежка свище, мов батіг. О, скільки доль навіки розрубали Мечі прадавніх схрещених доріг! Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш. Твоя краса цвіте в моїх очах. Але […]...
11. Герасим’юк Василь – Все відбулося Все відбулося. Вже пора й додому. Знов, правдолюбці, бачив, слухав вас. Ви нагадали: “Бавитись не час. Все по живому, хлопче, по живому”. О, ви зуміли правду воскресити, Допоки молоді “ні се, ні те”, Й тепер з безсмертним співом летите До гнізд, в недавні роки міцно звитих....
12. Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
13. Василь Стус – Так тонко-тонко сни мене вели Так тонко-тонко сни мене вели Повз кучугури й урвища – додому, Туди, назустріч горю молодому, Де в кілька вод мої жалі текли Устами матері, дружини й сина. Знялась моя жалоба до небес, Бо замість дому був дубовий хрест Так грубо струганий. І в ту хвилину Я був збагнув: ховається життя За смерті паравани ажурові, Що, […]...
14. Поезії О. Пушкіна “До А. П. Керн”, “Я вас любив” Поезії О. Пушкіна “До А. П. Керн”, “Я вас любив” Мабуть, немає людини, яка б не знала імені О. Пушкіна. Він приходить уперше сторінками улюблених казок, перших дитячих віршів. Потім захоплює піднесеною романтикою поем та правдою прози. Але головне – це його поезія. Вона різноманітна за тематикою, ритмами, спрямуванням. Але вона відтворює глибокі людські почуття, […]...
15. Я… – Симоненко Василь Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: – дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя. Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як […]...
16. Голобородько Василь – Хлопчик малює літо (Збірка) 1995 рік, видавництво “Веселка” ХЛОПЧИК, ЯКИЙ СТОЇТЬ СЕРЕд ЛІТА Хлопчик стоїть, Зупинений на бігу через літо. Летить повз нього бджола, Хлопчик принюхається-принюхається й знає: Ця бджола полетіла із медом, Що пахне липовим цвітом – Набрала у квітці липи; Ця бджола полетіла із медом, Що пахне гречаним цвітом – Набрала у квітці гречки; Ця бджола полетіла […]...
17. Герасим’юк Василь – Старовинні забави Покійник лежить у хаті, А в темних сінях Я повис на гаку І кричу: “Я вишу!” І крізь регіт і вівкання Мене запитують: “На кому висиш?” Назвати мушу дівоче ім’я, І мені пересихає в горлі, Бо я ледь чутно Називаю тебе. Мене може зняти тільки поцілунок, А ти не зможеш не поцілувати, Бо вимажуть лице […]...
18. Герасим’юк Василь – Люблю мамин почерк Люблю мамин почерк. Слова її переловім. Їх можна читати, шептати і не відпускати. Не жить мені більше, у світі не жить молодім, Та нинішню радість не зможе ніхто відібрати. Відчую розхристану днину – як материн спів. Відчую відчахнуту гілку – заниє, як слово. Відчую осквернену душу – з таких вона слів, Що пахнуть отавами пізніми […]...
19. Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
20. Василь Симоненко – Герострат Нащо мене засуджено до страти? Нікчемні люди, ваш нікчемний суд Не обезглавив слави Герострата – Я єсьм живий, і я творю свій труд! Забуті зодчі, мулярі забуті, І прахом взято скульптора ім’я. На попелі їх дум встаю, із каламуті, Іду у всесвіт і в безсмертя я. Кляніть мене, кривіться від огиди, Несіть мені прокльони і […]...
21. Василь Стус – В мені уже народжується бог В мені уже народжується бог, І напівпам’ятний, напівзабутий, Немов і не в мені, а скраю смерті, Куди живому зась – мій внук і прадід – Пережидає, заки я помру. Я з ним удвох живу. Удвох існую, Коли нікого. I гримить біда, Мов канонада. Він опорятунок, Я ж білоусто мовлю: порятуй, Мій господи. Опорятуй на мить, […]...
22. Микола Вінграновський – Сон Вночі, під ранок, у гнізді У комишах при мамі Проснулось каченя собі І глянуло в тумані На срібне мамине перо, На срібне небо повне… Перевернулось на крило І знов заснуло сонне. І снився каченяті сон, Солодкий сон при мамі: Цвіте куга, цвіте пасльон При березі в тумані. Цвіте при хмарі хмареня, І зірка недалечке… І […]...
23. Герасим’юк Василь – Ностальгія На єдиному березі його безпросвітної, Старості його заморської Сива ходить вівця… А вовну її першу Повезли в бесагах за море, І другу її вовну В тих бесагах за море повезли, І загубили ті бесаги В тому світі Сто років тому… А в першій бесазі, у першій вовні Він – однорічний – плакав, А в другій […]...
24. Герасим’юк Василь – Коса Я сказав собі так: “Ти не зодчий цих стін. Ти народжений жінкою в муках, ти син Нерозумний, що падав і падав”. І було мені так: ранок, вечір – одне. Ті забули мене, що любили мене. Я упав. Я зламався. Я зрадив. Не провал, не обвал, не сповзання, не зсув… Я прозріння й не знав. Я […]...
25. Герасим’юк Василь – Стараєшся для них Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі. Вони простять усе, а спотикнешся – ні. Вони такі свої. Вони такі ранимі. І найрідніші в рідній стороні. Ти знаєш їх порив, гірку душевну вроду, Їх золоті лоби, їх золоті чуби… Не вірять, коли ти без племені і роду, І давньої журби, І давньої злоби. Яка метафора […]...
26. Тарас Шевченко – Лілея “За що мене, як росла я, Люде не любили? За що мене, як виросла, Молодую вбили? За що вони тепер мене В палатах вітають, Царівною називають, Очей не спускають З мого цвіту? дивуються, Не знають, де діти! Скажи мені, мій братику, Королевий Цвіте!” “Я не знаю, моя сестро”. І Цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву […]...
27. Герасим’юк Василь – Злива була у Ворохті давнього дня Злива була у Ворохті давнього дня. Пізні дощі гори товкли і місили. Сивий гуцул просив над трупом коня: “Боже, дай мені сили”. Ті, що і “Чічку”* читали, пиво пили. Ті, що і “Чічку” читали, з дідом тужили. Ті, що знали діда й коня, підійшли: “Боже, дай йому сили”. Дід на землі лежав, когось проклинав. Бог […]...
28. Христина Головко – І він у вікні чекає на тебе І він у вікні чекає на тебе Замішує з цукром гірку печаль, І застелив щастя до неба І заварив тобі з м’ятою чай У нього руки як поле зимою На плечах у нього тінь думок Він не обійде тебе стороною До серця у нього відкритий замок Тиша і сила залита у очі Десь у колінах […]...
29. Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
30. Василь Стус – Пам’яті Зерова ПАМ’ЯТІ М. К. ЗЕРОВА Колеса глухо стукотять, мов хвиля об паром, стрiчай, товаришу Хароне, з лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, кудись торують путь, уже й додому не вернуть, додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, колеса стукотять в христа, в вождя, в усiх божат i в мать i в перемать. Москва, гора […]...
31. Герасим’юк Василь – Перше послання дмитра з Кутів до галичан Не знаю, чому ви завжди боялися Божевільних і привидів. Може, тому, що божевільний забагато Розказував, Знаючи про вас те, що самі не знали чи не Хотіли, А привид перестрівав глупої ночі У найнесподіванішому місці. За своє життя я відучив вас Боятися божевільних, А тепер помираю і в скорім часі Відучу боятися привидів. Страх ваш я […]...
32. Тарас Шевченко – Така, як ти, колись лілея Така, як ти, колись лілея На Іордані процвіла І воплотила, пронесла Святеє слово над землею. Якби-то й ти, дністровий цвіте… Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть. В Сибір в кайданах поведуть. І ти, мій цвіте неукритий… Не вимовлю… Веселий рай Пошли їй, господи, подай! Подай їй долю на сім світі І більш нічого не давай. Та […]...
33. Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину малу на ньому, Про чорнобил і нехворощ, І дорогу – назад додому. Бо додому воно завжди: Полину і сльозі – додому. Сніг іде. Голубінь з ожин. І морозик цвіте по-свому. […]...
34. Герасим’юк Василь – Я не повірю, що лиш ти одна Я не повірю, що лиш ти одна На світі білім, як роса, – відкрита… Ну що простіше? – ти чекала літа, А вранці, перед вереснем, – сумна… На світі білім, де лягало з рук Легке, мов тіло, плаття на ожину, Ну що простіше? – тінь його незриму Століттями лататиме павук....
35. Микола Хвильовий – “Я тепер покохав город… “ Я тепер покохав город Так весняно, як дуб цвіте. Вже не ляже на скроню скоро Цей прекрасний безмежний степ. Не піду на стіжки сіна І забуду озерну косу, Де ширяв неможливо синій Моїх дум і мрій лосунь. Я тепер не той, що в юність. Цукроварні духмяна путь Одійшла за безбрежні дюни, Що могилами шведськими звуть, […]...
36. Герасим’юк Василь – Оглядаючись На тій горі вітри збивають з ніг, Сльозяться очі і в очах дерева. З гори течуть, звиваючись… Лиш хата Стоїть собі. Ніхто в ній не живе. Я чув, що люди ті давно померли, І нині в хаті розгулявся вітер Такий, як скрізь, бо хата вся – зі шпар: Найбільші – двері, вікна, а в найменші […]...
37. І шумить, і гуде (народна пісня/текст) І шумить, і гуде, Дрібен дощик іде… А хто мене, молодую, А хто мене, молодую, Та додому проведе? Обізвався козак У зеленім саду: “Гуляй, гуляй, дівчинонько, Гуляй, гуляй, дівчинонько, Я додому проведу! “Ой, прошу ж я тебе, Не веди ж ти мене, Бо сердиту матір маю, Бо сердиту матір маю, Буде бити мене. Ой, ти, […]...
38. Василь Симоненко – Вона прийшла Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів. Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була. І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з […]...
39. Василь Стус – Я марно вчив граматику кохання Я марно вчив граматику кохання, граматику гріховних губ твоїх, – ти утікала і ховала сміх межи зубів затиснений захланних. Біліли стегна в хижих шелюгах. Нескорена вовчиця зголодніла по диких лозах шматувала тіло, аж червонів багульник у ногах. О покотьоло губ, і рук, і ніг, о вовча хіть і острахи ягнятка! Аж ось вона, аж ось […]...
40. Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...